Рішення № 30032262, 11.03.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

11.03.2013 Єдиний унікальний номер 422/4029/12

№ 2/205/6/2013

№ 422/4029/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа управління-служба у справах дітей Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 4 травня 2012 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, третя особа управління-служба у справах дітей Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року позов було залишено без руху, а позивачу запропоновано протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, які позивачем було усунуто 27 червня 2012 року.

Позивач у своєму позові та у ході судового засідання посилалася на те, що вона та відповідач є батьками малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що на протязі усього життя сина відповідач не переймався проблемами його утримання, забезпечення та лікування, ігнорує свої обов'язки щодо виховання дитини. Зазначала, що дитина хворіє на тяжку форму алергії, перебуває на обліку у лікувальному центрі з 2010 року та потребує вживання спеціальної дієтичної їжі, що потребує значних матеріальних витрат. У зв'язку з хворобою сина, дитині необхідно пройти обстеження в Ізраїлі та Росії. Однак, відповідач її звернення з приводу дозволу на виїзд дитини за кордон проігнорував. Позивач стверджувала, що вона позбавлена можливості чітко зазначити дати необхідні для обстеження дитини за кордоном, оскільки медичні центри працюють в режимі «запис-виклик-відвідування», що ускладнює можливість чіткого планування. Також позивач позбавлена можливості відвідати з дитиною інші країни, де проживають її родичі та численні друзі. Виїздити з України в іншу країну на постійне місце проживання наміру не має у зв'язку з тим, що в Україні має сім'ю, роботу, дім. Відповідач під час зустрічі з позивачем погрожував розправою та зазначав, що не дасть ніколи згоди на виїзд дитини за кордон. Останній раз відповідач дзвонив у жовтні 2011 року, ніяку ініціативу з приводу спілкування з дитиною не проявляє. Позивач у своєму позові та у ході судового засідання просила суд дозволити виїзд ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька за кордон до семирічного віку.

У своїй заяві до суду позивач просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та його представник у ході судового засідання посилалися на те, що, якщо позивач виїде з дитиною за кордон, відповідач більше ніколи не побачить дитину. Конкретних доказів цієї обставини немає, тільки слова позивача. Дитина у зв'язку зі своєю хворобою може пройти обстеження і лікування і на території України. Також в Україні син має можливість відпочити та поїхати на море. Позивач перешкоджає спілкуванню сина з батьком. На розгляді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Представник відповідача у своїй заяві просив справу розглядати за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.

Представник третьої особи у ході судового засідання посилалася на те, що виконком Кіровського району двічі вирішував питання про участь батька у вихованні сина. Дитина хворіє, мати може вивозити дитину на лікування та обстеження за кордон. З заявою про те, що позивач перешкоджає спілкуванню з дитиною, відповідач до виконкому не звертався.

Представник третьої особи у своїй заяві до суду просила справу розглядати за її відсутності, проти задоволення позову не заперечувала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 4).

Відповідно до довідки від 30 листопада 2011 року зазначено, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у алерголога з 2010 року та потребує суворої дієти і особливого догляду (а.с. 11).

Позивач стверджує, що має можливість займатися лікуванням дитини поза межами України в Росії, де кращі фахівці та ліпші умови лікування. Крім того, у Німеччині, Італії, Ізраїлі живуть родичі та друзі, до яких вони можуть їздити на відпочинок, але у добровільному порядку відповідач дозвіл на виїзд дитини за кордон не надає.

ОСОБА_1 було направлено письмове запрошення відповідачу ОСОБА_3 з пропозицією надати та з'явитися у нотаріуса для надання згоди на виїзд сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон (а.с. 12), але до теперішнього часу сторони не можуть дійти згоди з цього питання.

Ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Абзацом другим ч. 2 ст. 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України» № 57 від 27.01.1995 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

П. 4 Постанови КМУ «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України» № 57 від 27.01.1995 передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, чинним законодавством не встановлені обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлюється певний порядок виїзду за кордон за згодою батьків або за наявності рішення суду при відсутності згоди одного з батьків.

Згідно ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Ч. 2 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Ч. 2 ст. 141 СК України встановлено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до чинного законодавства України визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетними є інтереси дитини, вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

На підставі ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження необхідності перебування дитини за межами України саме до семирічного віку. Позивачем не було надано доказів та не зазначено обґрунтувань щодо необхідності лікування дитини за кордоном, не надано довідок, направлень на лікування до певної країни, не визначено період перебування дитини на лікуванні за кордоном. Позивачем також не було наведено доказів щодо необхідності відвідування дитиною її родичів та друзів за кордоном, не надано запрошень та не зазначено період перебування дитини за кордоном на відпочинку.

Судом також приймаються до уваги ті обставини, що між сторонами існує спір щодо участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з сином. На розгляді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться відповідна цивільна справа (а.с. 34-36).

Таким чином, позовні вимоги не знайшли свого обєктивного підтвердження в матеріалах справи, враховуючи інтереси дитини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись п. п. 3, 4 Постанови КМУ «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України» № 57 від 27.01.1995, ст. 33 Конституції України, абз. 2 ч. 2 ст. 313 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 141, ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України, ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа управління-служба у справах дітей Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя