Рішення № 30030663, 15.03.2013, Судацький міський суд Автономної Республіки Крим

СУДАЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа 118/56/13- ц року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Демяненко Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Судаку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» про визнання незаконними накази, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся в січні 2013 року до суду з позовом до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» (далі - КРП «ВПВКГ м. Судака»), в остаточній редакції якого просив, про визнання незаконними наказів КРП «ВПВКГ м. Судака» за № 324 від 30 листопада 2012 року про переміщення машиніста ОСОБА_3, за № 343 § 2 від 14 грудня 2012 року про звільнення машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки ГРЧВ ОСОБА_3; поновлення його на попередній роботі на посаді машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки Сонячна долина КРП «ВПВКГ м. Судака»; стягнення з КРП «ВПВКГ м. Судака» на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 на підставі наказу № 144 від 17 грудня 2003 року працював на посаді майстра ділянки Сонячна долина КРП «ВПВКГ м. Судака», а згідно наказу № 82 від 02 червня 2009 року його переведено на посаду машиніста насосної станції водозабезпечення вказаної ділянки.

Наказом КРП «ВПВКГ м. Судака» за № 324 від 30 листопада 2012 року машиніста ОСОБА_3 переміщено з ділянки Сонячна долина КРП «ВПВКГ м. Судака» на ділянку ГРЧВ, що знаходиться в м. Судаку, згоду на що позивачем надано небуло.

Наказом за № 343 § 2 від 14 грудня 2012 року машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки ГРЧВ ОСОБА_3 звільнено у відповідності з п. 4 ст. 40 КЗпП України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що внаслідок незаконного переміщення позивача до іншої місцевості, роботодавець звільнив ОСОБА_3 за грубе порушення трудової дисципліни, невихід на роботу 06 грудня 2012 року без поважних причин. На неодноразові письмові та усні звернення позивача до керівництва, позивачу так і не було надано відповідне робоче місце. Оскільки позивач не надавав згоди на його фактичне переведення, просить з урахуванням уточнень до позовної заяви задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що переміщення позивача жодним чином не порушило його трудових прав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір.

Виходячи з ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що наказом (розпорядженням) № 144 від 17 грудня 2003 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду майстра ділянки Сонячна долина (арк. справи 33).

Наказом КРП «ВПВКГ м. Судака» № 82 від 02 червня 2009 року ОСОБА_3, за його заявою, переведено на посаду машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки Сонячна долина (арк. справи 13, 15).

Наказом КРП «ВПВКГ м. Судака» за № 324 від 30 листопада 2012 року машиніста ОСОБА_3 переміщено з ділянки Сонячна долина КРП «ВПВКГ м. Судака» на ділянку ГРЧВ, що знаходиться в м. Судаку, згоду на що працівником надано небуло (арк. справи 16).

З службової записки та акту від 06 грудня 2012 року вбачається, що ОСОБА_3 не вийшов на роботу на ділянку ГРЧВ (арк. справи 37, 38).

Наказом за № 343 § 2 від 14 грудня 2012 року машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки ГРЧВ ОСОБА_3 звільнено у відповідності з п. 4 ст. 40 КЗпП України (арк. справи 36).

Згідно довідки КРП «ВПВКГ м. Судака» середня щомісячна заробітна плата ОСОБА_3 становить 2816,25 грн. (арк. справи 28).

Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається лише за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених ст. 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів від 02.03.1998 року № 255, «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», переїзд працівника в іншу місцевість (в інший населений пункт), є переведенням працівника.

Однією з важливих гарантій охорони трудових прав працівника є недопустимість з боку адміністрації односторонньої зміни укладеного з ним трудового договору, тому переведення на іншу постійну роботу можливе тільки при наявності згоди працівника.

Заява про перевід (переведення) подається добровільно. Тому, якщо працівник вважає подачу такої заяви вимушеною (з примусу), за ним зберігається право звернення з цього приводу до органів, які розглядають трудові спори.

Таким чином, вищевказана норма Закону вказує на те, що переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника.

Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою із тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у звязку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовжені роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у звязку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладанням на власника або уповноважений ним орган обовязку поновити працівникові попередні умови праці.

Як було встановлено в судовому засіданні, позивач письмової згоди на його переміщення не надавав, і таких доказів представником відповідача суду не було надано.

Село Сонячна долина, яке входить до складу Скнячнодолинівської сільської ради, та м. Судак є різними адміністративно-територіальними одиницями.

Отже, переведення працівника з одного населеного пункту (с. Сонячна долина) до іншого (м. Судак) не може вважатися переміщенням, а є переведенням.

Аналогічні висновки містяться листі територіальної державної інспекції з питань праці в Автономній Республіці Крим № 02/3051 від 29 грудня 2012 року (арк. справи 12).

Доводи представника відповідача, що основною причиною переведення стало наявність конфлікта між працвниками є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

Також, суд критично ставиться до тверджень відповідача, що ОСОБА_3 не працював у структурному підрозділі підприємства, який розташований у іншій місцевості, оскільки в частинах 1 та 2 статті 64 Господарського кодексу України, зазначено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

В даному випадку наявна можливість затвердження положення підприємства, які дають підстави вважати, що ділянки підприємства можуть бути визнані структурними підрозділами підприємства (п. 4. 2 Статуту, арк. справи 58-69).

Відповідач, відповідно до ст. 60 ЦПК України, не надав належних доказів, які вказують на обєктивні причини, відповідно до яких позивач не може виконувати обовязки машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки Сонячна долина та затверджених положень підприємства, які б виключали можливість існування структурних підрозділів в іншій місцевості, зокрема, вказаної ділянки.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивача було незаконно переміщено (переведено) на ту ж посаду але до іншої місцевості.

Таким чином, суд вважає, що наказ за № 324 від 30 листопада 2012 року про переміщення машиніста ОСОБА_3 є незаконним, а тому позивач підлягає поновленню на попередній роботі на посаді машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки Сонячна долина КРП «ВПВКГ м. Судака».

Статтею 40 п. 4 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року /із змінами/ при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Перед тим, як видати наказ по підприємству про звільнення позивача, працівниками підприємства, було складено ряд актів, якими, зі слів представника відповідача, підтверджується факт прогулу позивача.

Дані акти були надані представниками відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав (крім інших) передбаченої п. 4 ст. 40 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно приписів ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається (крім інших випадків) у випадку звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.

Протоколом № 17 від 13 грудня 2012 року засідання профспілкового комітету КРП «ВПВКГ м. Судака» надано згоду на звільнення ОСОБА_3 (арк. справи 40).

Разом з цим, з урахуванням встановлених обставин про те, що фактично мало місце не переміщення позивача з одного місця роботи на інше, а переведення, при якому повинен бути виданий наказ про переведення на підставі його заяви, тобто необхідна його згода на переведення, суд дійшов висновку про поважність причин відсутності на роботі 06 грудня 2012 року машиніста ОСОБА_3 на ділянці ГРЧВ, що знаходиться в м. Судаку, при наявності доказів щодо оскарження ним рішення про його переміщення з ділянки Сонячна долина КРП «ВПВКГ м. Судака» (арк. справи 53-55).

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про незаконність звільнення позивача за прогул без поважних причин, а отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним наказу № 343 § 2 від 14 грудня 2012 року про звільнення машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки ГРЧВ ОСОБА_3

Як наслідок задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі, наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

З поданої відповідачем довідки вбачається, що нарахована зарплата з ставкою машиніста повинна становити на місяць 2816,25 грн. За період з 06 грудня 2012 року по день винесення рішення, ОСОБА_3 повинен був одержати 8918,12 грн. заробітку (2816,25 грн. / 30 днів Х 95 днів = 8918,12 грн.), отже на користь позивача слід стягнути вказану суму.

Розподіл судових витрат провести відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32, 40, 43, 235 КЗпП України, ст.ст. 59, 60, 88, 212, 213, 215, 218, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_3 до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» про визнання незаконними накази, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним наказ Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» за № 324 від 30 листопада 2012 року про переміщення машиніста ОСОБА_3.

Визнати незаконним наказ Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» за № 343 § 2 від 14 грудня 2012 року про звільнення машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки ГРЧВ ОСОБА_3.

ОСОБА_3 поновити на попередній роботі на посаді машиніста насосної станції водозабезпечення ділянки Сонячна долина Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака».

Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 8918,12 (вісім тисяч девятсот вісімнадцять гривень 12 коп.) грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного заробітку підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Судака» в дохід держави судовий збір у розмірі 114,70 грн. на розрахунковий рахунок 31210206700031, одержувач: Державний бюджет м. Судака, ЄДРПОУ 34740672, банк ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, призначення платежу: «Судовий збір», код бюджетної класифікації доходів: 22030001.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя