Ухвала суду № 30025611, 13.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

13.03.13 р. Справа № 20/2

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії (83114, місто Донецьк, вулиця Щорса, будинок № 87) на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 39) щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 01 березня 2010 року у справі № 20/2

за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії до Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» (85400, Донецька область, місто Селидове, вулиця Миру, будинок № 1)

про стягнення 9 521 284,22 гривень, -

за участю представників сторін:

від скаржника (стягувача): Остапенко А.І., який діє на підставі довіреності б/н від 19.10.2012

від боржника: не з'явився

від Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області: Гиря А.В., який діє на підставі довіреності б/н від 03.01.2013

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Донецької області від 01 березня 2010 року у справі № 20/2 позовні вимоги Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» на користь Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 8 906 317,13 гривень, заборгованість за реактивну електричну енергію у розмірі 175 594,34 гривень, пеню у розмірі 439 372,75 гривень, держмито у розмірі 25 500,00 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень.

У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 16 березня 2010 року був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 01 березня 2010 року.

18 січня 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії на постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 26.12.2012 про закінчення виконавчого провадження при виконанні наказу господарського суду Донецької області від 16.03.2010 у справі № 20/2.

Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Донецької області від 18 січня 2013 року у зв'язку із обранням судді Донець О.Є. суддею іншого суду призначено автоматичний розподіл справи № 20/2.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М..

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 січня 2013 року розгляд скарги призначено на 04 лютого 2013 року.

Розгляд скарги відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04 лютого 2013 року розгляд скарги відкладено до 14 лютого 2013 року у зв'язку з неявкою представників боржника та Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області, невиконанням останнім вимог ухвали суду від 22 січня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14 лютого 2013 року розгляд скарги відкладено до 05 березня 2013 року у зв'язку з неявкою представників боржника, враховуючи клопотання Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області про відкладення розгляду скарги, невиконанням останнім вимог ухвали суду від 22 січня 2013 року.

05 березня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 13 березня 2013 року.

Представник скаржника Остапенко А.І. у судовому засіданні наполягав на задоволенні скарги та надав пояснення, аналогічні викладеним у ній.

Представник боржника у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду скарги або розгляд скарги без його участі суду не надав.

Представник Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області Гиря А.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та зазначив, що оскаржувана постанова є законною та винесена з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Розглянувши матеріали справи, скаргу та додані до неї документи, заслухавши уповноважених представників скаржника та Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області, оцінивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, оцінивши всі докази в сукупності, суд дійшов висновку про те, що скарга Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судом іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами статті 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання рішення суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 55 Конституцією України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою та другою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Законом України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Виконання судових рішень державною виконавчою службою регулюється Законом України «Про виконавче провадження», та виконавчі дії здійснюються згідно з Інструкцією про проведення виконавчий дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999 року.

Тобто норми, які регулюють відносини між державним виконавцем та іншими учасниками виконавчого провадження містяться у Законі України «Про виконавче провадження».

Розгляд скарг на рішення дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження, що регулюються Законами України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу», віднесено до компетенція суду.

Процесуальний порядок розгляду та вирішення даних скарг врегульовується Розділом ХІV Господарського процесуального кодексу України «виконання рішення, ухвали, постанови», ухвалених відповідно до господарського процесуального кодексу України, в ході якого оцінюються законність дій (бездіяльності) державного виконавця, законність прийнятих ним рішень.

Так, рішенням господарського суду Донецької області від 01 березня 2010 року у справі № 20/2 позовні вимоги Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» на користь Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 8 906 317,13 гривень, заборгованість за реактивну електричну енергію у розмірі 175 594,34 гривень, пеню у розмірі 439 372,75 гривень, держмито у розмірі 25 500,00 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень (том 1, а.с. 114-115).

У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 16 березня 2010 року був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 01 березня 2010 року (том 1, а.с. 116).

Вказаний наказ суду відповідає вимогам виконавчого документу, вказаних в статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії звернулося до Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області із заявою про прийняття вищевказаного наказу до виконання, відкриття виконавчого провадження тощо.

За приписами статей 5, 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відділом ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області 11 квітня 2012 року було винесено постанову № 30737450 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16 березня 2010 року у справі № 20/2 про стягнення з Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» на користь Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії 9 521 284,22 гривень.

Відділом ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області 26 грудня 2012 року було винесено постанову № 30737450 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16 березня 2010 року у справі № 20/2 про стягнення з Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» на користь Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії 9 521 284,22 гривень (том 2, а.с. 3).

Зі змісту наведеної постанови вбачається, що виконавче провадження було закінчено з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області в обґрунтування своїх заперечення зазначає, що на адресу відділу надійшов наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 600 від 09 березня 2012 року (том 2, а.с. 31-33), відповідно до якого встановлено припинити діяльність Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» (код ЄДРПОУ - 35527931, вулиця Миру, 1, місто Селидове, Донецька область, 85400) шляхом його ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина третя статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»).

Оригінал виконавчого документа (наказ суду № 20/2), копія постанови про закінчення виконавчого провадження із супровідним листом № 8/190-12П від 26.12.2012 надіслала голові комісії з ліквідації Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка» - Мегельбей С.А., про що свідчить копія супровідного листа (том 2, а.с. 2).

Пунктом 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Частиною першою статті 59 Господарського кодексу України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Згідно статті 59 Господарського кодексу України, статей 19, 22 Закону України «Про виконавче провадження» припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Отже, ліквідація - це регламентована законом процедура, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи. Юридична особа перебуває в процесі припинення шляхом ліквідації з моменту прийняття рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи та внесення відповідних відомостей до державного реєстру.

Частиною другою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно пункту 5 статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців АА № 252932 (станом на 16 січня 2013 року) не зареєстровано про припинення діяльності Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка», а також відомості про комісію з припинення. Стан юридичної особи визначений як зареєстрований (том 1, а.с. 125).

Тобто, на час винесення державним виконавцем спірної постанови Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містив відомостей про ліквідацію Державного підприємства «Шахта імені Д.С. Коротченка».

При здійсненні ліквідації за рішенням власника в порядку, передбаченому статтею 110 Цивільного кодексу України, дія мораторію чинним законодавством України не передбачена, а отже, виконавче провадження зупиненню та закінченню не підлягає, виконавчі дії повинні були здійснюватись до настання обставини, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме ліквідації юридичної особи - до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про її припинення відповідно до пункту 5 статті 111 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суд України від 05.09.2012 у справі № 2/229.

Оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження містить посилання державного виконавця на пункт 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», та підставою її винесення є передача виконавчого документа ліквідаційній комісії (ліквідатору) у зв'язку із ліквідацією боржника - юридичної особи.

Наразі, статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження.

Пунктом 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 02.10.2012 № 5405-VI) визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Слід зауважити, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 02.10.2012 № 5405-VI, набрав чинності 04 листопада 2012 року (крім пункту 6 розділу І цього Закону).

Згідно з частиною третьою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Наразі, діюча редакція спеціальної норми статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», в якій наведений вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, на відмінну від попередніх редакцій, не передбачає в якості підстави для закінчення виконавчого провадження такої обставини, як надіслання виконавчого документа ліквідаційній комісії (ліквідатору).

Наведене свідчить, що державний виконавець при винесенні 26 грудня 2012 року оскаржуваної постанови необґрунтовано послався на підставу закінчення виконавчого провадження, що не передбачена діючою редакцією статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Тобто, закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» здійснюється лише у випадку визнання боржника банкрутом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Пунктом 7 постанови пленуму Верхового Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що органом виконавчої служби зроблено не було.

За змістом статті 33 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За таких обставин, суд вважає доведеними скаржником підстави для задоволення скарги в частині визнання недійсної постанови Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області від 26 грудня 2012 року № 30737450 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16 березня 2010 року у справі № 20/2.

Щодо решти вимог скаржника, в яких останній просить зобов'язати Відділ ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16 березня 2010 року у справі № 20/2, суд зазначає.

Частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, обов'язок відновити виконавче провадження, у разі визнання судом незаконною постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, встановлений законом, а тому суд зазначає, що він не вправі зобов'язувати органи виконавчої служби до вчинення тих дій, які, згідно з приписами Закону України «Про виконавче провадження», носять обов'язків характер та здійснюються лише державними виконавцями або відповідною особою державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 09.08.2005 № 05/404 (справа № 14/88).

Наведене свідчить, що вимоги в цій частині скарги підлягають відхиленю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального України, господарський суд -

У Х В А Л И В :

Скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії задовольнити частково.

Визнати недійсною постанову Відділу ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області від 26 грудня 2012 року № 30737450 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16 березня 2010 року у справі № 20/2.

Скаргу в частині зобов'язання Відділ ПВР Управління ДВС Головного управління юстиції в Донецькій області відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16 березня 2010 року у справі № 20/2 відхилити.

Ухвала набирає законної сили 13 березня 2013 року та може бути оскаржена через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом п'яти днів з дня її винесення.

Суддя Фурсова С.М.