Рішення № 30022782, 12.03.2013, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2013 р.Справа № 924/87/13-г

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Приватного підприємства „Аграрна компанія 2004", с. Попівці Волочиський район

до 1. Приватного акціонерного товариства „Тернопільський молокозавод", м. Тернопіль

2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Полянська", м. Тернопіль

про визнання недійсним договору уступки права вимоги б/н від 1 листопада 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством „Тернопільський молокозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Полянська"

Представники сторін:

від позивача: - Сапьолкіна Н.В. - за довіреністю від 01.10.2011р.;

від відповідача-1: - Редько В.О. - за довіреністю від 25.01.2013р.;

від відповідача-2: - Глащенков В.О. - за довіреністю від 22.02.2013р.

В судовому засіданні 12.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору: Позивач звернувся із позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір уступки права вимоги б/н від 01.11.2012 року, укладений між Приватним акціонерним товариством „Тернопільський молокозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Полянська".

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 01.11.2012р. між відповідачами було укладено договір про відступлення права вимоги №б/н, відповідно до умов якого відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв право вимоги грошового зобов'язання, термін виконання якого наступив, що належало ТОВ „Агрофірма Полянська", і став новим кредитором приватного підприємства „Аграрна компанія 2004" на загальну суму 3 348 541,29 грн.

Відповідно до п. 1.2. договору, до ПАТ „Тернопільський молокозавод" перейшло право вимоги за наступними договорами, які були укладені між ТОВ „Агрофірма Полянська" та ПП „Аграрна компанія 2004": 1) договір поставки №7П від 26 вересня 2011 року на загальну суму 21 651, 92 грн.; 2) договір поставки № 7/Ш від 26 вересня 2011 року на суму 420825,95 грн.; 3) договір поставки №9П від 3 жовтня 2011 року на суму 409 173,67 грн.; 4) договір поставки №10П від 4 жовтня 2011 року на суму 383 441,54 грн.; 5) договір поставки №ПП від 5 жовтня 2011 року на суму 377 628,04 грн.; 6) договір поставки №12П від 6 жовтня 2011 року на суму 340 841, 21 грн.; 7) договір поставки №13П від 10 жовтня 2011 року на суму 313 470,00 грн.; 8) договір поставки №14П від 10 жовтня 2011 року на суму 311 135,24 грн.; 9) договір поставки № 15П від 11 жовтня 2011 року на суму 188 522,76 грн.; 10) договір поставки №16П від 12 жовтня 2011 року на суму 178 864,00 грн.; 11) договір поставки №17П від 14 листопада 2011 року на суму 134 867,45 грн.; 12) договір поставки № 18П від 15 листопада 2011 року на суму 114 348,05 грн.; 13) договір поставки № 19П від 17 листопада 2011 року на суму 84 977,00 грн.; 14) договір поставки №20П від 18 листопада 2011 року на суму 35 694,46 грн.; 15) договір поставки № 21П від 28 листопада 2011 року на суму 33 000,00 грн.

Повідомив, що в загальному, відступлення вимог на користь ПАТ „Тернопільський молокозавод" було здійснено на загальну суму 3 348 541,29 грн. При цьому, 23.11.2012р. ПАТ „Тернопільський молокозавод" на підставі укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 01.11.2012р., було направлено на адресу ПП „Аграрна компанія 2004" заяву за вих. №1645 про припинення зобов'язання щодо сплати ПП „Аграрна компанія 2004" боргу в сумі 3 348 541,29 грн. за поставлену продукцію згідно договору № 25.01/1 про закупівлю молока від 01.01.2012р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивач стверджує, що дана заява відповідно до ст.601 ЦК України є одностороннім правочином. Звертає увагу на те, що 29.02.2012р. ПП „Аграрна компанія 2004" направило відповідачу-2 повідомлення про зміну призначення платежів згідно поданих платіжних доручень та про зарахування зустрічних однорідних вимог, яке було отримано ТОВ „Агрофірма „Полянська".

Як стверджує позивач, оскільки ТОВ „Агрофірма „Полянська" станом на 29.02.2012р. мала заборгованість перед ПП „Аграрна компанія 2004" на загальну суму 668 882, 63 грн., одночасно даною заявою ПП „Аграрна компанія 2004" було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог з ТОВ „Агрофірма Полянська", в тому числі по вказаним договорам, зокрема: згідно договорів поставки 12П від 06.10.2011р. на суму 70 841,21 грн., №13П від 10.10.2011р. на суму 19 013,04 грн., №16П від 12.10.2011р. на суму 62 305,54 грн., №18П від 15.11.2011р. на суму 23 279,72 грн.; №21П від 28.11.2011р. на суму 3 561,91 грн.

Позивач посилається на те, що згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз зазначеної статті свідчить про те, що на час укладання договору відступлення права вимоги необхідна наявність зобов'язання, права за яким переходять до нового кредитора.

Позивач посилається на те, що на дату укладення спірного договору про відступлення права вимоги № б/н від 01.11.2012р. грошові зобов'язання ПП „Аграрна компанія 2004" перед ТОВ „Агрофірма „Полянська" за договорами поставки №7П від 26.09.2011р.; №7/Ш від 26.09.2011р., №9П від 03.10.2011р., №ЮП від 04.10.2011р., №ПП від 05.10.2011р., №12П від 06.10.2011р.; №13П від 10.10.2011р.; №14П від 10.10.2011р., №15П від 11.10.2011р., №16П від 12.10.2011р., №17П від 14.11.2011р., №18П від 15.11.2011р., №19П від 17.11.2011р., №20П від 18.11.2011р. та №21П від 28.11.2011р. були погашені в повному обсязі, що підтверджується листом №53 від 29.02.2012р. про зміну призначення платежу.

Тому, стверджує, що станом на 1 листопада 2012р. ТОВ „Агрофірма „Полянська" відповідно до ст.514 ЦК України не могла уступити право вимоги по вищезазначеним договорам, адже дані зобов'язання були припинені шляхом їх належного виконання боржником (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення юридичних наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Представник позивача в засіданні суду 12.03.2013р. позовні вимоги підтримав, подав заяву від 12.03.2013р. про долучення до матеріалів справи наступних доказів, а саме: договори поставки №411 від 15.09.2011р., №5П від 15.09.2011р., №6П від 16.09.2011р., №7П від 26.09.2011р., №9П від 03.10.2011р., №10П від 04.10.2011р., №11П від 05.10.2011р., №12П від 06.10.2011р., №13П від 10.10.201р., №14П від 10.10.2011р., №15П від 11.10.201р., №16П від 12.10.2011р., №17П від 14.11.2011р., №18П від 15.11.2011р., №19П від 17.11.2011р., №20П від 18.11.201р., №21П від 28.11.2011р.; платіжні доручення №5062 від 08.11.2011р., №5074 від 09.11.2011р., №5336 від 18.11.2011р., №5562 від 28.11.2011р., №5785 від 09.12.2011р., №516 від 22.12.2011р., №6023 від 23.12.2011р., №6349 від 12.01.2012р., №22 від 20.01.2012р., №6669 від 30.01.2012р., №6671 від 30.01.2012р., №35 від 31.01.2012р., №6865 від 01.02.2012р., №6951 від 02.02.2012р., №43 від 02.02.2012р., №174 від 29.02.2012р.; актів виконаних робіт: від 10.11.2011 р. на суму 7 400,00 грн., від 10.11.2011 р. на суму 15 300,00 грн., від 10.11.2011 р. на суму 183 000,00 грн., №0У-0000321 від 23.11.2011 р. на суму 34 371,00 грн., №0У-0000343 від 15.12.2011 р. на суму 157 161,60 грн., видаткові накладні: №РН-0001689 від 08.11.2011р., №РН-0001685 від 12.11.2011р., №РН-0001688 від 18.11.2011р., №РН-0001686 від 26.11.2011р.

Подані докази оглянуті судом, їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача-1 в засіданні суду 12.03.2013р. проти позову заперечив. У поданому суду відзиві від 12.03.2013р. вимоги позивача не визнає, зважаючи на таке: дійсно, 01.11.2012р. між ТОВ „Агрофірма „Полянська" та ПАТ „Тернопільський молокозавод" було укладено договір про відступлення права вимоги № б/н, відповідно до умов якого ТОВ „Агрофірма „Полянська" як первісний кредитор передала ПАТ „Тернопільський молокозавод" - новому кредиторові право вимоги грошового зобов'язання, термін виконання якого вже наступив, на суму 3 348 541,29 грн.

Проте, не погоджується із вимогами щодо визнання недійсним договору, оскільки чинний ЦК України встановлює вичерпні підстави недійсності правочину, зокрема у ч.2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, чого неможливо сказати про договір уступки права вимоги.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно із ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. При цьому, ТОВ „Агрофірма „Полянська" було передано акт взаємозвірки розрахунків, підписаний ПП „Аграрна компанія 2004", відповідно до якого ПП „Аграрна компанія 2004" заборгувала ТОВ „Агрофірма „Полянська" 3 348 541,29 гривень.

Відповідач-1 посилається на те, що згідно Постанови ВГСУ від 14.12.2010 по справі №32/175-10 відхилення судом акта звірки взаєморозрахунків не лише суперечить приписам статей 32, 34, 36 ГПК України щодо визначення письмового доказу, але й не грунтується на встановлених судами фактичних обставинах. Згідно Постанови ВГСУ від 21.12.2010 по справі №21/84-10 акт звірки взаєморозрахунків складено на підставі даних бухгалтерського обліку й первинних документів сторін.

Відповідно до п.18 Інформаційного листа ВГС України від 07.04.2008 року №01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" передбачено, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття „заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Так, в деяких випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним (частина друга статті 223, частини перша та друга статті 225).

Відповідно до п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Відповідно до п.7 цієї ж Постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Із врахуванням вищевикладеного, відповідач-1 просить відмовити в позові. На підтвердження зазначеного подав суду акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ „Агрофірма Полянська" та ПП „Аграрна компанія 2004" за період з 01.11.2011 року по 31.10.2012 року, який оглянуто судом. Належним чином засвідчена копія акту звірки долучена до матеріалів справи.

Представник відповідача-2 в засіданні суду 12.03.2013р. прибув, у письмовому відзиві відповідач-2 не погоджується із вимогами позивача, вказуючи, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору.

Так, відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України оспорювати дійсність правочину може одна із сторін такого правочину або заінтересована особа, тобто особа права якої порушені шляхом укладення оспорюваного договору. Відповідно до Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними (лист Верховного Суду України від 24.11.2008р.) вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину заявляли будь-які особи, котрі мали матеріальну зацікавленість, майнові права та обов'язки яких порушені вчиненим правочином.

При цьому, такими особами можуть бути як фізичні особи, що мають безпосередній інтерес у результаті розгляду справи, на права й обов'язки яких безпосередньо впливає нікчемний правочин, так і представники, що виступають відповідно до наданих законодавством повноважень на захист державних і суспільних інтересів.

Відповідач-2 не погоджується із твердженням позивача про те, що на дату укладання спірного договору між відповідачами, грошові зобов'язання позивача були погашені в повному обсязі.

При цьому, відповідач-2 посилається на те, що згідно Постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та Листа Національного банку України в 09.06.2011р. за №25-111/1438-7141 „Про зміну інформації в реквізиті „призначення платежу" після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті „призначення платежу" вирішується між сторонами переказу без участі банку. Виходячи з цього, для зміни призначення платежу в платіжному дорученні повинна бути взаємна згода сторін переказу, проте позивач не надав жодних доказів згоди ТОВ „Агрофірма Полянська" на зміну призначення платежів здійснених ПП „Аграрна компанія 2004".

Вказує, що відповідачу-2 стало відомо про існування такого листа лише із заперечення позивача на повідомлення про зміну кредитора , яке було надіслано позивачем 03.12.2012р. Враховуючи це, лист за вих.№53 від 29.02.2012 року не можна вважати належною підставою для зміни призначення платежів за договорами поставки.

Звертає увагу суду на те, що актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ „Агрофірма Полянська" та ПП „Аграрна компанія 2004" за період з 01.11.2011 року по 31.10.2012 року та актом податкової перевірки №0920/22/0035927153 від 09.11.2012р. підтверджується заборгованість позивача перед ТОВ „Агрофірма Полянська" в розмірі 3 348 541,29 грн.

За таких обставин вважає, що договір про відступлення права вимоги б/н від 01.11.2012р., укладений між ПАТ „Тернопільський молокозавод" та ТОВ „Агрофірма Полянська" ніяким чином не порушує права позивача.

На підтвердження зазначеного, подав суду копію акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2011р. по 31.10.2012р., копії додатків до акту податкової перевірки №0920/22/0035927153 від 09.11.2012р. Вказані докази оглянуті судом та долучені до матеріалів в справи.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Позивач - Приватне підприємство „Аграрна компанія 2004", Волочиський район с. Попівці як юридична особа зареєстрована 01.10.2004р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №228267 серія А00, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно із Витягом із ЄДР №337852 станом на 19.12.2012р.

Відповідач-1 - Приватне акціонерне товариство „Тернопільський молокозавод", м. Тернопіль як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно довідки статистики від 08.02.2013р. №05/3-12/63, виписки із ЄДР від 02.10.2012р. №074467.

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Полянська" с. Поляни Волочиський район як юридична особа зареєстроване Хмельницькою райдержадміністрацією 11.07.2008р., проведено реєстрацію змін місцезнаходження ТОВ „Агрофірма „Полянська" 31.01.202013р. №16541050007000602 за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька,28, що підтверджується довідкою статистики №05/3-12/62 від 08.02.2013р., випискою із ЄДР від 31.01.2013р. №914306.

01.11.2012р. між ТОВ „Агрофірма „Полянська" (надалі - Первісний кредитор) та ПАТ „Тернопільський молокозавод" (надалі - Новий кредитор) укладено договір б/н від 01.11.2012р. про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор приймає право вимоги грошового зобов'язання, термін якого наступив, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором Приватного підприємства „Аграрна компанія 2004" (надалі - Боржник) на суму 3 348 541,29 грн. (п.п.1.1 договору).

Згідно п.п.1.2. договору, Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов`язання, яке виникло на підставі часткового невиконання зобов`язань по договору поставки №7П від 26 вересня 2011р. на суму 21 651,92 грн., а також повного невиконання зобов`язань по: договору поставки №7/1П від 26 вересня 2011 року на суму 420 825,95 грн., договору поставки №9П від 3 жовтня 2011 року на суму 409 173,67 грн., договору поставки №10П від 4 жовтня 2011 року на суму 383 441,54 грн.; договору поставки №11П від 5 жовтня 2011 року на суму 377 628,04 грн., договору поставки №12П від 6 жовтня 2011 року на суму 340 841,21 грн., договору поставки №13П від 10 жовтня 2011 року на суму 313 470,00 грн., договору поставки №14П від 10 жовтня 2011 року на суму 311 135,24 грн.; договору поставки №15П від 11 жовтня 2011 року на суму 188 522,76 грн., договору поставки №16П від 12 жовтня 2011 року на суму 178 864,00 грн., договору поставки №17П від 14 листопада 2011 року на суму 134 867,45 грн., договору поставки № 18П від 15 листопада 2011 року на суму 114 348,05 грн., договору поставки №19П від 17 листопада 2011 року на суму 84 977,00 грн., договору поставки №20П від 18 листопада 2011 року на суму 35 694,46 грн., договору поставки №21П від 28 листопада 2011 року на суму 33000,00 грн., на загальну суму 3 348 541,29 грн.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору передбачено, що згідно відступлення права вимоги за цим договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору винагороду в розмірі 3 348 541,29 грн. шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Первісного кредитора. Строк сплати винагороди становить 3 роки з моменту підписання даного договору.

Вказаним договором сторони передбачили, що Первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, у термін до „10" листопада 2012р. Первісний кредитор зобов'язаний сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим Договором в термін до 10.11.2012р. шляхом поштового надсилання із повідомленням про вручення Боржнику копії цього Договору або шляхом вручення особисто. (п.п.3.1, 3.2 договору).

Згідно п.п.4.1, 4.2, 4.3 вказаного договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 0,01% від простроченої суми за кожний день прострочення. За прострочення у передачі Новому кредитору всіх документів, які засвідчують права, що передаються, та інформації, яка є важливою для їх здійснення, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 50 гривень за кожний день прострочення.

29.02.2012р. ПП „Аграрна компанія 2004" направило на адресу ТОВ „Агрофірма „Полянська" повідомлення за вих.№53, згідно якого повідомив про зміну призначень платежів згідно договорів поставки за сплачений позивачем товар.

15.11.2012р. ПАТ „Тернопільський молокозавод" листом за вих.№1645 повідомив позивача про припинення зобов'язання зарахуванням перед ТОВ „Агрофірма Полянська" та про відступлення права вимоги згідно договору від 01.11.2012р. на суму 3 348 541,29 грн.

03.12.2012р. позивачем направлено письмові заперечення за вих.№488 на адресу відповідача-1 та відповідача-2, згідно яких позивач не погодився із відступленням права вимоги на суму 3 348 541,29 грн., посилаючись на відсутність боргу.

В матеріалах справи наявні договори поставки, укладені між ПП „Аграрна компанія 2004" як покупцем та ТОВ „Полянська", як продавцем, а саме: №7П від 26 вересня 2011р. на суму 21 651,92 грн., а також повного невиконання зобов`язань по: договору поставки №7/1П від 26 вересня 2011 року на суму 420 825,95 грн., договору поставки №9П від 3 жовтня 2011 року на суму 409 173,67 грн., договору поставки №10П від 4 жовтня 2011 року на суму 383 441,54 грн.; договору поставки №11П від 5 жовтня 2011 року на суму 377 628,04 грн., договору поставки №12П від 6 жовтня 2011 року на суму 340 841,21 грн., договору поставки №13П від 10 жовтня 2011 року на суму 313 470,00 грн., договору поставки №14П від 10 жовтня 2011 року на суму 311 135,24 грн.; договору поставки №15П від 11 жовтня 2011 року на суму 188 522,76 грн., договору поставки №16П від 12 жовтня 2011 року на суму 178 864,00 грн., договору поставки №17П від 14 листопада 2011 року на суму 134 867,45 грн., договору поставки № 18П від 15 листопада 2011 року на суму 114 348,05 грн., договору поставки №19П від 17 листопада 2011 року на суму 84 977,00 грн., договору поставки №20П від 18 листопада 2011 року на суму 35 694,46 грн., договору поставки №21П від 28 листопада 2011 року на суму 33000,00 грн., на загальну суму 3 348 541,29 грн.

Позивачем здійснювались оплати згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень, а саме: №6865 від 01.02.2012р. на суму 1 000 000,00 грн. із призначенням платежу „за худобу згідно договору в т.ч. ПДВ - 166666,67", №22 від 20.01.2012р. на суму 500 000,00 грн. із призначенням платежу „згідно договору у т.ч. ПДВ 20% - 83333,33", №174 від 29.02.2012р. на суму 1000000,00 грн. призначення платежу „за корма згідно договору у т.ч. ПДВ 20% - 166666,67 грн.", №35 від 31.01.2012р. на суму 500000,00 грн., призначення платежу „згідно договору у т.ч. ПДВ 20% - 83333,33", №6671 від 30.01.2012р. на суму 70000,00 грн., призначення платежу „згідно рах.№22 від 07.11.2011р. в т.ч. ПДВ 11666,67 грн.", №5062 від 08.11.2011р. на суму 100000,00 грн., призначення платежу „згідно рах.№22 від 07.11.2011р. в т.ч. ПДВ 16666,67", №5562 від 28.11.2011р. на суму 100000,00 грн., призначення платежу „згідно рах.№22 від 07.11.2011р. в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.", №5336 від 18.11.2011р. на суму 100000,00 грн. призначення платежу „згідно рах.№22 від 07.11.2011р. в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.", №516 від 22.12.2011р. на суму 200000,00 грн., призначення платежу „згідно рах.№22 від 07.11.2011р. у т.ч. ПДВ 20% - 33333,33 грн.".

За період з 01.11.2011р. по 31.10.2012р. у позивача перед відповідачем-2 наявна заборгованість в сумі 3 348 541,29 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписано сторонами та скріплено печатками підприємств, витягом із акта перевірки ТОВ „Агрофірма Полянська" від 09.11.2012р. №0920/22/0035927153, яка проведена Хмельницькою міжрайонною державною податковою інспекцією.

Позивач звернувся із позовом, згідно якого просить визнати недійсним договір уступки права вимоги б/н від 1 листопада 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством „Тернопільський молокозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Полянська", посилаючись на ст.ст.203, 234 ЦК України щодо фіктивного правочину.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом до уваги приймається таке:

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, потрібно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, також те, у чому конкретно полягає неправомірність дії сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Із змісту позовних вимог слідує, що позивач, звертаючись із позовом, просить визнати недійсним договір уступки права вимоги б/н від 1 листопада 2012 року, який було укладеного між ПАТ „Тернопільський молокозавод" та ТОВ „Агрофірма Полянська", вважаючи такий правочин фіктивним із посилання на ст.ст. 203, 234 ЦК України. В обгрунтування позову позивач посилається на те, що станом на 01.11.2012р. ТОВ „Агрофірма Полянська" не могла уступити ПАТ „Тернопільський молокозавод" право вимоги по договорах поставки, оскільки такі зобов'язання припинені.

Судом досліджено оспорюваний позивачем договір уступки права вимоги від 01.11.2012р. на відповідність його вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, та приймається до уваги таке.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із наявного в матеріалах справи договору від 01.11.2012р. слідує, що останній є договором уступки права вимоги із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін по ньому.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 513 ЦК України).

Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України передбачає, що дійсність правочину може заперечувати заінтересована особа; однак в такому разі позивачу слід довести, в чому саме полягає порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача саме укладенням спірного правочину.

Частиною 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Відповідно до п.7 цієї ж Постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п.18 Інформаційного листа ВГС України від 07.04.2008 року №01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" передбачено, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття „заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Так, в деяких випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним (ч. 2 ст. 223 ЦК України, ч. 1,2 ст. 225 ЦК України.

Як слідує із матеріалів справи, позивач - ПП „Аграрна компанія 2004", вказуючи про недійсність спірного правочину та про порушення прав позивача, сам не є стороною такого правочину. Натомість, належних та допустимих доказів того, яким чином договір про уступки права вимоги від 01.11.2012р. порушив права та охоронювані законом інтереси саме позивача - суду не було подано.

Посилання позивача на те, що зобов'язання перед відповідачем-2 на суму 3 348 541,29 грн., які були переуступлені відповідачу-1 як Новому кредитору, припинені шляхом їх виконання, судом оцінюється критично та до уваги не приймається.

Судом в даному випадку враховується, що заборгованість позивача перед ТОВ „Агрофірма Полянська" на суму 3 348 541,29 грн. підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків з 01.11.2011р. по 31.10.2012р. та узгоджується із висновком, зробленим податковим органом під час проведеної перевірки ТОВ „Агрофірма Полянська" (витяг з акту від 09.11.2012р. №0920/22/0035927153).

Відтак, проведення звірки розрахунків між сторонами та складання акту звірки суд вважає належним доказом на підтвердження заборгованості, оскільки останній оформлено належним чином (підписано представниками сторін, скріплено печатками), а його дані про стан розрахунків між сторонами ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку та первинних документів. Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 14.12.2010 року по справі №32/175-10, від 21.12.2010р. по справі №21/84-10.

Натомість, лист ПП „Аграрна компанія Полянська" від 29.02.2012р. за вих.№53, згідно якого останній повідомляв відповідача-1 про зміну призначень платежів у платіжних дорученнях за сплачений позивачем товар, не є доказом погашення зобов`язань.

Згідно Постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та Листа Національного банку України в 09.06.2011 р. за №25-111/1438-7141 „Про зміну інформації в реквізиті „призначення платежу" вказується, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті „призначення платежу" вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Виходячи з цього, для зміни призначення платежу в платіжному дорученні повинна бути взаємна згода сторін переказу, проте доказів на підтвердження надання ТОВ „Агрофірма Полянська" згоди на зміну призначення платежів, здійснених позивачем, суду не подано.

Крім того, суд критично оцінює доводи позивача про необхідність встановлення судом заборгованості по договорах поставки, оскільки питання про чинність (нечинність) договорів поставки, а також їх виконання, не узгоджується із предметом даного спору і виходять за межі позовних вимог по даній справі. Крім того, докази на підтвердження недійсності договорів поставки, у суду також відсутні.

Частиною 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Із поданого в матеріали справи договору від 01.11.2012р. про відступлення права вимоги вбачається, що останній підписано уповноваженими представниками (керівниками) юридичних осіб, які діють на підставі статуту, та скріплений відтисками печаток обох підприємств.

Нормами ст.204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тому, суд вважає, що спірний договір є чинний, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Натомість, доводи позивача про фіктивність договору уступки права вимоги від 01.11.2012р., належними та допустимими доказами не підтверджено.

Зважаючи на викладене, позивачем не доведено та не подано доказів на підтвердження того, яким чином з боку відповідачів були порушені права та інтереси саме позивача договором про відступлення права вимоги від 01.11.2012р.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не піддягають задоволенню. Відтак, у позові необхідно відмовити.

Згідно вимог ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати по справі на відповідачів не покладаються.

Керуючись ст. ст.1, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В:

У позові Приватного підприємства „Аграрна компанія 2004", с. Попівці Волочиський район до 1. Приватного акціонерного товариства „Тернопільський молокозавод", м. Тернопіль; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Полянська", м. Тернопіль про визнання недійсним договору уступки права вимоги б/н від 1 листопада 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством „Тернопільський молокозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Полянська", відмовити.

Повне рішення складено 18.03.2013р., оскільки 16 та 17 березня 2013 року - неробочі дні.

Суддя В.В. Магера

Віддруковано 1 прим.

1-до матеріалів справи