Рішення № 30012499, 25.02.2013, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 2-100/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2013 року Тульчинський районний суд Вінницької області

В складі головуючого судді Берегового О.Ю.

при секретарі Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до АКБ «Східно-Європейський банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним та за позовом АКБ «Східно-Європейський банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач-відповідач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АКБ «Східно-Європейський банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним мотивуючи свої вимоги тим, що 23 листопада 2007 року між ним та АКБ «Східно-Європейський банк», було укладено кредитний договір №286/2007. Строк дії Договору до 23 листопада 2012 р. Згідно із його умовами банк надав йому кредит, з урахуванням його платоспроможності, у розмірі 70500 доларів США (без зазначення суми у гривневому еквіваленті), на купівлю автомобіля зі сплатою відсотків у розмірі 13,5% річних, комісії - у розмірі 0.2% від суми фактичного залишку заборгованості станом на перше число кожного місяця. Відповідно до п. 3.3.1. він повинен щомісячно проводити платіж у сумі, зазначеній в додатку до Договору, в доларах США.

Ним виконувались умови Договору і при можливості, він вносив до каси більшу суму, ніж було визначено, що підтверджується банківськими квитанціями.

Не будучи фахівцем в галузі права він не міг визначити законність видачі кредиту в іноземній валюті, а Банк умисно не надав відповідних роз'яснень, чим вважає ввів його в оману і поставив у вкрай невигідне фінансове становище, врахувавши лише власні інтереси. Всупереч принципу добросовісності відповідач вніс до тексту договору несправедливі умови, наслідками яких тепер є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг, фізичної особи, найманого працівника. Безпосередньо директор філії ОСОБА_2 повідомила йому неправдиву інформацію про те, що валютний кредит був єдиним кредитним продуктом, не повідомила про наслідки його подорожчання.

Тим часом, протягом 4 кварталу 2008 р. відбулася істотна зміна обставин якими він керувався, укладаючи договори, а саме: значне зростання курсу долара по відношенню до гривні, що потягнуло за собою значне подорожчання кредитного ресурсу.

Укладаючи договір сторони виходили з того, що різке падіння економіки не настане, а прогнозовані зміни, за існуючих на момент укладання договорів умов кредитування, можуть бути подолані позичальником самостійно. Згідно п. 6.3. договору абсолютне значення подорожчання кредиту, за підсумком всіх платежів, мало складати в національній валюті 41838,88 грн. що його влаштовувало і було вирішальним аргументом для укладання договорів. Проте, через появу кризових явищ в економіці, істотну зміну валютного курсу, істотно подорожчав кредитний ресурс, і на даний час склалася невідповідність договірних умов. Так, реальна вартість подорожчання кредиту, згідно банківських квитанцій, станом на 01.12.2009 р. (платіж №24 згідно додатку до кредитного договору), вже перевищувала договірне абсолютне подорожчання кредиту (п. 6.3. дог.), та становила 59159.53 гривень. Його систематичні звернення довести умови кредитного договору відповідно до існуючого стану, та врахувати стан його платоспроможності - банком ігноруються.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі на його думку повинно бути виражено в національній валюті, що не дотримано банком (п. 1.1). Розрахунки з придбання автомобіля проводились в національній валюті. Валютування кредитних коштів в гривню, при перерахуванні коштів автосалону, проводилось відповідачем самостійно, що не відповідає на його думку вимогам закону.

Укладаючи валютний кредитний договір банк мав документальні підтвердження того, що він не має правових підстав на виконання операцій, пов'язаних з використанням валютних цінностей, не являється суб'єктом валютних відносин (довідки з місця роботи про заробіток, копію трудової книжки, паспорт, для підтвердження резиденства, тощо). Надання кредиту в іноземній валюті, оплата тіла та процентів за користування кредитом, за своєю правовою природою є валютною операцією.

Курс долара США до гривні, станом на дату укладання договору, складав 5.05 грн. Станом на 27.09.2010 р. він складає 7.9094 грн. - до 1 дол. США. На дату виконання зобов'язань, відповідно графіку погашення кредиту, за курсом НБУ. долар до гривні, складав: на 30.11 2008 - 6,74180 (+33,5%); на 31.12.2008 - 7,7 (+52,5%); на 31.01.2009 - 7.7 (+52.5%); на 28.02.2009 - 7,7 (+52,5%);на 31.03.2009 - 7.7 (+52.5%); на 30.04.2009 - 7.7 (+52.5%); на 31.05.2009 - 7.6188 (+50,9%); на 30.06.2009 - 7,63030 (+51,1%); на 31.07.2009 - 7.698 (+52,4%); на 31.07.2009 - 7,698 (+52,4%); на 31.12.009 - 7.98900 (+58,2%); на 30.09.2009 - 8.01000 (+58.6%); на 31.10.2009 - 8.00000 (+58.4%); на 30.11.2009 - 7.9809 (+58,0%); на 31.12.2009 - 7.985 (+58,1%); на 28.02.2010 - 7,99 (+58,2%); на 131.03.2010 - 7.925 (+56,9%); на 30.04.2010 - 7,9259 (+56.9%); на 31.05.2010- 7.9251 (+56.9%); на 30.06.2010- 7,907 (+56.6%); на 31.07.2010 - 7.8932 (+56.3%); на 31.08.2010 - 7,8861 (+56.2%).

Таким чином вважає, що доводиться істотна зміна його становища щодо подорожчання боргових зобов'язань (в середньому: 54,4%). Разом із тим, йому потрібно ще сплатити банку 7093,65 доларів США - відсотків по кредиту (гривневий еквівалент станом на дату позову: 56106,52 грн.), комісії, за існуючим курсом - 9217,00 грн. При цьому розрахункова вартість тільки валютного ризику до закінчення строку договору буде складати 77 000 грн.

Банк, як суб'єкт підприємницької діяльності, зловживаючи правом, незаконно переклав виключно на нього вартість валютних ризиків, що на його думку є грубим порушенням ч. З ст. 13 ЦК України.

Досягнути згоди з відповідачем щодо доведення кредитного договору у відповідність до вимог закону шляхом переговорів - не призвело до бажаних наслідків. Банк ігноруючи його звернення, вимоги постанови правління НБУ N 328 від 3 червня 2009 року «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів», дискримінаційними умовами договору довів його до стану неплатоспроможності і фінансової неможтивості виконання покладених договором на нього зобов'язань.

Ним сплачено всього 35684.05 доларів США, в тому числі 18781,00 дол. США - тіла кредиту; 16903,05 дол. США - відсотків та комісії в сумі 17225,72 грн., що в перерахунку на валюту кредиту, за курсом НБУ (станом на дату позову - 7,9094 грн./дол. США), складає 2 177,87 доларів США.

Беручи до уваги що на його думку відповідачем порушені зазначені ним в позові норми законону, у нього виникло право звернутися до суду про визнання кредитного договору, разом з суміжними, недійсними в зв'язку з чим, з урахуванням збільшених позовних вимог просить визнати недійсним кредитний договір №286/2007 від 23 листопада 2007 року, укладений між ним та відділенням № 23 Вінницької філії Акціонерного комерційного банку "Східно європейський банк»; стягнути з відділення № 23 Вінницької філії Акціонерного комерційного банку «Східно- європейський банк» на його користь кошти, що були сплачені ним як оплата кредиту в сумі 15000 доларів США, які банк помилково банк не зарахував, що підтверджується квитанцією № 326558 від 04.07.2008 року, процентів за користування кредитом в сумі 16903,05 долларів США та комісії в сумі 17225,72 грн., що в перерахунку на валюту кредиту, за курсом НБУ станом на дату позову (7,9094 грн./дол. США) складає 2 177,87 доларів США., та зарахувати їх як оплата тіла кредиту; визнати його борг перед відповідачем в сумі 17637,74 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату укладання кредитного договору складає 89070,59 гривень і озстрочити термін повернення боргу у гривні до 23 листопада 2012 р., рівними платежами, щомісяця; визнати недійсним договір застави транспортного засобу від 23 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 3901, укладений між мною, і відділенням №23 Вінницької філії Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» та зобовязати нотаріуса внести відповідні зміни в реєстр заборон згідно прийнятого по справі рішення; зобов'язати відділення № 23 Вінницької філії Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» внести у встановленому законодавством порядку до державного реєстру (в т.ч. реєстр обтяжень рухомого майна) відомості про припинення дії договору №286/2007 від 23 листопада 2007 року в 5-денний термін після набрання рішенням законної сили; зобов'язати відділення № 23 Вінницької філії Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» у встановленому законодавством порядку зняти заборону (обмеження) користування транспортним засобом - автомобілем VOLSWAGEN модель TOUAREG 2,5 ТDI, в органах ДАІ, МРЕВ в 5- денний термін після набрання рішенням законної сили.

Відповідач-позивач Акціонерний комерційний банк «Східно-Європейський банк» звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що останній 23 листопада 2007 року уклав з Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейський банк" в особі Вінницької філії Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" кредитний договір № 286/2007, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 70 500,00 (сімдесят тисяч п'ятсот доларів США) доларів США на купівлю автомобіля, терміном з 23 листопада 2007 року по 23 листопада 2012 року зі сплатою 13,5 % відсотків річних.

02.06.2008 р. додатковою угодою до кредитного договору процентну ставку встановлено в розмірі 14,5 відсотків річних.

23 листопада 2007 року відповідачу було видано 70 500,00 доларів США згідно заяви на видачу готівки № 206273, що свідчить про виконання банком своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до п. 3.3.1 відповідач зобов'язався забезпечити повернення кредиту не пізніше 23 листопада 2012 року та сплачувати відсотки за користування кредитом щомісячно на останній робочий день кожного звітного місяця.

Однак, відповідачем не здійснювалось вчасне погашення отриманих кредитних коштів у

повному обсязі, чим порушено вимоги п.п.3.3.1 кредитного договору та ст. 526,530, 532, 1049

Цивільного кодексу України.

За період 23.11.2007 р. по 31.08.2010 р. відповідач повернув частково кредитні кошти на загальну суму 18 781,00 дол. США , що підтверджується випискою по його позичковому рахунку. Станом на 31.08.2010 р. заборгованість ОСОБА_1. по кредитним коштам становить 51 719,00 дол. США.

Також за період з 23.11.2007 р. по 31.08.2010р. відповідач частково сплатив відсотки у сумі 16 903,05 дол. США.

Станом на 31.08.2010 р. заборгованість відповідача по сплаті відсотків становить 6 346,07 дол. США.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору відповідач при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом сплачує пеню в розмірі 0,2 % від несплаченої суми процентів та несплаченої суми кредиту за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п.4.2 кредитного договору відповідач при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом сплачує штраф в розмірі 1 % від суми непогашеного боргу.

Станом на 31 серпня 2010 року заборгованість відповідача становить 60 976,96 дол. США та 9 081,40 грн., курс НБУ за 1 долар США складає 7,8861 гривень, разом 489 951,80 грн., в тому числі борг по кредитним коштам 51 719,00 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів 2 435,88 дол. США, штраф за несвоєчасне повернення кредитних коштів 188,19 доларів США, борг по відсоткам у розмірі 6 346,07 дол. США, пеня за несвоєчасну сплату відсотків 224,36 дол. США, штраф за несвоєчасну сплату відсотків 63,46 доларів США, борг по комісії у розмірі 9 081,40 грн., які позивач-відповідач і просить стягнути з ОСОБА_1 та судові витрати.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Додатково пояснили, що розрахунки, проведені банком є необґрунтованими, оскільки згідно квитанції за № 326858 від 04.07.2008 року по кредитному договору № 286/2007 ним було сплачено 15000 доларів США, які не були йому зараховані в погашення зазначеного кредиту.

Представники відповідача-позивача АКБ «Східно-Європейський банк» заперечили проти позовних вимог ОСОБА_1 зазначивши, що позивач зазначає, що наявна істотна зміна обставин щодо виконання боргових зобов'язань, а саме зміна офіційного курсу іноземної валюти до гривні.

Позивач безпідставно звертає увагу на норми п. 6 ч. 1 ст. З Цивільного кодексу України, вважаючи, що діями Банку нібито були порушені принципи справедливості, добросовісності, розумності та трактуючи їх на власну користь.

Зокрема, позивач вказує на те, що несправедливістю є факт надання кредиту в доларах США, вказуючи на те, що це є нібито одностороннім вольовим актом дії Банку, спрямованим на примушення іншої сторони - Позичальника до отримання кредиту в доларах США. Відповідно до п. З ч. 1 ст. З Цивільного кодексу України цивільні відносини базуються на свободі договору. Ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дані норми вказують на свободу особи у виборі контрагента та у встановленні умов договору, на що вказує ст. 627 Цивільного кодексу України. Для укладення кредитного договору необхідна була зустрічна вольова дія Позичальника, спрямована на отримання кредиту, а саме акцепт Позичальником оферти Банку.

Отже, вважають, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони були вільними як у виборі контрагента, так і у визначенні валюти кредиту. При отриманні кредиту Позичальник подав до Банку заяву на отримання кредиту, в якій чітко зазначив про своє бажання отримати кредит саме у доларах США.

Позивач вказує на те, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Однак таке твердження є помилковим та таким, що ґрунтується на хибному тлумаченні змісту норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Позивач посилається на те, що надання та отримання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства в частині отримання індивідуальної ліцензії на проведення валютних операцій. Проте вважають з таким висновком позивача не можна погодитись, керуючись наступним.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Щодо надання кредиту в іноземній валюті зауважили, що згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 Закону "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, вважають, що законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить норм, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то згідно вимог Декрету (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в» частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами пункту "г" частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Згідно зі статтею 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України" НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483.

Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору у разі наявності у Банку виданої у встановленому порядку Національним банком України банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Позивач був ознайомлений з умовами отримання та погашення кредиту, зокрема, п.1.1 кредитного договору, відповідно до якого позичальник отримує кредит на суму 70 500,00 доларів США та здійснює погашення кредиту на суму 1 175 доларів США щомісячно. Також відповідно до абзацу шостого п. 6.1.6 кредитного договору валютні ризики за виконання кредитного договору несе позичальник.

Вказаною заявою позивач підтвердив факт того, що він ознайомлений з умовами кредитного договору та не має заперечень та зауважень до нього.

Стосовно стягнення з банку 15 000,00 доларів США в рахунок оплати тіла вказаного кредиту повідомляємо наступне:

04.07.2008 року ОСОБА_1 дійсно вніс 15 000 дол. США оплату здійснив на погашення кредиту № 286/2007 від 23.11.2007 року, однак в цей же день ОСОБА_1 повторно прибув до банку і звернувся з проханням вказану суму зарахувати на погашення іншого кредиту № 069/2007 куди і була зарахована сума.

Крім того, на даний час ОСОБА_1 сплатив лише 18 781 дол. США, що підтверджується випискою з особового рахунку та його особистою заявою на ім'я ліквідатора банку.

Ліквідатор АКБ «Східно-Європейський банк» в судове засідання не з'явився надавши письмові пояснення з проханням про слухання справи у її відсутність. Згідно наданих письмових пояснень, просила відхилити висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області, як такий, що містить суперечливі дані, оскільки неправильно зазначені номери рахунків відкриті на ім'я ОСОБА_1 Крім того, на її думку, під час проведення експертизи не були дослідженні та враховані всі спірні документи, на підставі яких позичальник розраховувався з банком та якими фіксувались фінансові операції щодо зарахування сплачених коштів в погашення кредиту, а також не були досліджені всі документи банківського операційного дня Вінницької філії АКБ «Східно-Європейський банк». 04.07.2008 року 15000 доларів США були спрямовані на погашення кредиту ОСОБА_1 по кредитному договору № 069/2007 від 14.05.2007 року, укладеному ним з банком. Станом на даний час вказаний кредит з врахуванням сплачених 04.07.2008 року 15000 доларів США погашений і ОСОБА_1 цей факт жодного разу не заперечував. Квитанція № 326858 від 04.07.2008 року була видана банком ОСОБА_1 помилково. Просить відмовити ковалю О.І. в задоволенні його позову, а позов АКБ «Східно-Європейський банк» задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 усі понесені банком судові витрати.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Національного Банку України за довіреністю заперечила проти позовних вимог ОСОБА_1 надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у запереченнях проти позову про визнання кредитного договору та договору застави недісйними, схожою з позицією відповідача-позивача АКБ «Східно-Європейський банк». В доповненнях до заперечень зазначила, що відповідно до наявної в позивача квитанції № 326858 прим. 1 він 04.07.2008 перераховував суму 15000 дол.США з призначенням платежу «сплачення кредиту відп. кред.дог. 286/2007 від 23.11.2007. Без ПДВ».

В зв'язку з помилкою у найменуванні додатка 6 у вказаних Доповненнях слова «(Форма 1Д-НБУ щоденна)» замінюють на слова «(Форми статистичної звітності банків та підприємств. Форма № 1Д (щоденна)» та приклали вказану форму як додаток 6.

Ознайомившись з висновком експерта від 27.06.2012 (далі - висновок) пояснюють наступне.

В ухвалі суду від 19.04.2012 року на вирішення експертизи було поставлено, зокрема, питання «На погашення яких зобов'язань (за кредитним договором № 069/2007 від 14.05.2007 року чи за кредитним договором № 286/2007 від 23.11.2007 року) зараховано сплачені в касу Вінницької філії АКБ "Східно-Європейський банк" 04.07.2008 року позивачем ОСОБА_1 кошти в сумі 15000 доларів США згідно квитанції № 326858 від 04.07.2008 року?;

Вважають за необхідне зазначити, що експерт побудував свій висновок на обгрунтуванні тези куди необхідно було зарахувати ці кошти та на вказане запитання відповіді не надав.

Однак, наведені у висновку аргументи в обгрунтування цієї тези свідчить, що вони фактично були зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором № 069/2007 від 14.05.2007.

Так, у висновку (ст.4 абз.З) зазначено «За результатами дослідження банківської виписки за період з 23.11.2007 року по 18.12.2009 року (т.1 а.с. 68-122) по особовому рахунку НОМЕР_2 позичальника ОСОБА_1 слідує, що в даній банківській виписці не відображено надходження коштів в сумі 15000 доларів США, як це було зазначено у квитанції № 326858 від 04.07.2008 року (т.1 а.с.294), в якій відображено, що призначенням платежу є «Сплачення кредиту відповідно кредитного договору № 86/2007 від 23.11.2007 року.Без ПДВ».

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Переказ готівки відповідно до ст. 24 Закону та п. 1 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 № 337, здійснюється на підставі заяви про переказ готівки, а відповідно до пункту 8 - після завершення приймання готівки клієнту видається, зокрема, квитанція, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

На їх думку наявні в матеріалах справи документи та твердження експерта свідчать, що переказ, розпочатий позивачем за заявою на переказ готівки № 326858, в підтвердження чого він має квитанцію № 326858, в якій зазначено «дебет 1001304000002; кредит 22035040086702; загальна сума П'ятнадцять тисяч доларів США 00 центів; призначення платежу «сплачення кредиту відп. кред.дог. 286/2007 від 23.11.2007. Без ПДВ», не був завершений банком.

Відповідно до наявних у справі пояснень керівника відділення ОСОБА_4 від 21.09.2011 року за погодженням з позивачем переказ був завершений банком за заявою на переказ готівки № 326868 дебет рахунку 1001304000002 кредит 22036040086701 з призначення платежу «сплачення кредиту відп. кред.дог. 069/2007 від 14.05.2007. Без ПДВ».

Ця обставина також підтверджується у висновку експерта, (с.5 абз. 3), який стверджує «За результатом дослідження банківскої виписки (т.1 а.с. 143-146) за період з 15.05.2007 року по 06.10.2008 року по особовому рахунку № 22035040089701 позичальника ОСОБА_1 слідує, що в даній банківській виписці відображено надходження коштів в сумі 15000 доларів США, згідно квитанції № 326868 від 04.07.2008 року (т.1 а.с. 143), в якій зазначено призначення платежу «Сплачення кредиту відповідно кредитного договору № 069/2007 від 14.05.2007 року. Без ПДВ».

Експертом помилково зроблено посилання замість заяви на переказ готівки № 326858 на квитанцію № 326868 від 04.07.2008 року, оскільки такої квитанції не існує і її копія в матеріалах справи відсутня, а також замість номера рахунку 22036040089701 помилково зазначено номер 22035040089701.

Таким чином, враховуючи, вищевикладене, а також наявні в матеріалах справи документи, які на їх думку свідчать, шо позивач 04.07.2008 року вносив в касу відділення банку лише один раз суму 150000 доларів США, вона не може зараховуватись в погашення заборгованості по кредитному договору № 286/2007 від 23.11.2007, оскільки її переказ з таким призначенням платежу не був завершений.

Дії позивача щодо погашення сум заборгованості за «тілом кредиту» та відсотками за договором після 04.07.2008 року, виходячи з залишку заборгованості за «тілом кредиту» без врахування 15000 доларів США, сплата коштів 03.10.2008 року в погашення заборгованості за кредитним договором № 069/2007 від 14.05.2007 в сумі 10000 доларів США, якою заборгованість за цим договором остаточно погашалась і кредитний договір № 069/2007 від 14.05.2007 року припинився саме тому, що в погашення заборгованості було зараховано 15000 доларів США, свідчать, що він був обізнаний з фактом зарахування цієї суми в погашення заборгованості за договором № 069/2007 від 14.05.2007 року та згодний з ним. Стверджуючи в суді протилежне та вимагаючи стягнення цієї суми з банку як наслідку визнання кредитного договору № 286/2007 від 23.11.2007 та договору застави від 23.11.2007 недійсними, позивач на їх думку зловживає своїми правами та діє недобросовісно.

Крім того, жодних претензій банку за період, що минув з 04.07.2008 року до 06.10.2010 року (дата подання заяви про збільшення розміру позовних вимог), щодо помилкового зарахування цих коштів на рахунок 22036040089701, позивач не заявляв. Тому просять при розгляді питання про можливість її задоволення застосувати також строк позовної давності.

Національний банк не заперечує, що банком не було дотримано умов договору та вимог нормативних актів щодо завершення переказу відповідно до документа, поданого клієнтом. Однак недотримання цих умов та вимог не може бути підставою для повторного зарахування в погашення заборгованості за кредитним договором № 286/2007 від 23.11.2007 року коштів, які були фактично зараховані в погашення заборгованості за кредитним договором № 069/2007 від 14.05.2007 року.

Щодо висновків експерта про правильність проведення розрахунку стягуваної суми, то вони на їх думку також не можуть бути взяті до уваги при розгляді питання про задоволення позовних вимог сторін, оскільки, вони, по-перше, не відповідають фактичним обставинам справи, а, по-друге, в них не міститься інформації щодо того, за який період часу та в яких сумах експерт вважає заборгованість розрахованою неправильно.

Таким чином, вважають, що висновок експерта не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки він не відповідає документам, наявним в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, Національний банк України як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» у повному обсязі, а позовні вимоги Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» до ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Суд заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 до АКБ «Східно-Європейський банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними таким, що не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за кредитним договором № 286/2007 від 23.11.2007 року, укладеним з метою придбання позичальником за договором купівлі-продажу транспортного засобу, між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Східно-Європейський банк», за умови його платоспроможності було визначено суму кредиту у доларах, а саме 70500 доларів США зі сплатою 13,5% річних за користування кредитом терміном з 23 листопада 2007 року по 23 листопада 2012 року /т. 1 а.с. 6-8/.

З метою забезпечення виконання договору № 286/2007 від 23.11.2007 року між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_1І було укладено договір застави транспортного засобу марки VOLKSWAGEN модель TOUAREG 2.5 TDI, 2007 року випуску, на купівлю якого отримувався кредит.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника - ОСОБА_1 у зазначених договорах.

Зі змісту ст. 99 Конституції України вбачається, що грошовою одиницею України є гривня.

Аналізуючи зміст статті 99 Конституції України, можна зробити висновок, що дана конституційна норма, закріплюючи за гривнею правовий статус грошової одиниці України, не визначає сферу її обігу і не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Пункт 2 статті 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно із ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93 використання іноземної валюти на території України як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії, виданої Національним банком України.

Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, передбачено якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без ліцензії.

Стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» містить перелік банківських операцій, які дозволяється здійснювати банкам, в тому числі на підставі банківської ліцензії. До них також належать кредитні операції, зокрема розміщення залучених коштів (гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Судом встановлено, що 03 грудня 2001 року АКБ «Східно - Європейський банк» отримано банківську ліцензію № 51 на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» /т. 1 а.с. 191/. 3 грудня 2007 року АКБ «Східно - Європейський банк» також отримано дозвіл НБУ № 51-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частини 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, Банком, при укладанні кредитного договору № від 23.01.2008 року, дотримані всі вимоги, встановлені чинним законодавством та Законом України «Про захист прав споживачів».

У ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»наведено поняття банківського кредиту. Воно визначається як будь - яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь яке продовження строку погашення строку, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банк надає грошові кошти, що не належать йому на праві власності, це кошти, що залучені банком від його клієнтів.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженогопостановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті сторони, беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Згідно з п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач-відповідач ОСОБА_1 та його представник не довели тих обставин, на які вони посилаються як на законні підстави для визнання договорів недійсним.

Беручи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку, що як кредитний договір так і договір застави транспортного засобу відповідає діючому законодавству та обґрунтованих підстав для визнання їх недійсними, немає.

З приводу позовних вимог АКБ «Східно-Європейський банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу суд вважає, що вони підлягають до часткового задоволення за слідуючих підстав.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності з п. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 ЦК України).

Згідно ст. 1050 ч.2 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до договору позики.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кредитним договором передбачено, що позичальник повинен належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та повернути кредит в сумі передбаченої договором, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно сплачувати комісійні винагороди, встановлені договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по кредитному договору сплатити штрафні санкції у строки та на умовах, що визначені у ньому.

Судом встановлено, що 23.11.2007 року, між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Східно-Європейський банк», було укладено кредитний договір № 286/2007 згідно якого банк надав позивачу-відповідачу кредит на суму 70500 доларів США терміном з 23 листопада 2007 року по 23 листопада 2012 року, а останній прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,5% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно графіку.

З матеріалів справи вбачається, що банк перерахував на рахунок позичальника кошти, передбачені кредитними договорами, що підтверджується заявою на видачу готівки № 206273 від 23.11.2007 року /т. 1 а.с. /.

Згідно з розрахунком, наданим банком /т. 1 а.с. 65-67/ борг ОСОБА_1 перед АКБ «Східно-Європейський банк» по кредитним коштам станом на 31.08.2010 року становить 51 719,00 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів 2 435,88 дол. США, штраф за несвоєчасне повернення кредитних коштів 188,19 доларів США, борг по відсоткам у розмірі 6 346,07 дол. США, пеня за несвоєчасну сплату відсотків 224,36 дол. США, штраф за несвоєчасну сплату відсотків 63,46 доларів США та борг по комісії у розмірі 9 081,40 грн.

Як зазначено в згаданому розрахунку за період з 14.04.2008 року по 01.12.2009 року станом на 31.08.2010 року позивачем-відповідачем сплочено 18 781 долар США отриманих кредитних коштів. За період з 23.11.2007 року по 31.08.2010 року на виконання кредитного договору позивачем-відповідачем сплачено також відсотки в сумі 16903,05 доларів США.

Відповідно до наданої позивачем-відповідачем ОСОБА_1 квитанції № 326858 від 04 липня 2008 року /т. 1 а.с. 294/ ним було сплачено 15000 доларів США, в якій у графі «призначення платежу» зазначено: «сплачення кредиту відр. кред. дог. 286/2007 від 23.11.2007. Без ПДВ», однак зазначена сума в розрахунку, наданого АКБ «Східно-Європейський банк» не відображена.

У відповідності до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування. (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

З наведених вище норм, з урахуванням ст. 60 ЦПК України вбачається, що обов'язок щодо задоволення позову проводиться на підставі доказів, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а розрахунок суми заборгованості не є належним доказом того, що зазначені в позові суми нараховані та обліковуються на відповідних рахунках, які були відкриті на виконання кредитного договору та підтверджують безспірність та достовірність суми боргу. При цьому, у нормах ст.ст. 57, 58, 60 ЦПК України закріплюється головний елемент, позивач повинен довести ті факти, які обґрунтовують його юридичну позицію, зокрема, в даному випадку позивач повинен довести ту суму заборгованості, яку заявив до стягнення з відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу.

У відповідності до висновків судово-економічної експертизи № 4 від 27.06.2012 року зазначено, що згідно квитанції № 326858 від 04.07.2008 року слідує, що ОСОБА_1 було здійснено погашеня зобов'язань за кредитним договором № 286/2007 від 23.11.2007 року Вінницької філії АКБ «Східно-Європейський» в сумі 15000 доларів США.

Відповідно, кошти повинні надійти на особовий рахунок НОМЕР_2 Вінницької філії АКБ «Східно-Європейський банк» позичальника ОСОБА_1.

Згідно квитанції № 326858 від 04.07.2008 року /т. 1 а.с. 294/ слідує, що кошти в сумі 15000 доларів США на особовий рахунок НОМЕР_2 Вінницької філії АКБ «Східно-Європейський банк», який належить позичальнику ОСОБА_1, не надходили.

При умові врахування квитанції № 326858 від 04.07.2008 року на суму 15000 доларів США, сплаченої ОСОБА_1 в погашення кредитних зобовязань згідно кредитного договору № 286/2007 від 23.11.2007 року, розрахунок стягуваної суми по оплаті кредиту /т. 1 а.с. 65/ станом на 31.08.2010 року в розмірі 51719, 00 доларів США документально не підтверджується.

При умові врахування квитанції № 326858 від 04.07.2008 року на суму 15 000 доларів США сплаченої ОСОБА_1 в погашення кредитних зобов'язань згідно кредитного договору № 286/2007 від 23.11.2007 року розрахунок стягуваної суми заборгованості по пені за несвоєчасну сплату кредитних коштів станом на 31.08.2010 року в сумі 2435,88 доларів США, суми штрафу по кредитним коштам за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 188,19 доларів США, по сплаті відсотків станом на 31.08.2010 року в розмірі 6346,07 доларів США, по пені за несвоєчасну сплату відсотків станом на 31.08.2010 року в сумі 224,35 доларів США, по сумі штрафу по відсоткам за користуванням кредиту за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 63,46 доларів США, по заборгованості за сплату комісії в розмірі 9081,4 грн. /помилково зазначено «доларів США»/ документально не підтверджується.

Оцінюючи висновок судової експертизи у їх сукупності з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, суд вважає, його належним, допустимим і достовірним доказом у справі, а тому приймає до уваги при розгляді даної справи, а доводи представників відповідача-позивача та третьої особи щодо необгрунтованості висновку з підстав суперечливості даних які він містить, неврахування певних первинних та документів банківського дня Вінницької філії банку за 04.07.2008 року судом не приймаються до уваги за відсутності наданих суду в судові засідання оригіналів документів.

Твердження представників відповідача-позивача, а також представника третьої особи про те, що переказ, розпочатий позивачем за заявою про переказ готівки № 326858 на 15 тисяч доларів США від 04.07.2008 року з призначенням платежу «сплачення кредиту від. кред. дог. 286/2007 від 23.11.2007 року. Без ПДВ» не був завершений банком, спростовується оригіналом наявної в матеріалах справи квитанції № 326858 від 04.07.2008 року /т. 1 а.с. 294/, яка у розумінні ст.ст. 30, 24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції про касові операції в банках України, на які посилається в обгрунтування своєї позиції представник третьої особи, на думку суду свідчить про внесення та завершення переказу готівки. Доказів на підтвердження повернення зазначеної готівки ОСОБА_1, а також внесення їх ним на виконання іншого кредитного договору, зокрема за № 069/2007 від 14.05.2007 року відповідачем-позивачем не надано.

Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази.

Письмові пояснення ОСОБА_4 /т. 1 а.с. 135/, на які посилається представник третьої особи, Національного банку України, як на підтвердження того, що за погодженням з ОСОБА_1 переказ був завершений банком за заявою на переказ готівки № 236868 з призначенням платежу «сплачення кредиту від. кред. дог. 069/2007 від 14.05.2007 року. Без ПДВ» на думку суду, одержані з порушенням порядку, встановленого законом, оскільки вони не завірені належним чином, представником відповідача-позивача не вказана причина, з якої допитати свідка неможливо, остання не попереджена про кримінальну відповідальність відповідно до ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, тому у відповідності до вимог ст. 59 ЦПК України суд не може брати до уваги такий доказ.

З урахуванням наведеного, висновків судово-бухгалтерської експертизи, а також обгрунтувань наведеного в дослідницькій частині висновку, суд вважає, що кошти в сумі 15000 доларів США згідно квитанції № 326858 від 04.07.2008 року не надходили на особовий рахунок НОМЕР_2 Вінницької філії АКБ «Східно-Європейський банк», який належить позичальнику ОСОБА_1, внаслідок чого не дотримано виконання умов п.п. 3.2.2 п. 3 договору № 286/2007 від 23.11.2007 року, щодо черговості розрахунків і по причині необгунтованого зарахування коштів в сумі 15000 доларів США йому було необгрунтовано здійснено нарахування прострочених процентів за користування кредитом, прострочену заборгованість по кредиту, поточних процентів по кредиту, заборгованість по кредиту, пені та штрафу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та висновки експертизи, позовні вимоги АКБ «Східно-Європейський банк» підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 8, 10, 11, 15, 18, 57-60, 64, 88, 209-213 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АКБ «Східно-Європейський банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним - відмовити.

Позов АКБ «Східно-Європейський банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 04.01.1997 року Тульчинським РВ УМВС України Вінницькій області) на користь Акціонерного комерційного банку «Східно - Європейський банк» (м. Київ, вул. Дружби Народів, буд. № 10, код ЄДРПОУ 25941471, МФО № 331650) заборгованість за кредитним договором № 286/2007 від 23.11.2007 року в розмірі 36 719 /тридцять шість тисяч сімсот дев'ятнадцять/ доларів США, гривневий еквівалент заборгованості з урахуванням курсу НБУ 7,9925 грн. за 1 (один) долар США становить 289 569 /двісті вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять/ грн. 71 коп., понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

В задоволенні решти позовних вимог АКБ «Східно - Європейський банк» - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Вінницької області через районний суд на протязі десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: