Постанова № 30010752, 26.02.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа №809/202/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Романчак Н.І.,

відповідача - Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства "Данко-Н"

до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2012 року за №000123220,-

ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 року приватне підприємство «Данко-Н» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2012 року за №000123220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби, викладені в акті перевірки від 30.11.2012 року за №2646/22-0/32511253 про порушення позивачем податкового законодавства та встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 938,00 грн., не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Угоди з контрагентом позивача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 як перевізником були укладені відповідно до вимог закону. При цьому, позивачем були витребувані від контрагента та перевірені свідоцтво про його державну реєстрацію, свідоцтво платника податку на додану вартість та ліцензію на право надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування. Факт здіснення перевезення вантажу оформлені належним чином, фактично виконані, прийняті і оплачені замовниками та підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаним суб'єктом господарювання не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. У зв'язку з цим, рішення податкового органу щодо встановлення позивачу зобов'язань зі сплати податку на додану вартість від 14.12.2012 року за №000123220 неправомірне і підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві. При цьому, пояснила суду, що господарські угоди, укладені з ТОВ «Вавін Україна» як замовником послуг, де фізична особа-підприємець ОСОБА_3 є перевізником відповідають нормам цивільного законодавства за формою та змістом. В судовому порядку не скасовувалися та не визнавалися нікчемними чи недійними. Виконання транспортних послуг підтверджено належними бухгалтерськими документами. Позивач не може нести відповідальності за можливі порушення вимог податкового законодавства його контрагентом, так як вжив усіх необхідних для цього заходів. Зокрема, при укладанні разової угоди на перевезення вантажу з вказаним суб'єктом господарювання ним були витребувані свідоцтво про його державну реєстрацію, свідоцтво платника податку на додану вартість та ліцензію на право надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування. Перевезення вантажу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 його автомобілем були реальними. Факт здійснення даного перевезення підтверджується товарно-транспортною накладною, податковими накладними, послуги прийняті і оплачені замовником. Здійснення перевезення вантажу податковими органами чи будь-якими іншими особами не спростовувалися. Про відсутність первинних документів чи невідповідність їх даним обліку в акті перевірки не вказано. У зв'язку з цим, вважає податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 14.12.2012 року за №000123220 щодо встановлення позивачу зобов'язань зі сплати податку на додану вартість в сумі 938,00 грн. неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. У зв'язку з цим, просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях. Крім того, пояснив суду, що позапланова невиїзна перевірка позивача проведена Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби відповідно до вимог закону в зв'язку з отриманням інформації від інших податкових органів про можливі порушення позивачем податкового законодавства за наслідками перевірки його контрагента фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 У ході перевірки позивача відповідно до акту від 30.11.2012 року за №2646/22-0/32511253 було встановлено, що господарські угоди з вказаним суб'єктом господарювання є нікчемними в силу закону. У зв'язку з цим, позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 938,00 грн. Тому, враховуючи встановлені в ході перевірки порушення вимог податкового та цивільного законодавства, просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Приватне підприємство «Данко-Н» (надалі - ПП «Данко-Н») зареєстроване як юридична особа 14.05.2003 року виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 32511253, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №045115. Підприємство зареєстроване як платник податків Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби (а.с. 43, 88).

З 17.10.2012 року по 24.10.2012 року Калуською об'єднаною державною податкової інспекцією (надалі - Калуська ОДПІ) проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «Данко-Н» з питань дотримання вимог податкового законодавства зі сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 за липень 2011 року.

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 30.11.2012 року за №2646/22-0/32511253 (а.с. 44-57).

Перевіркою встановлені наступні порушення: неможливості ПП «Данко-Н» реального здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 в частині придбання товарно-експедиційних послуг, порушення частини 1, 5 статті 203, 215, пункту 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними: прийнято до виконання документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.20120 року №2755-VI із внесеними змінами, в результаті чого знижено ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на 750 грн. за липень 2011 року (а.с. 56-57).

На підставі вказаного акту перевірки Калуською ОДПІ 14.12.2012 року винесене податкове повідомлення-рішення за №000123220, яким позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на загальну суму 938,00 грн. (а.с. 58).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті позапланової невиїзної перевірки ПП "Данко-Н" від 30.11.2012 року за №2646/22-0/32511253 з питань дотримання вимог податкового законодавства зі сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 за липень 2011 року не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (надалі - Кодекс) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 01.01.2011 року, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Так, відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.209 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Судом установлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 09.02.2006 року зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Херсонської міської ради (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за адресою: АДРЕСА_1. Згідно ліцензії серії НОМЕР_4 від 03.04.2007 року ОСОБА_3 має право на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування та взятий на облік як платник податку на додану вартість держаною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ НОМЕР_5 від 05.12.2010 року (а.с. 14-16, 68-72).

01.07.2011 року між ТОВ «Вавін Україна» як замовником та ПП « Данко-Н» як виконавцем укладено угоду на разове перевезення №284, відповідно до якого позивач зобов'язувався здійснити перевезення вантажу замовника. З метою забезпечення виконання даної угоди з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 як перевізником укладено угоду від 01.07.2011 року на разове перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_2 (а.с. 61, 64).

Судом установлено, що вказані угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентом в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків - надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання зазначених угод: розрахунками, актом виконання робіт, податковими накладними, видатковими накладними, актом здачі-прийняття робіт (а.с. 62-67, 74-77).

Крім того, реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Вавін Україна» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 підтверджується дослідженими в судовому засіданні товарно-транспортною накладною та платіжними дорученнями про оплату наданих послуг з перевезення вантажу - пластикових труб (а.с. 73, 78-79).

При цьому, щодо реального надання товарно-експедиційних послуг з перевезення вантажу позивача не заперечував у судовому засіданні представник відповідача.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що підприємством не доведена реальність господарських операцій, а також те, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215, статті 228 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 24.10.2011 року за №85/17-2/НОМЕР_1 щодо його взаємовідносин з ТОВ «Югресурспостач», оскільки вказана фірма не має відношення до господарських операцій позивача з його контрагентом.

Крім того, юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентом.

Окрім того, суд зазначає, що надання товарно-експедиційних послуг з перевезення вантажу, які були предметом договорів, відносно яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно їх виконання позивачем.

Також, суд вказує наступне. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по право чинах, здійсненних з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними право чини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічна позиція щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 14.11.2012 року за №К/9991/50772/12.

Доказів про обізнаність платника податку щодо будь-якої можливої протиправної діяльності його контрагента - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 або про те, що він діяв без належної обачності, відповідачем суду не подано.

Вказаний контрагент позивача на момент надання послуг з перевезення вантажу за договором перевезення був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі та перебував на обліку як платник податків, в тому числі ПДВ, мав відповідну ліцензію на право надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Суд звертає увагу на те, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, які є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не доведено контролюючим органом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори перевезення, позивач діяв з метою, яка не є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено також наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності Калуською ОДПІ до суду також не надано.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки Калуської ОДПІ від 30.11.2012 року за №2646/22-0/32511253 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового та іншого законодавства, Цивільного кодексу України. Тому, податкове повідомлення-рішення від 14.12.2012 року за №000123220, яким позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на загальну суму 938,00 грн. слід визнати протиправним та скасувати.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов приватного підприємства «Данко-Н» до Калуської ОДПІ підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь приватного підприємства «Данко-Н» слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 114,70 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 14.12.2012 року за №000123220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Данко-Н» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 32511253) судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова складена в повному обсязі 04.03.2013 року.