Постанова № 30010676, 05.03.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2013 р. Справа №801/1105/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М.,

при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - Маленко П.Є., Маленко О.Ю., довіреність від 04.03.2013 року;

від відповідача - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Курсінвест»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Курсінвест» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим із вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000772204 від 15.01.2013 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 30867 гривень та застосовані штрафні санкції на суму 7716,65 гривень та податкового повідомлення-рішення № 0000762204 від 15.01.2013 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 32410 гривень та застосовані штрафні санкції на суму 8102,50 гривень.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач зазначає, що донарахування податку на додану вартість відбулось на підставі зменшення податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення валових витрат по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за січень та березень 2012 року. Позивач зазначає, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні позивач, та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягли на задоволенні адміністративного позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неприбуття не повідомив, надав заперечення проти позову.

Суд, враховуючі думку представників позивача, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності відповідача, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі його та його представника у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі відповідача та його представника, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, у тому числі є заперечення відповідача проти позову, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Курсінвест» є юридичною особою, зареєстрованою 16.08.2007 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с. 24), витягом з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.05.2011 року (а.с. 25).

ТОВ «Курсінвест» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 31.08.2007 року, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100062128 (а.с. 26).

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Курсінвест» є юридичною особою, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням діяльності.

Судом встановлено, що у період з 24.12.2012 року по 28.12.2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у місті Сімферополі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Курсінвест» по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за березень та січень 2012 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення у Акті № 10528/22-3/НОМЕР_1 від 28.12.2012 року (а.с. 12-23).

Згідно Акту перевірки відповідачем встановлено порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п.198.6 ст.198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-IV, в результаті донараховано податку на додану вартість в сумі 30867,00, у тому числі за січень 2012 року в сумі 19142,00 гривень та за березень 2012 року в сумі 11725,00 гривень;

- п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-IV, в результаті донараховано податку на прибуток за 1 кв. 2012 року в сумі 32410,00 гривень.

Відповідно розрахунку штрафних санкцій (а.с. 66) по акту перевірки 10528/22-3/НОМЕР_1 від 28.12.2012 року за січень 2012 року донараховано податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 19142,00 гривень, застосовані штрафні санкції у сумі 4785,50 гривень, а також за березень 2012 року донараховано податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 11725,00 гривень, застосовані штрафні санкції у сумі 2931,25 гривень, донараховано податку на прибуток за 1 кв. 2012 року у сумі 32410,00 гривень, застосовані штрафні санкції у сумі 8102,50 гривень.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що актом перевірки № 10528/22-3/НОМЕР_1 від 28.12.2012 року ДПІ у м. Сімферополі встановлено, що у січні, березні 2012 року позивач мав взаємовідносини з контрагентом постачальником - ФОП ОСОБА_3

Відповідно акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 1514 від 07.08.2012 року, на підставі норм Цивільного кодексу, робить висновок про нікчемність угод з підприємством ФОП ОСОБА_3 за січень, березень 2012 року та вказує на відсутність об'єктів оподаткування та реального здійснення господарських операцій по ланцюгу реалізації покупцям, а саме: за січень, березень 2012 року з ТОВ «Курсінвест».

На цій підставі, відповідач робить висновок, що ТОВ «Курсінвест» перерахувало кошти на рахунки ФОП ОСОБА_3 без мети реального настання передбачених наслідків та відповідно ст. 228 ЦК України, зазначена угода є нікчемною.

Таким чином, відповідач, на підставі норм: 202, п.1 ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зробив висновок про нікчемність правочинів з зазначеним контрагентом та завищення податкового кредиту.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000772204 від 15.01.2013 року (а.с.10), яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 30867 гривень та застосовані штрафні санкції на суму 7716,65 гривень та податкове повідомлення-рішення № 0000762204 від 15.01.2013 року (а.с.11), яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 32410 гривень та застосовані штрафні санкції на суму 8102,50 гривень.

Вирішуючи питання про законність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд не погоджується з доводами відповідача на підставі наступного.

У відповідності з нормами п.14.1.181 ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів ( послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари ( послуги) відрізняються більш ніж 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари ( послуги), та складається із сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом статті 193 та статтею 194 протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Матеріалами справи у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з вищезазначеним контрагентом та подальше використання товару та послуг у господарській діяльності.

Відповідно п.198.1 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій по придбанню або виготовленню товарів та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, почали такі товари /послуги та основні засоби використовуватися в межах господарської діяльності звітного податкового кредиту, а також від того, здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.198.2 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата події, що сталася раніш:

- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ПКУ не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ( нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання платником податку товарів та послуг, використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, наявність належним чином оформленої накладної.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

У ст. 135 ПК України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно з п. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

На підтвердження отримання товару від ФОП ОСОБА_3 позивачем надані документи бухгалтерської та податкової звітності.

Як свідчать надані документи, між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 12.10.2009 року укладений договір поставки № 19/09, відповідно до якого постачальник (ФОП ОСОБА_3) зобов'язаний поставити у власність покупця (ТОВ «Курсінвест») товар, а покупець прийняти та оплати товар, на умовах договору.

Додатковою угодою № 3 від 04.01.2012року строк дії договору продовжено до 31.12.2012 року. Збільшена сума по договору на 100000,00 гривень (а.с.27).

У січні та березні 2012 року, на підставі вищевказаного договору, ФОП ОСОБА_3 була здійснена поставка товарів, які були прийняті та оплачені покупцем, що підтверджується належним чином оформленими бухгалтерськими документами, а саме:

- Видаткова накладна № 27 від 31.01.2012 року на суму 114852,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 19142,00 гривень (а.с.29);

- Податкова накладна № 50 від 31.01.2012 року на суму 114852,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 19142,00 гривень (а.с.30);

- Товарно-транспортна накладна від 31.01.2012 року на суму 114852,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 19142,00 гривень (а.с.31);

- Видаткова накладна № 159 від 29.03.2012 року на суму 70350,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 11725,00 гривень (а.с.32);

- Податкова накладна № 48 від 29.03.2012 року на суму 70350,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 11725,00 гривень (а.с.33);

- Товарно-транспортна накладна від 30.03.2012 року на суму 70350,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 11725,00 гривень (а.с.34).

Всього на суму 185202,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 30867,00 гривень., що не заперечується відповідачем, відповідно акту перевірки.

Оплата придбаного товару на зазначену суму, у т.ч. ПДВ підтверджується виписками з банківського рахунку (а.с. 35-48), згідно яких у рахунок оплати за товар за січень, березень отримано грошові кошти на розрахунковий рахунок, відповідно податкових декларацій: № 411 від 10.01.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 415 від 13.01.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 423 від 19.01.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 424 від 19.01.2012 року на суму 5000,00 гривень; № 426 від 23.01.2012 року на суму 5000,00 гривень; № 427 від 24.01.2012 року на суму 5000,00 гривень; № 428 від 26.01.2012 року на суму 5000,00 гривень; № 430 від 27.01.2012 року на суму 3000,00 гривень; № 433 від 31.01.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 478 від 02.03.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 482 від 13.03.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 484 від 14.03.2012 року на суму 5000,00 гривень; № 495 від 27.03.2012 року на суму 10000,00 гривень; № 502 від 29.03.2012 року на суму 5000,00 гривень; № 500 від 29.03.2012 року на суму 15000,00 гривень.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку підтверджено фактичне здійснення сторонами умов угоди, включення суми ПДВ по вказаній угоді підтверджено відповідними необхідними документами.

Висновки відповідача щодо нікчемності правочинів з зазначеним контрагентом та завищення податкового кредиту, суд вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до зазначених частин 1-3, 5 і 6 статті 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Розглядаючи справу у межах доводів відповідача щодо нікчемності укладеного правочину, суд зазначає, що відповідач посилається на порушення під час укладення вказаних угод відповідачем вимог ч.1 та 2 ст.228 ЦК, а саме: укладений правочин порушує публічний порядок.

Згідно з частинами 1 та 2 ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто позивач та його контрагенти мають право вільного вибору як контрагента по угоді, так і виду та якості товарів, що ними придбаваються, а також право вільного вибору наступного розпорядження придбаним товаром - продати його іншим особам, використовувати у власній виробничій діяльності и таке інше.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Навпаки з наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар був поставлений, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Посилання ДПІ у м. Сімферополі ДПС в акті перевірки на статтю 203, частини 1, 2 статті 215 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і стаття 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняти спірні повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто відсутні і підставі для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 року № 0000772204 та № 0000762204 не можуть бути визнаними такими, що прийняті на підставі та відповідно до діючого законодавства, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В судовому засіданні 05.03.2013 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 11.03.2013 року.

Керуючись статтями 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15 січня 2013 року № 0000772204, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Курсінвест», про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 38583,65 гривень.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15 січня 2013 року № 0000762204, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Курсінвест», про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 40520,50 гривень .

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Курсінвест» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 790,96 гривень шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кудряшова А.М.