Постанова № 30006406, 28.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/76393/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 28.02.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „КИЇВ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012

у справі № 2а-15044/10/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний

банк „КИЇВ"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі

з великими платниками податків

про визнання протиправними рішень та скасування податкових

повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний банк „КИЇВ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0000210700/0 від 15.10.2010 та №0000220700/0 від 15.10.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість наступних податкових періодів за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.07.2009 по 31.07.2009, з 01.08.2009 по 31.08.2009, з 01.01.2010 по 31.01.2010, з 01.02.2010 по 28.02.2010 та складено акт №530/4320/7/14371869 від 06.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення: № 0000210700/0 від 15.10.2010, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість 11119719 грн., № 0000220700/0 від 15.10.2010, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18317 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 43577, 11 грн.

Перевіркою встановлено порушення: п.4.5 ст. 4 , пп. 7.7.1. пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 27 Наказу ДПА України №166 від 30.05.1997 „Про порядок заповнення декларації з податку на додану вартість" від 20.05.1997 №250/2054, п.3 розділу ІІ „Прикінцевих положення" Закону України від 20.05.2010 №2275 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" а саме: в порушення п.4.5 ст. 4 Закону України „Про порядок на додану вартість" в результаті проведеного коригування позивач -покупець зменшив податкові зобов'язання, а покупець ВАТ „ДОК-3" не здійснив зменшення податкового кредиту.

Податкова декларація по податку на додану вартість за червень 2010 року позивачем подана до відповідача відповідно до вимог пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до вимог Наказу ДПА України №166 від 30.05.1997 „Про порядок заповнення декларації з податку на додану вартість" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 №250/2054.

Сума податку на додану вартість заявлена до відшкодування за червень 2010 року позивачем в розмірі 11119719 грн. підлягає зменшенню, сума податку на додану вартість за червень 2010 року у розмірі 18317 грн. підлягає нарахуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що в результаті проведеного коригування позивач -покупець зменшив податкові зобов'язання, а покупець ВАТ „ДОК-3" не здійснив зменшення податкового кредиту.

Сума податку на додану вартість заявлена до відшкодування за червень 2010 року позивачем в розмірі 11119719 грн. підлягає зменшенню, сума податку на додану вартість за червень 2010 року у розмірі 18317 грн. підлягає нарахуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Проведеною перевіркою встановлено заниження задекларованих позивачем показників в рядках 1-9 Декларації податку на додану вартість за січень 2010 року в розмірі 1766667 грн., за результатами перевірки податкові зобов'язання (рядок 9 Декларації) за січень 2010 року позивачем визначено в розмірі 89972 грн.

Між позивачем та ТОВ „Київщина-Житло" було укладено іпотечний договір від 13.07.2009, відповідно до якого Банком отримано майнові права на квартири в м. Богуслав загальною вартістю 16659046, 59 грн. в тому числі податок на додану вартість 2776501 грн. та податкову накладну від ТОВ „Київщина-Житло" № 124 від 14.07.2009 на суму 2776507, 77 грн.

Майнові права квартири за іпотечним договором, оприбутковано на баланс позивача з метою подальшого продажу.

Згідно акту-прийому передачі майнових прав за Іпотечним договором від 14.07.2009 Банком отримано заставне майно від ТОВ „Київщина-Житло" та податкову накладну і відображено податковий кредит.

За період з 01.07.2009 по 30.06.2010 внаслідок зменшення податкового кредиту Банку шляхом зарахування поточних податкових зобов'язань, залишилась сума до відшкодування у розмірі 246506 грн.

Між позивачем та АТ „КПМК-2" було укладено 2 договори міни від 07.08.2009 та від 13.08.2009, відповідно до яких Банком отримано квартири в смт. Козин Обухівського району на суму 88314150 грн. в тому числі податок на додану вартість 14719025 грн. та на суму 32459429, 28 грн. в тому числі податок на додану вартість 5409904, 88 грн.

АТ „КПМК-2" видано позивач податкові накладні № 550 від 07.08.2009 та № 553 від 13.08.2009.

Позивач передав за вказаними договорами міни майнові права на квартири у м. Києві загальною вартістю 12630851, 44 грн. без податку на додану вартість та майнові права на квартири у м. Києві, м. Обухові, нежитлові приміщення у м. Києві загальною вартістю 75894639, 78 грн. в тому числі податок на додану вартість 12649106, 63 грн. та податкові накладні № 1153 від 07.08.2009, № 1154 від 07.08.2009.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з абзацом другим пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Пунктом 4.5 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Підпунктом 4.5.1 цього ж пункту Закону передбачено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то, зокрема, отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Єдиною підставою, з якої позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування, на думку податкового органу було неправомірне коригування податкових зобов'язань внаслідок повернення передоплати від покупця-контрагента.

Водночас, п. 4.5 Закону України „Про податок на додану вартість" не встановлює залежності між коригуванням продавцем своїх податкових зобов'язань у зв'язку зі зміною суми компенсації проданого товару залежно від того, чи здійснені одночасні коригування податкового кредиту покупцем відповідного товару.

Кожен платник податків у цьому випадку самостійно визначає власні дані податкового обліку з податку на додану вартість.

Отже, коригування суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість було здійснено позивачем правомірно.

Як наслідок, є правомірно утвореною сума від'ємного значення з податку на додану вартість, з урахуванням якої була сформована сума задекларованого позивачем бюджетного відшкодування.

Є помилковим твердження податкового органу про те, що сума від'ємного значення, заявлена позивачем до відшкодування, утворилася внаслідок коригування, а не сплати податок на додану вартість в ціні придбаних товарів та послуг.

До бюджетного відшкодування заявлено не суму коригування податкових зобов'язань, а від'ємне значення об'єкту оподаткування, яке сформувалося в зв'язку із здійсненням позивачем оподатковуваних операцій протягом періоду, за який проведено перевірку.

Коригування, проведене позивачем, лише зменшило розмір його податкових зобов'язань по податку на додану вартість, що, як наслідок, призвело до збільшення суми від'ємного значення з цього податку.

Відповідачем не встановлено жодних порушень формування позивачем сум від'ємного значення, крім пов'язаних із коригуванням податкових зобов'язань внаслідок повернення суми переоплати, податковим органом не виявлено.

Жодних заперечень щодо правильності формування платником податків суми своїх податкових зобов'язань та податкового кредиту за період, що перевірявся відповідачем не наведено.

Також, не ставилися під сумнів операції з придбання позивачем товарів та послуг, сума податку на додану вартість за якими підлягала включенню до податкового кредиту, а також факт належної сплати податку на додану вартість в ціні відповідних товарів чи послуг, що є умовою для врахування таких сум податку у складі бюджетного відшкодування.

В акті перевірки відповідачем не зазначено порушень по угодам міни тому суди попередніх інстанцій не досліджували цих обставин правомірно.

Відповідачем не виявлено порушень, крім коригування, не встановлено порушень по угодах, не зроблено розрахунків.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „КИЇВ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 задовольнити, оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „КИЇВ" задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 у справі № 2а-15044/10/2670.

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків №0000210700/0 від 15.10.2010 та №0000220700/0 від 15.10.2010.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко