Постанова № 30006274, 07.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 лютого 2013 р. № 7491/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Пузовікової К.І.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні платіжні системи" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Електронні платіжні системи", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 07.03.2012 року №0002212302 та №0002222302.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Електронні платіжні системи" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2011рр., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2011рр., за результатами якої складено акт №453/23-5/35521389 від 10.02.2012 року. Заперечення, подані позивачем на вказаний акт перевірки не враховані контролюючим органом, внаслідок чого 07.03.2012 р. відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення №0002222302 та №0002212302. За результатами адміністративного оскарження, Рішеннями вищестоящих органів ДПС від 14.05.2012 року №2385/10/10.2-17 та від 13.06.2012 року №9909/6/10-2115 податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги ТОВ "Електронні платіжні системи" - без задоволення.

Не погоджуючись з висновками податкової інспекції, позивач стверджує, що спірні податкові повідомлення - рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Спростовуючи висновки податкового органу, позивач вказує на те, що правочини, укладені між ним та ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф" відповідають меті діяльності підприємства, спрямовані на реальне настання юридичних наслідків. Первинні документи ТОВ "ЕПС", використані в ході проведення перевірки, не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Посилання податкового органу на інші акти ДПІ про результати перевірок ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф", за висновками яких визнано нікчемними правочини на придбання товару від постачальників та встановлено нереальність здійснення господарських операцій є, на думку позивача, неправомірним та необґрунтованим. Окрім того, на думку позивача, застосовуючи норми ст.83 Податкового кодексу України та ст.228 ЦК України, ДПІ у Київському районі м. Харкова діяла з перевищенням наданих законом повноважень, оскільки органи ДПС України не мають повноважень для визнання правочину нікчемним.

З урахуванням наведеного, ТОВ "ЕПС" не погоджується з висновками податкового органу, та просить суд скасувати вказані вище податкові повідомлення - рішення.

Представник позивача, будучи повідомленим судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, прибув у судове засідання та склав на адресу суду клопотання, в якому просив суд розглядати дану адміністративну справу у порядку письмового провадження.

Представник Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України, причини неявки суду не повідомив.

У письмових запереченнях на позов відповідач вказав, що в ході проведення перевірки ТОВ "Електронні платіжні системи" податковим органом встановлені взаємовідносини підприємства з підприємствами - покупцями: ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф". За результатами перевірки обґрунтовано та правомірно встановлено, що правочини, укладені між ТОВ "ЕПС" з ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф" є нікчемними, внаслідок чого позивачем порушено п.п.4.1.1 п.4.1 п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.4, ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством позивача занижено податок на прибуток на суму 396.600 грн., а саме: за І квартал 2011 року у розмірі 174.149 грн.; за ІІ квартал 2011 року у розмірі 67.390 грн., за ІІІ квартал 2011 року у розмірі 155.062 грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість, за період з 01.10.2009 по 30.09.2011рр. також обґрунтовано та правомірно встановлено суму податкового кредиту 307.335 грн., використаного не в господарській діяльності, у т.ч. за лютий 2011 на суму 116.906 грн., за червень 2011 року на суму 45.966 грн., за серпень 2011 року на суму 88.163 грн., за вересень 2011 року на суму 56.300 грн., яка не підлягає включенню до складу податкового кредиту, оскільки відсутній факт реального вчинення господарських операцій в адресу підприємства його контрагентами та подальшого використання отриманих ТМЦ в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, чим порушено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством позивача завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 307.335 грн., у т.ч. за лютий 2011 на суму 116.906 грн., за червень 2011 року на суму 45.966 грн., за серпень 2011 року на суму 88.163 грн., за вересень 2011 року на суму 56.300 грн.

Враховуючи вищенаведене обставини, ДПІ у Київському районі м. Харкова Х/О ДПС вважає адміністративний позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Оскільки судом добуті докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства в силу імперативних приписів процесуального закону залишається незмінним при вирішенні будь-якого адміністративного спору, то справа підлягає вирішенню на підставі наявних документів.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Електронні платіжні системи", пройшов державну реєстрацію у порядку, визначеному чинним законодавством, набув статусу суб'єкта господарювання, код ЄДРПОУ 35521389 (місцезнаходження: вул. Мельникова, 2, м. Харків).

Підприємство позивача перебуває на обліку в ДПІ у Київському районі м. Харкова Х/О ДПС та з 22.02.2011 року зареєстровано як платник податку на додану вартість.

На підставі наказу від 06.01.2012 року № 41 та направлень №№ 80, 81, 78, 82, 83 від 16.01.2012р. ДПІ у Київському районі м. Харкова на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.77.1, п.77.4 ст. 77 Податкового Кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010р. та відповідно до плану-графіку проведення документальних виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні платіжні системи» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2011рр., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2011рр. відповідно до затвердженого плану перевірки.

Результати вказаної планової виїзної перевірки оформлені актом №453/23-5/35521389 від 10.02.2012 року (т.1.а.с.10-58).

За висновками податкової інспекції, викладеними у згаданому акті перевірки, встановлено наступні порушення, допущені позивачем - ТОВ «Електронні платіжні системи», при здійсненні господарської діяльності:

- ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ „Верес" у лютому 2011, у червні 2011, у серпні 2011, у вересні 2011 року;

- п.п.4.1.1 п.4.1. ст.4, п.п.4.1.6 п.4.1. ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (із змінами і доповненнями), п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.4, ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 396.600 грн., а саме за І квартал 2011 року у розмірі 174.149 грн.; за II квартал року у розмірі 67.390 грн., за III квартал 2011 року у розмірі 155.062 грн.;

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 307.335 грн., в тому числі за лютий 2011р. в сумі 116.906 за червень 2011 року в сумі 45.966 грн., за серпень 2011 року в сумі 88.163 грн., за вересень 2011 року на суму 56.300 грн.

Відповідно до п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України ТОВ «Електронні платіжні системи», подало свої заперечення на акт планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2011 року.

У відповідь на заперечення ДПІ у Київському районі м. Харкова результати вказаного акту перевірки залишені без змін.

З посиланням на вказаний акт перевірки, 07.03.2012 року податковим органом винесено спірні податкові повідомлення -рішення:

- №0002222302, яким ТОВ «Електронні платіжні системи», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 396.602 грн. з яких 396.601 грн. - основний платіж, 1.0 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) (т.1.а.с.72);

- №0002212302, яким ТОВ «Електронні платіжні системи», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 343.451,75 грн. з яких 307.335,00 грн. - основний платіж, 36.116,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи). (т.1.а.с.73).

Керуючись правилами, визначеними ст.55 та пп. 56.1 ст.56 Податкового кодексу України, ТОВ «Електронні платіжні системи» відносно прийнятих ДПІ податкових повідомлень-рішень розпочало процедуру адміністративного оскарження рішень контролюючих органів.

За наслідками розгляду скарги підприємства, Рішенням ДПА у Харківській області №2385/10/10.2-17 спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарга без задоволення. Рішенням ДПС України від 13.06.2012 року №9909/6/10-2115 (т.1.а.с.81-85) за наслідками розгляду скарги позивача від 18.05.2012 року (т.1.а.с.74-80), податкові повідомлення - рішення від 07.03.2012 року №0002222302 та №0002212302 залишено без змін та рішення прийняте за розглядом скарги, а скаргу - без задоволення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість відображених в акті №453/23-5/35521389 від 10.02.2012 року висновків податкового органу на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне:

З наявних у справі документів вбачається, що у перевіряємому періоді позивач - ТОВ «Електронні платіжні системи», мав господарські взаємовідносини з підприємствами: ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф".

Так, на підставі укладених договорів доручення повірений зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя дії, спрямовані на забезпечення реалізації продукції у точках продажу та на забезпечення інформаційної та технологічної взаємодії між клієнтами та системою при реалізації продукції на території повіреного, а саме:

- від 04.01.2011 року №Е01/040111, укладеного між ТОВ «Електронні платіжні системи»-(довіритель) та ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ"-(повірений) (т.2.а.с.86-89);

- від 12.01.2011 року №Е01/120111, укладеного між ТОВ «Електронні платіжні системи»-(довіритель) та ТОВ "ВЕРЕС"-(повірений) (т.2.а.с.99-102);

- від 24.06.2011 року №24/6, укладеного між ТОВ «Електронні платіжні системи»-(довіритель) та ПП «Баварія -Ф»-(повірений) (т.2.а.с.110-112).

Фактичне здійснення умов вказаних договорів підтверджується виписаними податковими накладними: від 22.02.2011 року №19 на суму з ПДВ 74.032,93 грн., від 01.02.2011 року №5 на суму з ПДВ 410.102,16 грн. (т.2.а.с.97-98), від 01.02.2011 року №2 на суму з ПДВ 217.303,24 грн. (т2.а.с.109), від 02.09.2011 року №9 на суму з ПДВ 100.513,85 грн., від 28.09.2011 року №113 на суму з ПДВ 230.799,60 грн., від 28.09.2011 року №112 на суму з ПДВ 6.489,80 грн., від 30.08.2011 року №70 на суму з ПДВ 38.260,70 грн., від 17.08.2011 року №36 на суму з ПДВ 246.892,25 грн., від 17.08.2011 року №37 на суму з ПДВ 19.034,35 грн., від 08.08.2011 року №20 на суму з ПДВ 224.792,47 грн., 24.06.2011 року №120 на суму з ПДВ 238.148,10 грн., від 24.06.2011 року №54 на суму з ПДВ 37.647,06 (т.2.а.с.126-133).

Виконання вказаних договорів доручення підтверджується актами приймання - передачі (т.2.а.с.92-93, 105, 113-118).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, про що в матеріалах справи свідчать виписки по рахунку (т.2.а.с.94-96, 106-108, 119-124).

Основним видом діяльності ТОВ «Електронні платіжні системи» є оптова торгівля кодами та електронними одиницями поповнення абонентського рахунку споживача за телекомунікаційні послуги операторів зв'язку (мобільний зв'язок, Інтернет та інші).

Вказані договори доручення укладені з метою виконання дилерських (агентських) договорів укладених між ТОВ «Електронні платіжні системи» та ПАТ "Київстар", ТОВ "Інтернаціональні телекомунікації", ТОВ "Сіті Пей", ТОВ "Астеліт", ТОВ "Бізкомтрейд", ТОВ "ІННОВА ЛАБ" (34937486), відповідно до яких ТОВ "ЕПС" здійснює розповсюдження товарів (кодів поповнення, іншої продукції передплаченого зв'язку) та популяризацію послуг операторів зв'язку, а саме: договору про надання послуг №433/2011 від 27.07.2011 року (т.1.а.с.104-124), договору купівлі-продажу №432/2011 від 27.07.2011 року (т.1.а.с.130-146), договір про надання послуг №626/2009 від 27.10.2009 року (т.1.а.с.147-159), договору поставки №625/2009 від 27.10.2009 року (т.1.а.с.160-171), договору №П/57/181 від 14.06.2011 року (т.1.а.с.172-179), договору с дилером №В/57/182 від 14.06.2011 року (т.1.а.с.180-187), договору №90/11-23Д від 19.11.2009 року (т.1.а.с.188-191), договору від 25.02.2011 року (т.1.а.с.207-т.2.а.с.5), агентського договору №67 від 24.03.2011 року (т.2.а.с.10-18), агентського договору №67 від 05.01.2011 року (т.2.а.с.22-37).

Виконання вказаних договорів підтверджується виписаними податковим накладними (т.3.а.с.161-183), актами приймання-передачі товару (т.1.а.с.125-129, т.2.а.с.6-9), видатковими накладними (т.1.а.с.192-206, т.2.а.с.19-21, т.2.а.с.38-39), звіт деталізований з продажу товарів (т.2.а.с.40-85).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за вказаними вище правочинами.

Копії витребуваних, оглянутих судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджені матеріалами справи.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за вищевказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

На момент складання податкових накладних на адресу позивача, ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф" були зареєстровані в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та зареєстровані платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач - Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова Харківській області Державної податкової служби, в ході розгляду справи до суду не надано.

Посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність у контрагентів позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутність транспортних засобів, примішення для зберігання товарів, не знаходження платника за місцемзнаходження, суд вважає хибним.

Оскільки, весь процес взаємодії учасників операції поповнення абонентського рахунку відбувається автоматично без втручання в цей процес людини та за допомогою мережі Інтернет, а тому покупці товару ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ", ТОВ "ВЕРЕС" та ПП "Баварія-Ф", які є посередниками в мережі продажу одиниць поповнення, не повинні мати склади, транспортні засоби та чисельний склад співробітників.

Посилання відповідача в акті перевірки на неправомірність формування витрат та податкового кредиту в податковому обліку, суд не бере до уваги, оскільки єдиним мотивом для судження відповідача про неправомірність формування витрат та податкового кредиту є акти інших органів ДПІ, а саме:

- від 27.01.2012 року №130/23-30/51635757 акт ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Харкова «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватного підприємства «Баварія Ф» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень 2011 року» (т.2.а.с.171-178);

- від 26.10.2011 року № 2070/23-306/31635757 акт ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Харкова «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватного підприємства «Баварія Ф» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за, серпень 2011 року (т.2.а.с.195-208);

- від 22.12.2011 року №2497/23-30/31635757 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватного підприємства «Баварія Ф» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за вересень, жовтень 2011 року(т.2.а.с.178-194).

- від 08.06.2011 року №2259/18-010/37189924 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ВАЛРУС ЕКСІМ" з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за лютий 2011 року (т.2.а.с.153-159);

- від 08.06.2011 року №2362/2305/32951749 акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Верес», з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.02.2011 року по 30.04.2011 року (т.2.а.с.161-169).

Вказані вище доводи податкової інспекції та посилання відповідача в акті перевірки №453/23-5/35521389 від 10.02.2012 року на акти інших органів ДПІ, суд не бере до уваги, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 року по справі №2а-8189/11/2070 визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус-Ексім" з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 року, за наслідками якої було складено акт від 08.04.2011 № 1328/18-010/37189924; з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за лютий 2011 року, за наслідками якої було складено акт від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924 (т.2.а.с.218-228).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 року залишено без змін (т.2.а.с.229-232).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 року по справі №2а-8737/11/2070 скасовано рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 1246 від 07 червня 2011 року про проведення документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕС". Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕС" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 лютого 2011 року по 30 квітня 2011 року проведену Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова, за результати якої був складений акт № 2362/2305/32951749 від 08 червня 2011 року (т.2.а.с.233-233д).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 року залишено без змін (т.2.а.с.234-235д).

Вказані судові рішення в силу ст. 254 КАС України набрали законної сили.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стосовно актів про неможливість проведення зустрічної звірки, суд відзначає, що відповідно до абзацу 2 п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, зустрічна звірка не є перевіркою, та під час такої звірки первинні документи підприємств не вивчались, оскільки, як вбачається з назви згаданих вище актів, зустрічні звірки взагалі не були проведені.

Суд також відзначає, що згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984), судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатися лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

Разом з тим, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до положень ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень -рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.

Стосовно твердження відповідача, щодо порушення позивачем п.п.4.1.1 п.4.1. ст.4, п.п.4.1.6 п.4.1. ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.4, ст.138 Податкового кодексу України та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне:

Згідно п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 № 334/94-ВР, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

При цьому, валовий доход включає, відповідно до п.п.4.1.2 п.4.1 ст. 4 вказаного Закону, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Відповідно до п.п.11.3.6 п.11.3 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вищевказаного Закону встановлено, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де указано, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд відзначає, що положення актів законодавства з питань оподаткування не містять визначення доходу, а тому з огляду на зміст ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, суд вважає за можливе застосувати при вирішенні спору визначення доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу

За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг)ю

Також за вимогами п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище різня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків. нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Необхідно зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до пл. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податковою) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п. 201.1. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.7 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Під час судовому розгляду справи підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм Податковою кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну на визначені та сплачені позивачем суми податку.

Оскільки, ТОВ «Електронні платіжні системи» належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, суд доходить висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

Із наданих позивачем та досліджених судом первинних документів (договорів, видаткових та податкових накладних) вбачається, що господарські операції між ТОВ «Електронні платіжні системи» та його контрагентами мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Окремо суд відзначає, що позивач звернувся до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса з проханням провести судову економічну експертизу.

04.01.2013 року Харківським НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С.Бокаріуса надано висновок судово - економічної експертизи №10580, відповідно до якого висновки акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова №453/23-5/35521386 від 10.02.2012 року в частині донарахування податку на прибуток на суму 396.600 грн., а саме: за І квартал 2011р. у розмірі 174.149 грн.; за ІІ квартал 2011р. у розмірі 67.390 грн., за ІІІ квартал 2011р. у розмірі 155.062 грн. наданими на дослідження документами не підтверджуються та висновки акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова №453/23-5/35521386 від 10.02.2012 року в частні донарахування податку на додану вартість в сумі 307.335 грн., у т.ч. за лютий 2011р. в сумі 116.906 грн., за червень 2011р. в сумі 45.966 грн., за серпень 2011р. в сумі 88.163 грн., за вересень 2011р. на суму 56.300 грн. наданими на дослідження документами не підтверджуються (т.3.а.с.185-207).

Враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу валових витрат та податкового кредиту, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки щодо невідповідності правочинів, укладених між позивачем - ТОВ «Електронні платіжні системи» та його контрагентами положенням норм чинного законодавства України.

Встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та заниження позивачем податку на прибуток не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду відповідачем не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Електронні платіжні системи», позов слід задовольнити.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 12, 51, 71, 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні платіжні системи" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 07.03.2012 року №0002212302 та №0002222302.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Панченко О.В.