Постанова № 30003497, 20.02.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року 12:28Справа № 0870/11853/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Стрельнікової Н.В.

при секретарі Чистяковій К.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства «Метизи-94», м. Запоріжжя

до: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької

області Державної податкової служби, м. Запоріжжя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень;

за участю представників сторін:

від позивача: Свідерський К.Е., за довіреністю б/н від 28.12.2012,

Ралик М.О., паспорт НОМЕР_1 від 11.01.1996,

від відповідача: Радова С.О., за довіреністю №84/10/10-017 від 16.03.2012,

Жукова О.С., за довіреністю №2302/10/10-017 від 14.02.2013,

Гречанли О.В., за довіреністю №2299/10/10-017 від 14.02.2013,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Метизи-94» (далі - позивач, ПП «Метизи-94») звернулося із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003812302, №0003822302, №000383202 та № 0006281702, прийняті відповідачем 27.11.2012.

В обґрунтування позову посилається зокрема на те, що позивач на законних підставах мав право віднести витрати по сплаті (нарахуванню) платежів за рекламні послуги до складу валових витрат та мав передбачені законом підстави для віднесення відповідних суд ПДВ за зазначеними операціями до складу податкового кредиту. Також позивач зазначає про те, що висновок перевіряючих про невикористання послуг мобільного зв'язку в господарській діяльності підприємства та як наслідок отримання додаткових благ працівниками підприємства позивача, які використовують службовий мобільний зв'язок, є суб'єктивним припущенням співробітників податкового органу, які не ґрунтуються на нормах закону та не мають підтверджуючих доказів.

У судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, наполягають на задоволенні позову та скасуванні оскаржуваних рішень.

Відповідач адміністративний позов не визнає. У письмових запереченнях вх. № 6871 від 15.02.2013р. зазначає, що між позивачем та ТОВ «Олімпія» було укладено договори про надання рекламних послуг суть яких складається зі збільшення відвідувачів веб-сайту www.metizy-94.com.ua (далі - сайт позивача). Відповідач вважає не підтвердженим факт отримання або придбання позивачем веб-сайта, відображення його як НМА на балансі підприємства та використання його для одержання майбутніх економічних вигод, внаслідок чого і рекламні послуги зі збільшення відвідувачів зазначеного сайту не повинні включатися до складу валових витрат підприємства. Також відповідач посилається на відсутність отримання позивачем економічної вигоді від зазначених рекламних послуг та ненадання обґрунтованих доказів вартості отриманих послуг. Зазначає відповідач і про наявність у контрагента позивача - ТОВ «Олімпія» взаємовідносин з підприємствами, що мають ознаки фіктивності та негативну податкову історію. Щодо нарахування позивачеві податку на доходи фізичних осіб, відповідач зазначає, що замовлені співробітниками позивача послуги стільникового зв'язку, а саме: послуги з sms/mms не входять до складу господарської діяльності підприємства, позивачем не надано доказів зворотнього, якими можуть бути лише роздруківки (форма в розрізі замовлень), в яких вбачається явна форма відправки складу даного замовлення.

Розглянув матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до наказу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя №1072 від 28.09.2012, посадовими особами відповідача у період з 09.10.2012р. по 29.10.2012р. проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Метизи-94» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 2772/22/24911663 від 05.11.2012 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ПП «Метизи-94»:

- П. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 44.1 п. 44, пп. 138.1, 138.2 пп.138.8.1 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 212 345 грн.;

- пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження ПДВ на суму 375 496 грн., та завищення залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками звітного періоду на 117 894 грн.;

- пп.164.2.17 «г» ст.. 164, п. 164.1 ст. 164, пп.162.1.3 п. 162.1 ст. 162 ПК України - не нарахування та не перерахування податку з доходів фізичних осіб у 2011 р. на суму 13,31 грн.

Разом з тим, відповідачем було складено та направлено позивачу листом вих. №13339/10/22-0306 від 07.11.2012 уточнення до акту перевірки від 05.11.2012, яким листи акту перевірки 44-53, 62-63 викладено у іншій редакції, у тому числі і висновки акту перевірки, згідно яких перевіркою були встановлені фактично ті самі порушення, але змінилися суми занижень податкових зобов'язань - з податку прибуток сума заниження склала 212 345,00 грн., з податку на додану вартість склала 493 390 грн., завищення залишку від'ємного значення ПДВ склало 79221 грн.

За наслідками розгляду заперечень позивача на акт перевірки, згідно листа відповідача вих. № 15382/10/22-0306 від 22.11.2012 відповідач повідомив, що висновки акту перевірки в частині завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. є правомірними у загальній сумі 193141,00 грн.

27.11.2012р. на підставі акта перевірки № 2772/22/24911663 від 05.11.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0003822302, яким ПП «Метизи-94» було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 204 933 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі 171449 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 33484 грн. 75 коп.,

- №0003832302, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 32145 грн., у тому числі за листопад 2009р. - 5355грн., січень 2010 - 5355 грн., грудень 2010 - 5355 грн., липень 2011 5360 грн., січень 2012 - 5360 грн., квітень 2011 - 5360 грн.

- №0003812302, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 231028 грн. 50 коп., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 32 431,50 грн.

-№0006281702 , яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у загальному розмірі 16,64 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3,33 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПП «Метизи-94» звернулося до суду.

Вислухав пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Судом з'ясовано, що між ПП «Метизи-94» (замовник) та ТОВ «Олімпія» (виконавець) було укладено договори про надання рекламних послуг №111226/о від 26.12.2008, №111225/о від 25.12.2009, №111224/о від 24.12.2010р., №121223/о від 23.12.2011р. П.1.1 зазначених договорів передбачено, що виконавець зобов'язується виконати рекламні послуги, суть яких зводиться до збільшення відвідування сайту www.metizy-94.com.ua . Згідно п.1.2 договору, виконавець зобов'язується виконувати такі види робіт: виготовляти, розміщувати рекламну продукцію у друкованих виданнях, електронних дошках об'яв, розповсюджувати на виставках, розміщувати у довідниках різного типу за вказівкою замовника. Згідно п. 2 зазначеного договору, роботи за даним договором підлягають прийняттю замовником щомісяця, контроль відвідування сайт відбувається за допомогою лічильника відвідувань mail.ru, встановленого на сайті www.metizy-94.com.ua.

Пунктом 3.1 договорів передбачено, що замовник зобов'язується оплачувати роботи, п.1.1 договору протягом календарного року з розбивкою по місяцям. Загальна сума послуг п. 1.1 складає 385 896 грн. Пунктом 3.4 договорів передбачено, що підставою для оплати є рахунок виконавця, який є додатковою угодою до договору по сумі оплати за певний місяць. Оплата замовником рахунку виконавця є його згодою на суму договору за певним місяцем і виду робіт. Загальну сума договору складає 500000 грн., в т.ч ПДВ.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за період з 01.07.2009 по 31.03.2011 на загальну суму 537 441,00 грн. та завищення податкового кредиту за період з 01.07.2009 по 31.03.2011 року на загальну суму 193 141 грн. внаслідок придбання рекламних послуг від постачальника ТОВ «Олімпія» (за вищезазначеними договорами) по яких не підтверджується фактичне здійснення вищезазначених послуг та використання їх у господарській діяльності підприємства. При цьому відповідач посилається на наступні обставини:

- в ході перевірки не підтверджено факт отримання або придбання веб-сайта www.metizy-94.com.ua, відображення його як нематеріального активу на балансі підприємства та використання його для одержання майбутніх економічних вигод;

- акти виконаних робіт не містять інформації про рекламні послуги, які були здійснені ТОВ «Олімпія» та не містять даних щодо особи, яка їх підписала від виконавця;

- у ході проведеного аналізу даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДРПА України, встановлено, що протягом перевіряємого періоду ТОВ «Олімпія» мало взаємовідносини з ТОВ «Торгівельна компанія «Ольвія» та ТОВ «Жестен», які мають ознаки «фіктивності» та негативну податкову історію.

Суд не погоджується з вищезазначеними доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон №334/94), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п. 1.32 ст. 1Закону №334/94, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон №168/97), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно д п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про рекламу» N 270/96-ВР від 03.07.1996, реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Згідно пояснень представника позивача Ралик М.О., який є директором ПП «Метизи-94», розробка веб-сайту www.metizy-94.com.ua. здійснювалась у 2005 році безпосередньо самим директором Ралик М.О. і сума витрат на розробку сайту у такий спосіб у вигляді заробітної пати директора за витрачений на розробку час та нарахувань в соціальні фонди склала близько 100 грн. При цьому, згідно п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону №334/94, під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону. Отже, у зв'язку з тим, що фактично вартість створеного сайту для підприємства позивача склала менше ніж 100 грн., позивач відповідні витрати відобразив у складі витрат поточного періоду.

Факт належності сайту www.metizy-94.com.ua позивачеві підтверджується наданими позивачем суду копіями договорів, укладених позивачем про надання доменного імені - www.metizy-94.com.ua. та про надання послуг хостингу - надання дискового простору на сервері для розміщення сайту. Без отримання відповідних послуг у сфері інформатизації існування веб-сайту неможливе. Крім того, інформація, розміщена на сайті www.metizy-94.com.ua. стосується саме діяльності ПП «Метизи-94» (контакти, перелік послуг, товарів, прайси, тощо) і рекламні послуги з «просування» такого сайту безперечно направлені на збільшення кількості споживачів товарів/послуг, що надаються позивачем і як наслідок направлені на збільшення доходу відповідача.

Щодо відсутності у актах виконаних робіт переліку наданих послуг, суд зазначає, що позивачем надані суду копії звітів до актів виконаних робіт про виконані роботи згідно відповідних договорів, підписані директором ТОВ «Олімпія» Гугніним С.Л. та директором ПП «Метизи-94» Ралик М.О. Зазначені звіти містять докладні переліки виконаних ТОВ «Олімпія» робіт, як-то внесення змін до сторінок сайту, реєстрація сайту в електронних каталогах, розміщення реклами в мережі інтернет, складання планів та тем сторінок, які необхідно розробити замовнику.

Щодо посилання відповідача на наявність протягом перевіряємого періоду у ТОВ «Олімпія» взаємовідносин з ТОВ «Торгівельна компанія «Ольвія» та ТОВ «Жестен», які мають ознаки «фіктивності» та негативну податкову історію суд зазначає, що відповідачем ані у акті перевірки ані під час судового розгляду справи не зазначено, яким чином вказані обставини свідчать про порушення позивачем вимог податкового законодавства протягом перевіряємого періоду.

Натомість правомірність віднесення позивачем протягом перевіряємого періоду до складу валових витрат та податкового кредиту сум по господарським операціям з придбання рекламних послуг у ТОВ «Олімпія» підтверджена наданими позивачем відповідачу під час перевірки та суду під час судового розгляду справи копіями первинних документів: договорами, актами виконаних робіт, звітами до актів виконаних робіт, рахунками, податковими накладними.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0006281702 від 27.11.2012р., яким позивачу були визначені податкові зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 164. 1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 162.1.3 п. 162. 1 ст. 162 ПК України, платником податку є податковий агент.

Згідно абз. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу податком на доходи фізичних осіб платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Як зазначено на стр. 58 акту, перевіркою встановлено, що згідно з наказом №2 від 03.01.2006р. за працівниками підприємства було закріплено мобільний зв'язок, які мають право користуватися в службових потребах. ПП «Метизи-94» за отримані послуги стільникового (мобільного) зв'язку щомісячно перераховувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» Але згідно розрахунків за телекомунікаційні послуги ЗАТ «Києвстар Дж.Ес.Ем.», наданих до перевірки за перевіряємий період працівниками використовувались послуги оператора, які не пов'язані з веденням господарської діяльності підприємства, а саме - послуги з отримання додаткових сервісів та послуг, з ММS повідомлень на загальну суму 88,74 грн., загальна сума не нарахованого та не перерахованого податку з доходів фізичних осіб за 2011р. складає 13.31 грн.

Суд не може погодитись з такою позицією податкового органу з огляду на таке. Згідно наданого позивачем суду копії наказу від 03.01.2006р. «Про мобільний зв'язок» у зв'язку з роз'їзним характером роботи підприємства та необхідністю підтримувати оперативний зв'язок робітникам підприємства з клієнтами протягом дня застосовувати мобільний зв'язок: для оперативного прийняття управлінських рішень, для безперервного контролю з виконанням заказів за межами фірми, для зв'язку у період відряджень співпрацівникові підприємства, для гнучкого реагування при зміні умов відвантажень і доставки. Забороняється використання мобільних телефонів в особистих цілях.

Згідно додатку від 05.01.2009 до наказу про мобільний зв'язок, з метою зменшення витрат підприємства співпрацівників підприємства зобов'язано зокрема використовувати можливості мобільного зв'язку та додаткові сервіси для демонстрації товару потенційним покупцям, які не мають Інтернету (або їм не зручно користуватися в певний проміжок часу) - надсилати фотографії товару, рахунку на оплату, схеми проїзду на склад, до офісу, креслення виробів, іншу інформацію, яка потребує графічного зображення; у тому числі використовувати мобільний зв'язок для отримання (відправлення) фотографій товару у випадку виявлення браку для зменшення витрат на відрядження, використовувати будь-які сервіси та можливості мобільного зв'язку для пошуку потенційних покупців (постачальників) та інформації про них.

Таким чином, позивачем надані докази надання своїм робітникам дозволу використовувати будь-які можливості мобільного зв'язку, у тому числі послуги ММS та замовлення додаткових сервісів і послуг з метою здійснення господарської діяльності підприємства та у випадках, визначених наказом та додатком до нього. Тож використання працівниками позивача таких послуг не у власних інтересах а у службових є можливим та допустимим. При цьому висновок перевіряючих у акті перевірки про те, що працівниками підприємства за перевіряємий період використовувались послуги оператора, які не пов'язані з веденням господарської діяльності підприємства є нічим не підтвердженим припущенням.

Посилання відповідача на не надання позивачем до перевірки документальних доказів використання зазначених послуг з метою здійснення господарської діяльності підприємства якими повинні бути роздруківки (форма в розрізі заломлень) в яких вбачається явна форма відправки складу даного замовлення, суд не приймає до уваги, оскільки по-перше, згідно ч. 2 ст.9 Закону України «Про телекомунікації» N 1280-IV від 18.11.2003, зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом, по-друге, відповідачем не доведено суду можливість надання таких доказів позивачем. Крім того, в даному випадку позиція податкового органу є непослідовною, оскільки позивачем не надано відповідних доказів і щодо телефонних розмов за допомогою мобільного зв'язку, але чомусь використання мобільного зв'язку в цій частині саме з метою здійснення господарської діяльності у відповідача сумнівів не викликає.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби , яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідач безпідставно дійшов висновку про заниження позивачем у періоді, що перевірявся грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

У зв'язку з недоведеністю відповідачем фактів порушень, які послугували підставою для визначення позивачу сум грошового зобов'язання за основним платежем, відсутні підстави і для нарахування на суму такого зобов'язання штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 72, 159-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Метизи-94» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби №0003822302 від 27 листопада 2012 року, № 0003812302 від 27 листопада 2012 року, № 0003832302 від 27 листопада 2012 року, № 0006281702 від 27 листопада 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Метизи-94» 2146 гривень 00 копійок судового збору

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Запорізький окружний адміністративний суд апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова буде складена в повному обсязі у строк, визначений ч. 3 ст. 160 КАС України.

Суддя Н.В. Стрельнікова