Рішення № 29998695, 12.03.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 березня 2013 р. Справа № 16/88/2012/5003

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м.Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 107929,57 грн. заборгованості згідно кредитного договору

Головуючий суддя Нешик О.С.

Cекретар судового засідання Снігур О.О.

Представники :

позивача : Юринець О.Р. (довіреність б/н від 06.08.2012 року);

відповідача : ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2)

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 107929,57 грн. заборгованості згідно кредитного договору №11284256000 від 16.01.2008 року.

Ухвалою суду від 28.12.2012 року порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 24.01.2013 року.

24.01.2013 року, в зв'язку з неявкою представників сторін та неподанням витребуваних судом доказів, розгляд справи відкладено на 14.02.2013 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 14.02.2013 року відповідача ухвалою суду від 14.02.2013 року розгляд справи відкладено на 12.03.2013 року та продовжено строк розгляду спору у даній справі на 15 днів.

12.03.2013 року позивачем до суду подано заяву №18.2-86 від 12.03.2013 року (вх. канц. суду №08-46/3370/13), в якій останній зазначив, що погашень заборгованості по кредитному договору №11284256000 від 16.01.2008 року за період з 11.12.2012 року по 12.03.2013 року не було, а тому сума заборгованості в гривневому еквіваленті складає 107929,57 грн.

Дана заява прийнята судом на підставі ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні 12.03.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав, заявлених у позові.

Присутній в судовому засіданні відповідач проти заявлених позивачем вимог не заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

16.01.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (Банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №11284256000, згідно п.1.1 якого Банк зобов'язався надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 13537,00 швейцарських франків порядку і на умовах, визначених цим Договором.

В п.1.2.1 Договору обумовлено, що надання кредиту здійснюється в термін до 16 січня 2008 року.

Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 13 січня 2012 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного терміну (додатково) відповідно до умов цього Договору.

Позичальник зобов'язується повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов Договору на рахунок №3739711284227 в АКІБ "УкрСиббанк" (п. 1.2.2. договору).

16 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (Банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено Додаткову угоду №2, якою продовжено кінцевий термін повернення кредиту до 13 січня 2014 року та передбачено щомісячний платіж у розмірі 227 швейцарських франків 65 сантимів.

Відповідно п.1.3.1. Договору за користування кредитними коштами встановлюється процентна ставка в розмірі 9,99 % річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього Договору.

За користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється процентна ставка у розмірі 19,98% річних. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором.

Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених підпунктом "а" та/або "б" п. 9.2. договору (п. 1.3.3. договору).

Нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України.

Період нарахування процентів згідно умов цього договору починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами п.п. 1.3.2, 1.3.3, 9.2 договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця.

При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору, якщо інша база нарахування процентів не передбачена умовами п. 1.3.2 та/або п.п. 1.3.3, 9.2 договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем (п. 1.3.4. договору).

Позичальник зобов'язується сплачувати проценти за договором у строк - протягом перших 10 (десяти) робочих днів кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти за користування кредитом. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту. Якщо останній день строку сплати процентів або дата остаточного повного повернення кредиту припадає на вихідний, святковий або неробочий день, в такому випадку останнім днем строку сплати процентів вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем (п. 1.3.5. договору).

Кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника №26009161027900 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п. 1.5. договору).

Сторони погодили наступну черговість погашення Позичальником своїх грошових зобов'язань за цим Договором:

1) прострочені комісії (а саме: комісії Банку, при сплаті яких Позичальник не порушив терміни їх оплати згідно умов Договору), якщо буде мати місце прострочення;

2) строкові комісії (а саме: комісії Банку, при сплаті яких Позичальник не порушив терміни їх оплати згідно умов Договору);

3) прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення);

4) строкові проценти;

5) прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення);

6) строкова сума основного боргу;

7) штрафні санкції за Договором.

16 січня 2008 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до договору, якою сторони продовжили кінцевий термін повернення кредиту до 13 січня 2014 року та передбачили щомісячний платіж у розмірі 227 швейцарських франків 65 сантимів.

Як вбачається із матеріалів справи, взяті на себе зобов'язання відповідно до кредитного договору позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується розпорядженням бухгалтерії від 16.01.2008 року на суму 13537,00 швейцарських франків (а.с. 15).

В підтвердження наявності боргу у розмірі, вказаному в позовній заяві, позивачем надано виписки по особовим рахункам.

Також судом встановлено, що 08.12.2011 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (а.с.54-65).

Згідно акту приймання-передачі від 19.12.2011 року ПАТ "УкрСиббанк" передало ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за кредитами, який зазначено в договорі (а.с.66).

Відповідно до умов вказаного договору ПАТ "Дельта Банк" набуло статусу нового кредитора для стягнення заборгованості з відповідача.

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору №11284256000 від 16.01.2008 року в строки, обумовлені договором, в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням змісту підписаного між сторонами 08.12.2011 року договору суд також приймає до уваги наступні приписи законодавства.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).

З урахуванням наведеного вище, вимоги про стягнення з відповідача 86175,22 грн. заборгованості за кредитом, 18749,52 грн. заборгованості за відсотками підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2382,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 622,17 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 7 кредитного договору сторони передбачили відповідальність за порушення термінів повернення кредиту та процентів.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133 м.Київ, вул.Щорса, буд.36-б; ідент. код 34047020) 86175,22 грн. заборгованості за кредитом; 18749,52 грн. заборгованості за відсотками; 2382,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту; 622,17 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків та 2158,59 грн. судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 18 березня 2013 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ПАТ "Дельта Банк" (01133, м.Київ, вул.Щорса, 36-б);

3 - представнику позивача Юринець О.Р. (01015 м.Київ, вул.Фрунзе, 39);

4 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)