Рішення № 29998035, 06.03.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.13 Справа№ 914/548/13-г

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув справу

за позовом: Державного підприємства «Укрвуглеякість», м. Донецьк;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», с. Селець, Сокальського району Львівської області;

про: стягнення 62191 грн. 77 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Лопушанський Т.В.- представник на підставі № 02/10123 від 21.02.2013 року;

відповідача: Кріль Н.Г.- представник на підставі довіреності № 2/1 від 02.01.2013 року.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 08.02.2013 року порушено провадження у справі за позовом Державного підприємства «Укрвуглеякість» до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення заборгованості в розмірі 62191 грн. 77 коп. Розгляд справи призначено на 25.02.2013 року.

У судовому засіданні 25.02.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву № 2/161 від 22.02.2013 року, відповідно до якого суму основної заборгованості визнав, суму нарахованої пені вважає завищеною. Також представник відповідача просить суд зважити на важке фінансове становище товариства та зменшити розмір пені на 90%, та розстрочити виконання рішення господарського суду на 10 місяців рівними частинами щомісячно. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 06.03.2013 року.

В судовому засіданні 06.03.2013 року позивач позовні вимоги підтримав, проти розстрочки заперечив. Відповідач підтримав вимоги, викладені у відзиві від 25.02.2013 року.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовились.

Представникам сторін, що брали участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору: Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань. Державне підприємство «Укрвуглеякість» звернулося до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» з вимогою про стягнення заборгованості в сумі 62191 грн. 77 коп., з яких 40294 грн. 79 коп. сума основної заборгованості, 4110 грн. 07 коп. втрати від інфляції, 911 грн. 16 коп. 3 % річних та 14875 грн. 74 коп. пеня.

Позивач вказує, що 24.02.2009 року між ним та відповідачем було укладено договір № 04/779, на підставі якого позивач виконав роботи щодо контролю за виробництвом хімічного аналізу проб вугільної продукції, за які відповідач не розрахувався в повному обсязі, заборгувавши станом на дату подання позову 40294 грн. 79 коп.

Відповідач доказів здійснення оплати не представив, наявність боргу підтвердив.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне: 24.02.2009 року між Державним підприємством «Укрвуглеякість» (надалі по тексту рішення - позивач, виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Львівська вугільна компанія» (надалі по тексту рішення - відповідач, замовник) укладено договір № 04/779 (надалі по тексту рішення - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець на умовах, передбачених даним договором, зобов'язався виконати роботи по контролю за виробництвом хімічного аналізу проб вугільної продукції замовника, у відповідності з вимогами діючої нормативної документації.

Відповідно до п. 4.1 договору, вартість виконаних робіт згідно даного договору виплачується замовником у відповідності з договірною ціною (додаток № 1) та може коригуватися у відповідності з законодавчими актами (про збільшення мінімального рівня оплати праці, зміни цін на енерго- та теплоносії, послуги та ін. умовами (п.4.3 договору).

Оплата здійснюється в наступному порядку: 50% переоплати від орієнтовної вартості робіт за поточний місяць на основі розрахунку виконавця. Кінцевий розрахунок за виконані роботи здійснюється після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт, на основі розрахунку виконавця на протязі 5-ти банківських днів з моменту його отримання (п. п. 4.2.1, 4.2.2.).

Свої договірні зобов'язання позивач виконав, що підтвердив долученими до матеріалів справи актами здачі-приймання (надання послуг) № ОУ - 0000126 від 30.04.2009 року на суму 18360,00 грн.; № ОУ - 0000138 від 31.04.2009 року на суму 8568,00 грн.; № ОУ - 0000172 від 30.06.2009 року на суму 3712,80 грн.; № ОУ - 0000211 від 31.07.2009 року на суму 8568,00 грн.; № ОУ - 0000236 від 31.08.2009 року на суму 8568,00 грн.; № ОУ - 0000269 від 30.09.2009 року на суму 3427,20 грн.; № ОУ - 0000287 від 30.10.2009 року на суму 8568,00 грн.; № ОУ - 0000322 від 30.11.2009 року на суму 6283,20 грн.; № ОУ - 0000370 від 31.12.2009 року на суму 8568,00 грн.; № ОУ - 0000007 від 31.01.2010 року на суму 6633,29 грн.; № ОУ - 0000056 від 28.02.2010 року на суму 2448,00 грн.; № ОУ - 0000089 від 31.03.2010 року на суму 8568,00 грн. та № ОУ - 0000135 від 30.04.2010 року на суму 6283,20 грн.

Загальна вартість виконаних позивачем робіт складає 98555 грн. 69 коп.

Здійснивши часткову оплату, відповідач заборгував позивачу 40294 грн. 79 коп., про що сторони склали акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2012 року.

Докази оплати вище встановленого боргу в матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне:

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зазначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом, 24 лютого 2009 року сторони уклали договір № 04/779, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (п. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Позивачем виконано взяті на себе зобов'язання по контролю виробництва хімічного аналізу вугільної продукції, загальна вартість яких складала 98555 грн. 69 коп.. що підтверджено відповідними актами - здачі приймання робіт (надання послуг), копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 4.2.1 замовник здійснює переоплату в розмірі 50% від орієнтовної вартості робіт за поточний місяць на основі розрахунку виконавця. Кінцевий розрахунок за виконані роботи здійснюється після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт, на основі розрахунку виконавця на протязі 5-ти банківських днів з моменту його отримання (п. 4.2.2. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено і сторонами не заперечувалось, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату подання позову та розгляду справи по суті складає 40294 грн. 79 коп.

У своєму відзиві № 2/161 від 22.02.2013 року відповідач посилається на те, що причиною зволікання з оплатою є важкий фінансовий стан та те, що Публічне акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія» перебуває в процесі приватизації і державна частка в статутному капіталі товариства станом на 29.01.2013 року складає 37,578%.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором № 04/779 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, на день пред'явлення позову та розгляду справи по суті, відповідач свої зобов'язання по договору № 04/779 від 24.02.2009 року не виконав, суму заборгованості в розмірі 40294 грн. 79 коп. за виконані роботи не сплатив, що є порушенням договірних зобов'язань щодо здійснення оплати вартості виконаних робіт і підставою для захисту судом прав за охоронюваних законом інтересів позивача.

Внаслідок наведеного суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення 40294 грн. 79 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, право на нарахування неустойки у формі пені за порушення зобов'язання виникає з договору, якщо умовами останнього обумовлено вказаний спосіб забезпечення зобов'язання.

Відповідно до п. 5.3 договору при несвоєчасній оплаті виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент виконання умов договору, але не більше 15% від суми заборгованості.

Частина 1 ст. 238 Цивільного кодексу України зазначає, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема відповідно ч. 2 п. 1 про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За змістом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 253 Цивільного кодексу України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

При цьому частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Суд також звертає увагу позивача і на те, що у п. 5.3 договору сторони дійшли згоди про те, що розмір нарахованої пені не повинен бути більшим як 15% від суми заборгованості.

З огляду на викладене, стягненню підлягає 4110 грн. 07 коп. втрат від інфляції, 2911 грн. 16 коп. 3% річних та 3170 грн. 59 коп. пені, згідно перерахунку здійсненого судом відповідно до вимог чинного законодавства.

У поданому відповідачем відзиві № 2/161 від 22.02.2013 року Публічне акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія» просить суд розстрочити виконання рішення на 10 місяців та зменшити розмір пені на 90%.

Відповідно до п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як зазначено у п. 7.1.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці країни та інші обставини.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення, відповідно до 7.2. Постанови можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Отже, при прийнятті рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

Як вбачається із заяви боржника, він обґрунтовує неможливість виконання судового рішення важким фінансовим становищем Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», що підтверджує балансом на 31.12.2012 року, звітом про фінансові результати за 2012 рік, листом РВ ФДМУ по Львівській області від 29.01.2012 року про проведення процедури приватизації підприємства.

Суд вважає дані обставини, такими, що не є винятковими та є недостатніми для задоволення заяви про зменшення пені та відстрочку виконання рішення. Економічна криза в Україні торкається кожної господарської одиниці, як боржника, так і позивача. Посилання заявника на важке фінансове становище не є підставою для невиконання договірних зобов'язань, які взяв на себе відповідач укладаючи договір. Також суд звертає увагу позивача і на те, що останній акт здачі-приймання (№ ОУ - 0000135) був підписаний сторонами від 30.04.2010 року, а остання оплата, була здійснена відповідачем 06.08.2010 року. Отже, у відповідача було достатньо часу для погашення заборгованості. Однак доказів намагання повернення ним коштів хоча б частинами відповідачем не подано.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці країни та інші обставини.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені, штрафу) господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання тощо.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про розстрочку виконання рішення та зменшення розміру пені.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (80086, Львівська область, Сокальський район, с. Сілець, код ЄДР 35879807) на користь Державного підприємства «Укрвуглеякість» (83053, м. Донецьк, вул. Димитрова, 2Б, код ЄДР 32645403) 40294 грн. 79 коп. боргу, 4110 грн. 07 коп. втрат від інфляції, 2911 грн. 16 коп. 3% річних, 3170 грн. 59 коп. пені та 1393 грн. 60 коп. судового збору.

В задоволенні позовної вимоги про стягнення 11705 грн. 16 коп. пені відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 11.03.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв