Рішення № 29993610, 05.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р.Справа № 5023/6003/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Прокурора Богодухівського району Харківської області, м. Богодухів в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації м. Харків до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків , 2) Богодухівської райдержадміністрації м. Богодухів про визнання недійсним договору земельної ділянки за участю представників сторін:

позивача - Воскобойник В.О., дов. від 30.01.2013 року, № 01-53/624.

відповідача -1 - не з"явився;

відповідача - 2 не з'явився

Прокурор - Хряк О.О., посв. № 013774

третя особа - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Богодухівського району Харківської області в інтересах держави, в особі Харківської обласної державної адміністрації (позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків (перший відповідач) та Богодухівської районної державної адміністрації м. Богодухів (другий відповідач) про визнання договору оренди земельної ділянки водного фонду від 26.01.2008р., укладеного між Богодухівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) недійсним.

Ухвалою господарського суду від 28.12.2012р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 22 січня 2013р. об 11:00 год. Також зазначеною ухвалю суду залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Гутянське лісове господарство".

Ухвалами господарського суду Харківської області від 22 січня 2013 року, 14 лютого 2013, 27 лютого 2013 року, у зв'язку з неявкою відповідачів та третьої особи у судові засідання та невиконанням сторонами вимог суду щодо подання витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 05 березня 2013 року прокурор підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити, надав через канцелярію суду через канцелярію суду (вх. № 8643) , яка судом задоволена, надані прокурором документи судом долучені до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримує заявлені прокуратурою позовні вимоги в повному обсязі, надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення (вх. № 7788; 8642) які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Гутянське лісове господарство"у судове засідання свого представника не направила, проте, через канцелярію суду надіслала пояснення (вх. № 7598), в якому зазначила, що підтримує позовні вимогу у повному обсязі, просить суд розглянути справу за її відсутності. Також третьою особою повідомлено, що вказана у спірному договорі земельна ділянка лісогосподарського призначення перебуває у постійному користуванні ДП "Гутянське лісове господарство».

У призначене судове засідання 05 березня 2013 року перший та другий відповідачі не з'явились, витребувані судом документи не надали про причини неявки у судове засідання суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про порушення провадження у справі від 28.12.2012 року, ухвал про відкладення розгляду справи від 22 січня 2013 року, 14 лютого 2013, 27 лютого 2013 року, які направлялись на адресу відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідачі та третя особа належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Матеріали справи містять пояснення другого відповідача (а. с. 36 за вх. № 29) в якому Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області повідомила, що на даний час підготовлено проект розпорядження голови районної державної адміністрації про дострокове розірвання договору спірного оренди земельної ділянки водного фонду , після погодження вказаного проекту, буде проведено процедуру розірвання зазначеного договору за взаємною згодою сторін.

Присутні в судовому засіданні прокурор та позивач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників першого та другого відповідачів а також третьої особи, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2013 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

26 січня 2008 року між Богодухівською райдержадміністрацією (другим відповідачем у справі) та ФОП ОСОБА_1 (першим відповідачем) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Богодухівському районному відділу держреєстрації прав на нерухоме майно Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» , про що в Державному реєстрі вчинено запис від 13.02.2008 року у за № 4 за № 040868600002, відповідно до умов якого, другий відповідач передав першому відповідачу земельну ділянку із земель водного фонду на якій розташований водний об'єкт з гідротехнічною спорудою, параметри якої визначені водогосподарським паспортом. Загальна площа земельної ділянки - 13,8084 га, в тому числі: землі сільськогосподарські угіддя (пасовища) - 0,7521 га, забудовані землі (під гідротехнічними спорудами) - 0,2509 га, під водою - 5,6769 га, відкриті заболочені землі (болота) - 0,7996 га, ліси та інші лісовкриті площі - 6,3289 га.

Відповідно до 3.1 договір укладено строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації.

В п.4.1. договору сторонами передбачено, що орендна плата за користування вказаною в договорі земельною ділянкою складає 1% від нормативної грошової оцінки за рік згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору. Загальна сума орендної плати становить 1620,55 грн., яка перераховується, на рахунок Іваношийчинської сільської ради.

Розділом 5 договору сторонами передбачено умови використання земельної ділянки, зокрема, відповідно п. 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду для риборазведення.

Розділом 6 договору сторонами передбачено умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, зокрема п.п. 6.1, 6.2. договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі документації із земелеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у семиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі.

Прокурор в позовній заяві, посилаючись на те, що на підставі вказаного договору оренди другий відповідач незаконно передав в оренду земельну ділянку, яка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та знаходиться за межами населеного пункту та у відповідності до вимог Лісового кодексу України рішення про виділення для довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками, які перебувають у державній власності на відповідній території, приймаються виключно обласною адміністрацією, в зв'язку з чим, посилаючись на ст.ст. на ст.. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати договір оренди земельної ділянки недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.373 ЦК України, ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч.2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону -частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.№9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень визначених законом.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про оренду землі" до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту "а" статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених у абзаці третього цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Як вбачається зі спірного договору, ФОП ОСОБА_1 в оренду передано земельну ділянку, загальною площею 13,8084 га, з водного фонду.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Правовий режим земель водного фонду визначається в комплексі з правовим режимом водних відносин, які є водно - земельними відносинами і виступають єдиним комплексним об'єктом правового регулювання та регулюються як Земельним кодексом України так і Водним кодексом України.

Відповідно до частини 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до статті 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди водні об'єкти місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради, а орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Судом встановлено, що в результаті порушення ст. 51 Водного кодексу України другий відповідач перевищив повноваження, надавши разом із земельною ділянкою і водний об'єкт, тобто, договір оренди укладений неналежною стороною.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 5 Водного кодексу України до водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Відповідно до ст. 8-1 Водного кодексу України, до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) розпорядження водними об'єктами місцевого значення; 3) погодження державних цільових, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх виконанні; 4) розроблення, затвердження та виконання регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 5) видача дозволів на спеціальне водокористування з водних об'єктів місцевого значення; 6) погодження розміщення підприємств та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їх стан; 7) координація діяльності районних і міських рад з використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 8) затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів; 9) прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення водних об'єктів місцевого значення до об'єктів природно-заповідного фонду чи відповідних категорій особливої охорони; 10) встановлення правил користування маломірними суднами на водних об'єктах; 11) встановлення у разі потреби більш суворих, ніж у цілому на території України, нормативів якості води у водних об'єктах місцевого значення; 12) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними вимог водного законодавства; 13) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, із залученням підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавством; 14) прийняття за погодженням з державними органами охорони здоров'я та охорони навколишнього природного середовища під час виникнення аварійних ситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти, якщо це не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування; 15) організація інформування населення про стан водних об'єктів, його зміну та здійснення водоохоронних заходів; 16) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 17) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Здійснивши аналіз чинного водного та земельного законодавства господарський суд зазначає, що надання земельної ділянки у користування для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, а також для рибогосподарських та рекреаційних потреб не належить до повноважень районних державних адміністрацій. Надання земельних ділянок із земель державної власності для таких потреб належить виключно до повноважень обласних державних адміністрацій.

Як свідчать матеріали справи, земельна ділянка щодо якої укладено спірний договір, в основній своїй частині відноситься до земель водного фонду України та перебуває в постійному користуванні державного підприємства "Гутянське лісове господарство".

Як свідчать матеріали справи та не спростовується другим відповідачем, земельну ділянку, що є предметом спірного договору оренди, яка є земельною ділянкою водного фонду, всупереч Водного та Земельного кодексів України, було передано в користування першому відповідачу (ФОП ОСОБА_1) за межами населеного пункту Богодухівською районною державною адміністрацією з перевищенням повноваження у сфері земельних відносин.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України господарське зобов*язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно з ст.34 вищевказаного Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

Таким чином, враховуючи відсутність в Богодухівської районної державної адміністрації повноважень щодо розпорядження землями державного лісового фонду України площею 13,8084 га, розташованих на території Іваношийчинської сільської ради за межами населеного пункту та враховуючи відсутність повноважень у другого відповідача щодо надання земельної ділянки для визначених в договорі потреб, тобто необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні оспорюваного договору, з огляду на наведене, враховуючи положення ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст.51 Водногокодексу України, ст.122 Земельного кодексу України, господарський суд вважає позовні вимоги прокурора Богодухівського району Харківської області обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а спірний договір оренди земельної ділянки водного фонду від 26.01.2008 року визнанню недійсним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача-1 та відповідача-2 в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 2, 57, 122 Земельно Кодексу України, ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст. 31, 32 Лісового кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду від 26.01.2008 року, укладений між Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, площа Червона, 2, код 04059616) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Стягнути з Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, площа Червона, 2, код 04059616) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 536,00 грн. судового збору.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, реєстраційний номер ФОП ЄДР НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 536,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.03.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.