Ухвала суду № 29990397, 04.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13323/12/0170/7

04.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно - експедиційне підприємство "Тариф"- Куциков Микола Борисович, довіреність № 1 від 25.02.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно -експедиційне підприємство "Тариф" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 17.12.2012 у справі № 2а-13323/12/0170/7

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно - експедиційне підприємство "Тариф" (вул. Воровського, 22, кв. 19, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2012 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Тариф" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень- відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Тариф" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2012 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно - експедиційне підприємство "Тариф" (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.11.2012: №0010002204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 314728,00грн. та штрафних санкцій на суму 76938,00грн. та №0009992204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204710,00грн. та застосовані штрафні санкції на суму 51177,50грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення відповідача прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки висновки акту перевірки ґрунтуються на встановленні у її ході фактів відсутності реального здійснення позивачем господарських операцій з: ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Комманд", ПП "Ротонда-Торг" з придбання товарів та послуг, на підставі чого відповідачем вказано на відсутність підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи 16.11.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0010002204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 314728,00грн. та штрафних санкцій на суму 76938,00грн. та №0009992204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204710,00грн. та застосовані штрафні санкції на суму 51177,50грн.

Передумовою збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість став акт позапланової невиїзної перевірки від 05.10.2012 №6991/22- 1/32319196 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ТЕП "Тариф" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з: ТОВ БВП "Строитель - Плюс", ПП "Комманд", ПП "Ротонда-Торг" за період з 01.07.2009 по 30.06.2012(липень-грудень 2009року, січень-жовтень 2010року, липень, вересень 2011року, лютий 2012року).

Перевіркою встановлені порушення позивачем:пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпунктів 14.1.185, 14.1.191 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту138.1 статті 138, пункту138.2 статті138, підпункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 314728,00грн., а також встановлено порушення пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту185.1 статті 185, пункту188.1 статті 188, підпункту 187.1 а пункту 187.1 статті 187, пункту201.1 статті 201, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 253132,00грн.

У період, що перевірявся,були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закон України "Про податок на додану вартість"

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1. статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Статтею 185 Податкового кодексу України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та контрагентами: ТОВ БВП "Строитель - Плюс", ПП "Комманд", ПП "Ротонда-Торг" були укладені договори транспортного експедирування, позивачем був сформований податковий кредит з податку на додану вартість та матеріальні витрати за результатом отримання ним транспортно- експедиційних послуг від зазначених вище контрагентів. На підтвердження виконання договорів позивачем були надані акти приймання-здачі робіт (послуг), виписані контрагентами податкові накладні, накладні та квитанції про приймання вантажу. Фактично ці документи та отримані податкові накладні свідчать про виникнення у платника податку можливості для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та матеріальних витрат.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повністю узгоджується з подовженнями частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто, будь-які документи, зокрема, договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Слід зазначити, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податкового кредиту, а також оподаткування доходів, отриманих юридичною особою та матеріальних витрат мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та матеріальних витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що з положень договорів про транспортно-експедиційне обслуговування вбачається, що позивач є замовником транспортно-експедиційних послуг, надання яких здійснюється виконавцями: ТОВ БВП "Строитель - Плюс", ПП "Комманд", ПП "Ротонда-Торг"(вказаними вище контрагентами).

З предмету договорів вбачається, що виконавці беруть на себе обов'язок надати замовнику транспортно - експедиційні послуги, що пов'язані з завантаженням (відвантаженням), сертифікацією, митним оформленням та відправкою (отриманням) зернових, масляничних та інших вантажів, з усіх станцій (на всі станції) Укрзализниці, вказаних замовником.

Між сторонами до договорів транспортного експедирування укладалися додаткові угоди, які встановлювали обсяг замовлених послуг та їх вартість.

Статтею 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська послуга- робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Проте, надані позивачем акти виконаних робіт містять посилання на те, що виконавцем були надані транспортно-експедиційні послуги з перевезення відповідного вантажу, з зазначенням договору, назву залізничних станцій та вказано вартість послуг. В наданих податкових накладних у номенклатурі постачання послуг вказано:транспортно-експедиційні послуги.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з цих документів неможливо достовірно встановити наявність фактичного надання позивачу послуг контрагентами з транспортного експедирування.

Як вбачається з положень статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Проте, позивачем не надано відповідних транспортних документів, які б свідчили про надання контрагентами послуги експедитора. Надані позивачем документи: квитанції про приймання вантажу та транспортні накладні не містять інформації про те, що вказані вище контрагенти: ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Комманд", ПП "Ротонда-Торг"надавали транспортно-експедиторські послуги з перевезення вантажів на замовлення позивача. Крім того, відправником у цих документах зазначений позивач - ТОВ "ТЭП "Тариф".

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не отримував послуги від вказаних контрагентів: ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Комманд", ПП "Ротонда-Торг", що вказує на відсутність реальності здійснення господарської операції та про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та матеріальних витрат.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 16.11.2012: №0010002204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 314728,00грн. та штрафних санкцій на суму 76938,00грн. та №0009992204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204710,00грн. та застосовані штрафні санкції на суму 51177,50грн.,суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 16.11.2012: №0010002204 та №0009992204, діяв в порядку статті 19 Конституції України, тобто, на підставі діючого законодавства.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Тариф" задоволенню не підлягає.

Оскільки при подачі апеляційної скарги позивачем не в повному обсязі було сплачено судовий збір, тому підлягає стягненню з позивача 74,00 грн. судового збору.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно -експедиційне підприємство "Тариф" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2012 у справі № 2а-13323/12/0170/7 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно - експедиційне підприємство "Тариф" судовий збір у розмірі 74,00 грн. за реквізитами: рахунок: 31217206781001, одержувач: ГУДКСУ у м.Севастополі(Севаст)22030001, ЄДРПОУ: 38022717, МФО: 824509, банк одержувача: ГУДКСУ у місті Севастополі, призначення платежу: "Судовий збір", код: 35188206.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 березня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко