Постанова № 29981930, 15.03.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/792/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року 09 год. 45 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Таратунської О.В.,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0002921701, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0002921701.

Ухвалою суду від 29.01.2013 року відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні 06.03.2013 року представник позивача надав суду уточнення до позову, згідно яких просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0002921701.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0002921701, оскільки вважає, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства при складанні акту перевірки, в результаті чого податковий орган дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Суд зазначає, що провадження у справі було відкрите судом 29.01.2013 року, частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до положень, передбачених ч.1, 2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки та зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Крім наявних прав особи, що беруть участь у справі, наділені також певними обов'язками, що кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу здійснювати ефективний розгляд справи судом. При цьому процесуальні права і обов'язки будь-якої особи, яка бере участь у справі, не можуть визнаватися більш або менш важливими ніж права і обов'язки другої особи, яка бере участь у справі.

Неприбуття представника ДПІ у судове засідання повідомленого належним чином, без поважних причин призводить до порушення законодавчо встановлених строків та має негативний вплив на ефективність судочинства.

З аналізу зазначених процесуальних норм вбачається, що право на розгляд справи судом протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, належить всім особам, які беруть участь у справі.

Відтак суд дійшов висновку, що шляхом неприбуття у судове засідання 12.03.2013 року, представник відповідача недобросовісно користується належними йому процесуальними правами та порушує права інших учасників процесу.

Отже, суд вважав за можливе продовжити розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань правових відносин з приватним підприємством "Інтенція" код ЄДРПОУ 37156804, за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 рік.

За результатами перевірки складено Акт №1554/17-01/НОМЕР_1/74 від 28.09.2012 року (а.с. 13-27) та винесене податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0002921701, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 103892 грн., в тому числі за основним платежем 90420 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 13472 грн. (а.с. 11).

Згідно висновків акту перевірки, позивачем було порушено ст. 185, п. 188.1 ст. 188 , п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплати в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду всього податку на додану вартість в сумі 90420 грн., у тому числі за червень 2011 року - 36536 грн. та липень 2011 року - 53884 грн. Проведеною перевіркою не підтверджено реальності здійснення фінансово-господарських операцій ФОП ОСОБА_2 з суб'єктом господарювання ПП "Інтенція" за червень-липень 2011 року, які підпадають під визначення ст.ст. 22, 185 Податкового кодексу України.

Згідно Акту перевірки відповідачем встановлено, що позивач здійснював фінансово-господарські операції з підприємствами-контрагентами, які зареєстровані платниками податків у десятках міст та населених пунктах України, отже широка географія таких відносин та відсутність найманих працівників у позивача може свідчити про неможливість фактичного здійснення взаємовідносин, відповідач дійшов висновку, що у позивача встановлена відсутність умов для здійснення основного виду господарської діяльності - оптової торгівлі продуктами харчування.

Згідно акту перевірки, та як було встановлено судом в перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_2 мав взаємовідносини з приватним підприємством «Інтенція».

Під час проведення перевірки позивача, відповідачем було використано та фактично покладено в основу та висновки щодо порушення позивачем податкового законодавства акт Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області від 11.11.2011 року №1807/231/37156804 "Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011" на підставі якого, відповідачем в ході перевірки встановлено розбіжності податкового кредиту ФОП ОСОБА_2 у сумі 90420 грн.

За висновками акту перевірки Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області від 11.11.2011 №1807/231/37156804 встановлено, що ПП «Інтенція» порушено п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, наказу ДПА України від 25.01.2011 №41, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього в сумі 51634813,00 грн. та завищено суму податкового кредиту на 47645313,00 грн.; п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Інтенція» із зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що податкові зобов'язання ПП «Інтенція», які проведені на підставі нікчемного правочину, підлягають коригуванню по контрагенту ФОП ОСОБА_2 за червень 2011р. на суму ПДВ - 36536грн.; за липень 2011р. на суму ПДВ - 53884грн.

Згідно акту перевірки №1554/17-01/НОМЕР_1/74 від 28.09.2012 року відповідачем перевіркою відображення в обліку та звітності операцій ФОП ОСОБА_2 по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» за червень, липень 2011 року встановлено порушення, які виникли за рахунок невідповідності відображення показників бухгалтерського обліку, податкового обліку реально здійснювальній господарській операції та включення до податкового кредиту сум ПДВ по операціям, по яким проведено оплату за придбання ТМЦ. Також згідно акту №1554/17-01/НОМЕР_1/74 від 28.09.2012 року перевірки вказано, що згідно з інформацією надісланою Алчевською ОДПІ Луганської області ДПС по ПП «Інтенція» в червні-липні 2011 року являлось постачальником ФОП ОСОБА_2 та зазначено, що операції з надання послуг поставки товарів на адресу ФОП ОСОБА_2 мають ознаки «нікчемних»,-операція з надання вище перелічених послуг має ознаки «безтоварних», що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків,- право на податковий кредит не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права передбаченого вимогами ст.198 Податкового кодексу України.

Як зазначив представник позивача, ФОП ОСОБА_2 отримував та перевозив товар власним транспортом, на підтвердження цих обставин надав суду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - вантажний автомобіль МАЗ модель 54322, повна маса, якого складає 18000 кг.

Також, судом враховано, що на підтвердження реалізації товару, отриманого від ПП «Інтенція», позивач в подальшому реалізовував його відповідно до договорів: №1/4 від 01 квітня 2011р., укладеного з ТОВ «Біт- Юг», №132 від 01 квітня 2011р., укладеного з ПП «Таврія І», №152 від 01 квітня 2011р., укладеного з ТОВ «Таврія-В», №167 від 01 квітня 2011р.укладеного з ПП «Таврія Плюс», №4/06 від 16 червня 2011р., укладеного з КМП «Спеціалізована Промислова механізована компанія «СПМК-1», отримання товару покупцем підтверджується податковими накладними, видатковими накладними та банківською випискою про оплату товару.

Також, під час розгляду адміністративної справи судом була досліджена та залучена до матеріалів справи постанова Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року по справі № 2а-11321/11/1270 за позовом приватного підприємства «Інтенція» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області про визнання дій протиправними, визнання недійсним та скасування наказу про проведення перевірки від 10.11.2011 №760, якою позов задоволено частково, визнано дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1807/231/37156804 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства «Інтенція», код за ЄДРПОУ 37156804, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011» протиправними та зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА" відомості щодо задекларованих приватним підприємством «Інтенція», код за ЄДРПОУ 37156804, за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 51634813,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 47645313,00 грн.

Також судом залучена до матеріалів справи ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, якою апеляційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року залишено без задоволення, а постанову без змін.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" платник податків та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а тому за змістом Податкового кодексу України позивач та його контрагент є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються па діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Згідно вищезазначених положень законодавства, податкові органи не наділені ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини. спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Проте в акті відсутнє посилання хоча б на одне із рішень суду, яким би було визнано недійсним правочини укладеними позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п. 138.1 Податкового Кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6-138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 ст. 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 11 цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно акту перевірки №1554/17-01/НОМЕР_1/74 від 28.09.2012 року висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів ґрунтуються на висновках зроблених за результатами перевірки контрагента позивача, та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. Також, суд зазначає, що під час проведення перевірок контрагента позивача податковим органом не зроблено жодних висновків щодо безтоварності (нікчемності) господарських операцій стосовно саме позивача.

Також суд зазначає, що необґрунтовані висновки відповідача про нікчемність угод щодо господарських відносин позивача з контрагентом спростовується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі законодавчо визначеними як первинні.

Суд зазначає, що Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма» ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Суд звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року (п.57 Рішення) зазначив, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Також, Судом вказано, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, податковим органом не було встановлено ділову мету правовідносин позивача з контрагентом та чи відноситься вартість придбаного товару до складу валових витрат виробництва, не надано оцінку фактам, що операції з придбання товару мали реальний характер, доказів того, що дані, наведені в документах продажу, не відповідають дійсності та операції поставки не проводилися.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарі в/послу і, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарі в/послуг та їх кількість, обсяг: є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видасться платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Необхідно зазначити, що податковий орган, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства.

Оцінивши первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом -Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами реальність господарських правовідносин, натомість, відповідач не надав доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що, відповідач невірно ставить правомірність та реальність господарських правовідносин позивача в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності його контрагента та висновки щодо перевірки такого контрагента, оскільки вказане законом не передбачено, та є протиправним з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій і податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Види перевірок, порядок їх проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, строки проведення виїзних перевірок, перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, порядок оформлення результатів перевірок тощо визначені в главі 8 Податкового кодексу України (статті від 75 до 86 включно).

Так, згідно ст. 75 цього Кодексу встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

При цьому документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства зазначає, що факти виявлених порушень викладаються з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач, при складанні акту №1554/17-01/НОМЕР_1/74 від 28.09.2012 року, дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово-господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліках. При цьому, висновки про укладення позивачем нікчемних угод із контрагентом здійснені без належного аналізу характеру конкретних угод, їх товарності та реальності, відтак податкове повідомлення рішення прийняте на підставі цього акту є таким, що підлягає скасуванню.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд не може визнати акт перевірки позивача як достатній, належний та незаперечний доказ допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, оскільки в даних спірних правовідносинах, у тому числі, доказуванню підлягають правомірність та обґрунтованість висновків за даним актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 12.03.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0002921701- задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 11.10.2012 року № 0002921701.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 15.03.2013 року.

Суддя О.М. Тарасишина

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 11.10.2012 року № 0002921701.

15 березня 2013 року.