Рішення № 29979320, 18.03.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1019/2775/12 Головуючий у І інстанції Потоцький В.В.Провадження № 22-ц/780/1495/13 Доповідач у 2 інстанції Малород О.І.Категорія 50 18.03.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого: Поліщука М.А.,

суддів: Малорода О.І., Ігнатченко Н.В.,

при секретарі: Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом та просила поновити її на роботі на посаді продавця з 14 серпня 2012 року, стягнути з відповідачки середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 800 грн.

Мотивувала свої вимоги тим, що 01 липня 2007 року між нею та відповідачкою укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого вона працювала продавцем квіткового магазину, що належить відповідачці.

З усного дозволу відповідачки вона з 14 серпня 2012 року пішла у відпустку.

В серпні 2012 року після виходу з чергової відпустки, відповідачка безпідставно не допустила її до роботи та відповідно до наказу від 21 вересня 2012 року звільнила із займаної посади відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Діями відповідачки їй також було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у перенесених нею моральних стражданнях та нервових потрясіннях.

Рішенням суду позов задоволено частково.

Поновлено позивачку на роботі на посаді продавця відповідачки з 26 серпня 2012 року.

Стягнуто з відповідачки на користь позивачки 5148 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Вирішено питання про судовий збір та допущено негайне виконання рішення.

Не погоджуючись з рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивує свої вимоги тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи та рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд зробив висновки лише зі слів позивачки, які ніякими доказами не підтверджені, а її доводів взагалі не взяв до уваги. Судом проігноровано постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2012 року, якою її було притягнуто до відповідальності за ненадання в 2012 році відпустки позивачці. З цього випливає, що позивачка у 2012 році офіційно у відпустці не перебувала.

Також вважає, що судом не взято до уваги того, що позивачка самовільно пішла у відпустку не оформивши її належним чином, тобто вчинила прогул.

Апеляційну скаргу слід задовольнити.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 липня 2007 року між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір, за яким позивачка виконувала роботу продавця.

В серпні 2012 року за усною домовленістю сторін, позивачці було надано відпустку з 14 серпня 2012 року. Коли 26 серпня 2012 року позивачка повернулася на роботу, відповідачка її до роботи не допустила.

Наказом № 1 від 21 вересня 2012 року трудовий договір між сторонами був припинений відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Пунктом 6 вказаного трудового договору, передбачено надання працівникові щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарні дні. Проте порядок надання відпусток і припинення трудового договору, вказаним договором не врегульовані.

Постановою судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2012 року відповідачка визнана винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП. Вказаною постановою встановлено, що позивачка не перебувала у відпустці за період роботи з 01 липня 2007 року по 21 вересня 2012 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що позивачка з 14 серпня 2012 року по 25 серпня 2012 року перебувала у черговій відпустці, а повернувшись на роботу 26 серпня 2012 року не була допущена відповідачкою до роботи. Тому днем початку вимушеного прогулу вважає 26 серпня 2012 року.

За встановлених обставин суд прийшов до висновку, що наказ відповідачки від 21 вересня 2012 року про звільнення з роботи позивачки є незаконним, а остання підлягає поновленню на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 5148 грн..

В частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції вважав, що позов не підлягає задоволенню, оскільки у перенесених позивачкою моральних стражданнях є частка вини самої позивачки.

При ухваленні рішення суд першої інстанції посилався на положення ст.ст. 7, 74, 79, 148, 149, 231-233, 235, 237-1 КЗпП України.

Однак колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи, а твердження позивачки спростовуються доказами, поданими відповідачкою.

Колегією встановлено, що між сторонами 01 липня 2007 року був укладений безстроковий трудовий договір.

03 вересня 2012 року відповідачка надіслала на адресу позивачки лист (а.с. 26), яким просила останню повідомити про причини відсутності на роботі в період з 14 серпня 2012 року по 09 вересня 2012 року.

21 вересня 2012 року відповідачкою було складено акт про відсутність на роботі (а.с. 20), з якого вбачається, що в період з 14 серпня 2012 року по 21 вересня 2012 року позивачка з невідомих причин була відсутня на роботі протягом робочого дня.

Згідно постанови судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2012 року відповідачку визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП. Вказаною постановою встановлено, що відповідачкою в порушення ст. 80 КЗпП України допускається ненадання щорічних відпусток працівникам протягом двох років, зокрема, позивачка не перебувала у відпустці за період роботи з 01 липня 2007 року по 21 вересня 2012 року.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивачка не надала доказів про правомірність перебування її у відпустці в період з 14 серпня 2012 року по 25 серпня 2012 року та про поважність причин не виходу на роботу в інші дні тобто з 26 серпня 2012 року по 21 вересня 2012 року.

Також позивачкою не надано доказів про вихід її на роботу 26 серпня 2012 року та про не допуск її до роботи відповідачкою.

Суд першої інстанції при встановленні зазначених обставин посилався лише на пояснення позивачки.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України "Про відпустки" передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Виходячи з викладеного, колегія вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки зазначена постанова суду та акт про невихід на роботу, які на думку колегії є належними доказами, свідчать про відсутність без поважних причин позивачки в період з 14 серпня по 21 вересня 2012 року на робочому місці.

Позивачка не спростувала встановлені обставини належними доказами.

Твердження позивачки про надання їй відпуски в усній формі не ґрунтується на доказах та не передбачено нормами трудового законодавства.

За таких обставин доводи позивачки та висновки суду про перебування позивачки у черговій відпустці в період з 14 серпня 2012 року по 25 серпня 2012 року не підтверджені доказами.

Крім того колегія враховує той факт, що в ході апеляційного розгляду позивачка стверджувала, що в спірний період вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, хоч у позовній заяві указувала, що перебувала у черговій оплачуваній відпустці.

Указані обставини свідчать, що позивачка сама не визначилась в якій відпустці насправді вона перебувала.

Звертаючись до суду позивачка не зазначала про порушення відповідачкою положень ст. 43 КЗпП України, вказана обставина не була предметом судового розгляду судом першої інстанції, а тому колегія перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ч.1 ЦПК України.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам.

Колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, ст.40 ч.1,п.4, 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України "Про відпустки" колегія -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2012 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :