Рішення № 29976061, 14.03.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/16713/12

Провадження № 2/755/1718/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Галагана В.І.,

при секретарі Шилохвості А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на його користь безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 52 000,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 24.05.2012 року позивач надав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 52 000,00 грн., про що останнім власноручно написано боргову розписку, за орендне користування приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за травень-вересень 2012 року. Метою платежу було негайне закріплення за позивачем права оренди приміщення, оскільки укладення договору потребує певної затрати часу. Проте, зі сплином часу договір оренди укладено не було, відповідні акти приймання-передачі приміщення не підписано. Позивачем акцентовано увагу на тому, що грошові кошти, отримані відповідачем безпідставно, оскільки розписка не є правочином, а лише підтверджує факт отримання грошових коштів, у наданій розписці відсутня інформація щодо предмету договору оренди, терміну оренди, а також відсутні відомості щодо другої сторони, її підпису та печатки, що свідчить про недосягнення згоди щодо істотних умов договору, тому такий договір не є укладеним, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду саме в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, долучених до матеріалів справи. (а.с. 58-62)

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, долучених до матеріалів справи. (а.с. 58-62), та пояснень, наданих відповідачем під час судового розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує одночасно і виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою, а також власними договірними та іншими зобов'язаннями.

Судом встановлено, що 24.05.2012 року ОСОБА_2 отримав суму грошових коштів у розмірі 52 000,00 грн. в рахунок оплати оренди салона краси «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 за чотири місяці з 01 травня по 01 вересня 2012 року, про що свідчить письмова розписка, копію якої долучено до матеріалів справи. (а.с. 35)

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право витребування власником свого майна у особи, яка безпідставно заволоділа цим майном.

З контексту вказаної норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із Закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу позивач має підтвердити своє право власності на спірне майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, даною статтею передбачена можливість виникнення недоговірних зобов'язань двох видів: внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи та внаслідок безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи. Умовами виникнення зобов'язань внаслідок безпідставного набуття майна є: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв'язок між збільшенням майна у однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа зобов'язана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, стаття 1212 Цивільного кодексу України не ставить обов'язок повернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав своє майно за договором іншій особі, то він має право витребувати його за підставами, передбаченими нормами, які регулюють відповідні договірні відносини.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь незаконно отримані грошові кошти в сумі 52 000,00 грн., набуті ним в розрахунок оплати позивачем за орендне користування належним відповідачу приміщенням салону краси. Однак, договір оренди не було укладено, тому позивач вважає, що відповідач є недобросовісним володільцем зазначених грошових коштів, набутих ним без достатньої правової підстави, та зобов'язаний повернути позивачу незаконно отримані ним кошти, оскільки відпала підстава, за якою вказані кошти було передано відповідачу.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення представника позивача, заперечення сторони відповідача, керуючись нормами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про безпідставність звернення позивача з даним позовом до відповідача в межах правил, визначених статтею 1212 Цивільного кодексу України, якою урегульовано обов'язок недобросовісного набувача майна, тобто такого, яким набуто майно без відповідної правової підстави, повернути потерпілому це майно, - оскільки правила даної статті регулюють правовідносини між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Разом з тим, судом достовірно встановлено наявність саме договірних відносин між сторонами, оскільки кошти, що становлять об'єкт предмета спору, були передані відповідачу в розрахунок майбутнього укладення договору оренди нежитлового приміщення, таким чином, встановлено відсутність умов виникнення між сторонами зобов'язань внаслідок безпідставного набуття майна, так як позивачем не доведено факт збільшення без достатньої правової підстави майна у відповідача за рахунок позивача, при цьому підтвердивши наявність між сторонами договірних зобов'язань з приводу укладення договору оренди нежитлового приміщення, які не урегульовано правилами статті 1212 Цивільного кодексу України, тому, в розрізі даного спору наявне право позивача щодо витребування майна за підставами, передбаченими нормами, що регулюють дані договірні відносини.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 13 Конституції України. ст.ст. 328, 387, 397, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 88, 208, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: