Постанова № 29972706, 11.03.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 р. Справа №805/593/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17 година 30 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Островській О.М.

за участю

позивача - ОСОБА_1 - особисто,

представника відповідача - Уралова І.В. - на підставі довіреності,

представника третьої особи 1 - Овчаренко-Шпіс С.А. - на підставі довіреності,

представника третьої особи 2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», Макіївської міської ради Донецької області, про визнання незаконними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії та про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

18 січня 2013 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецької обласної ради (далі - Відповідач або Рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» (далі - Третя особа 1 або КП «Компанія «Вода Донбасу»), в якому просив суд:

- визнати незаконними дії (бездіяльність) Ради щодо невжиття заходів до протиправних дій, які виявилися у відсутності контролю за діями КП «Компанія «Вода Донбасу», яке порушує конституційне право громадян на вільне пересування територією України;

- зобов'язати Раду прийняти рішення про створення альтернативної дороги, а на час будівництва цієї дороги дозволити безперешкодний беззупинний проїзд до сел. Криничне автомобільною дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», шляхом прийняття відповідних норм, що забезпечують таке право;

- зобов'язати Раду привести діяльність адміністрації КП «Компанія «Вода Донбасу» у відповідність до Конституції України в частині не створення перешкод для проїзду в сел. Криничне автомобільною дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас»;

- стягнути з Відповідача матеріальну шкоду в розмірі 9 421,80 грн. - витрати на лікування захворювання, отриманого внаслідок протиправних дій з боку КП «Компанія «Вода Донбасу»;

- стягнути з Відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. за вищевказані неправомірні дії (а.с.3-11).

Ухвалою від 21 січня 2013 року позовна заява залишена без руху (а.с.51-51).

Ухвалою від 11 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 850/593/13-а (а.с.1-2).

Ухвалою від 26 лютого 2013 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучена Макіївська міська рада Донецької області (далі - Третя особа 2), оскільки однією з вимог є зобов'язання Відповідача прийняти рішення про створення альтернативної дороги, а сел. Криничне знаходиться на території територіальної громади м. Макіївки, від імені та в інтересах якої діє Макіївська міська рада (а.с.85-86).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Позивач зазначив, що він зареєстрований і постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Район селища, в якому мешкає ОСОБА_1, відділений від центральної частини м. Макіївки штучною перепоною - залізничною дорогою, тому проїзд до центральної частини міста і далі можливий двома пристосованими до цього шляхами: один з яких короткий і пролягає дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», другий - в протилежному напрямку, внаслідок чого він є втричі довшим за перший.

Позивач вказує, що в силу різних обставин йому необхідно використовувати найманий автомобільний транспорт, проте його проїзду до місця проживання, доставці додому вантажів, приїзду близьких та друзів по єдиному, короткому і пристосованому для руху автомобільного транспорту шляху перешкоджають працівники охорони КП «Компанія «Вода Донбасу».

З метою з'ясування питання, на якій підставі йому заборонено користуватися єдиним коротким шляхом, ОСОБА_1 звертався до органів державної влади і місцевого самоврядування, установ і організацій.

У відповідь на звернення Позивача КП «Компанія «Вода Донбасу», посилаючись на положення Водного кодексу України, Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів», а також на рішення Ради від 28 грудня 2004 року № 4/24-571, вказало, що обмеження руху дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас» є правомірним.

Позивач зазначає, що у відповідь на його звернення Рада повідомила, що режимом першого поясу зони санітарної охорони не заборонений беззупинний рух автомобільного транспорту, однак КП «Компанія «Вода Донбасу» продовжило чинити перешкоди у користуванні спірною дорогою.

Зокрема, 10 лютого 2012 року Позивач мав намір доставити додому холодильник, проте не був пропущений охороною КП «Компанія «Вода Донбасу», внаслідок чого був змушений сплатити підвищений тариф за доставку вказаної побутової техніки об'їзним шляхом; 01 березня 2012 року не пропущені друзі Позивача; 02 жовтня 2012 року Позивач не зміг проїхати до свого будинку тощо.

16 жовтня 2012 року Позивач звернувся до Ради із скаргою, в якій просив припинити протиправні дії Третьої особи 1, однак листом від 21 грудня 2012 року Відповідач повністю виправдав дії Третьої особи 1.

На думку Позивача, дії Ради щодо невжиття заходів по припиненню протиправних дій з боку КП «Компанія «Вода Донбасу» є такими, що порушують його права.

Зазначає, що Рада зобов'язана контролювати діяльність підпорядкованих структур аби вона не виходила за рамки правового поля.

Стверджує, що дії Відповідача суперечать положенням ст.ст.21, 24 Конституції України, оскільки Рада не вживає ніяких заходів до припинення протиправних дій Третьої особи 1, внаслідок чого остання оформлює пропуски на рух спірною дорогою, пов'язуючи право проїзду з наявністю у особи власного автомобільного транспорту, якого Позивач не має.

На погляд Позивача, Радою порушені вимог ст.33 Конституції України, що виявилося у спонуканні Позивача користуватися залізничним або автомобільним транспортом загального користування чи у користуванні найманим автомобільним транспортом об'їзною дорогою і тягне за особою додаткові часові та фінансові витрати.

Позивач вважає, що обмеження його свободи пересування не може бути віднесено до випадків, передбачених законом, оскільки воно здійснено з метою полегшення діяльності Третьої особи 1, а не організації режиму санітарної охорони.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що бездіяльність Ради стала причиною виникнення у нього інсульту та призвела до завдання йому матеріальної шкоди в розмірі 9 421,80 грн.

Також Позивач посилається на завдану йому моральну шкоду, яка виявилася у моральних та фізичних стражданнях, погіршенні психологічного клімату в родині, погіршенні самопочуття під час зміни погодних умов, необхідності приймання медичних препаратів, обмеженні у виборі звичних продуктів харчування, побутової і трудової діяльності тощо.

Правом змінити предмет або підставу позову, передбаченим ст.51 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку судового розгляду справи по суті Позивач не скористався, в судовому засіданні уточнив, що оскільки протиправна поведінка Ради виявилася у невжитті заході до припинення порушень прав Позивача з боку Третьої особи 1, ним оскаржуються не дії, а бездіяльність Відповідача.

В судовому засіданні Позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені в адміністративному позові, просив позов задовольнити.

Відповідач заявлені вимоги не визнав, надав заперечення проти позову (а.с.64-67), сутність яких полягає у наступному.

На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 09 червня 1958 року № 752 «Про прийняття в постійну експлуатацію каналу Сіверський Донець - Донбас від водозабірної споруди до м. Горлівка» до складу каналу «Сіверський Донець - Донбас» включена інспекторська дорога, яка не є дорогою загального користування, а належить до технологічних елементів водопостачання Донбасу, експлуатується, ремонтується і охороняється за рахунок коштів КП «Компанія «Вода Донбасу».

Відповідно до розпорядження Ради народного господарства Сталінського економічного адміністративного району від 10 грудня 1959 року № 1014-р «Про зони санітарної охорони каналу Сіверський Донець - Донбас, Червоноокольського та резервних: Артемівського, Горлівського, Волинцевського, Верхньо-Кальміуського водосховищ та рік Сіверський Донець і Оскіл» встановлені зони санітарної охорони каналу «Сіверський Донець - Донбас».

Рішенням Донецької обласної ради від 28 грудня 2004 року № 4/24-571 «Про корегування зони санітарної охорони каналу Сіверський Донець - Донбас» передбачено, що інспекторська автомобільна дорога каналу «Сіверський Донець - Донбас» повністю проходить зоною санітарної охорони першого поясу магістрального каналу, у зв'язку з чим на дорогу поширюються всі обмеження для зон суворого санітарного режиму джерел питного водопостачання.

Обмеження, пов'язані із зонами санітарної охорони, визначені положеннями ст.ст.36-37 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ч.2 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів», а тому дії Третьої особи 1 не суперечать положенням ст.33 Конституції України, ст.12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», про що листами від 02 червня 2008, від 05 березня 2009 року та від 11 червня 2008 КП «Компанія «Вода Донбасу» та Макіївська міська рада інформували ОСОБА_1

Відповідач зазначає, що вимоги законодавства України в сфері питного водопостачання та рішення Донецької обласної ради перш за все спрямовані на недопущення екологічної катастрофи та забезпечення стабільного і безопарного функціонування системи водопостачання Донецької області.

Діяльність Ради повною мірою відповідає вимогам законодавства та не спрямована на обмеження прав і свобод Позивача, як наслідок, не може завдати йому матеріальну і моральну шкоду.

В судовому засіданні представник Відповідача позов не визнав, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник КП «Компанія «Вода Донбасу» вимоги ОСОБА_1 вважала безпідставними, надала письмові пояснення (а.с.71-72) та зазначила, що в 2010 році ОСОБА_1 звертався до Ворошиловського районного суду м. Донецька із позовом до КП «Компанія «Вода Донбасу». Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 07 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2011 року, вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність дій Третьої особи 1 щодо обмеження доступу до дороги, яка є експлуатаційною спорудою каналу «Сіверський Донець - Донбас», не є дорогою загального користування, а є технологічним елементом системи водопостачання Донбасу. З урахуванням наведеного представник Третьої особи 1 просила вказані обставини вважати преюдиційними та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Макіївська міська рада Донецької області явку свого представника в судове засідання не забезпечила, 06 березня 2013 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надала клопотання про розгляд справи за відсутності її представника, вирішення справи залишила на розсуд суду (а.с.101).

Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, беручи до уваги положення ст.ст.122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника Третьої особи 2.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 04 серпня 2004 року зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.12).

19 травня 2008 року Позивач звернувся на адресу «Укрпромводчермету», правонаступником якого є Третя особа 1, із заявою, в якій просив роз'яснити правові підстави для обмеження пересування від м. Макіївка до ст. Кринична мешканців селища, які рухаються вздовж каналу, та просив не чинити йому перешкоди у користуванні цією дорогою (а.с.14-15).

Листом від 02 червня 2008 року № 10/649 Макіївське регіональне виробниче управління КП «Компанія «Вода Донбасу» повідомило Позивача про те, що інспекторська дорога каналу «Сіверський Донець - Донбас» проходить в зоні санітарної охорони першого поясу магістрального каналу, у зв'язку з чим на дорогу поширюються всі обмеження, обов'язкові для зон суворого санітарного режиму джерел питного водопостачання (а.с.16).

Листом від 11 червня 2008 року № М-01962-33-2-08 Виконавчий комітет Макіївської міської ради надав Позивачу роз'яснення, тотожні викладеним в листі від 02 червня 2008 року № 10/649, додатково зазначив, що мешканців сел. Криничне обслуговують 4 міські маршрути загального користування: № 42 «АС Ханжонково - смт Кринична», № 42 «АС Ханжонково - ШБУ № 7 - смт Кринична», № 43 «АС Плеханівська - смт Кринчна» (через м-н Мирний) та № 43а «АС Плеханівська - смт Кринчна (через АС Ханжонково) (а.с.17).

З заявами стосовно правого обґрунтування обмеження руху інспекторською дорогою Позивач звертався до Третьої особи 1 листами від 26 серпня 2008 року (а.с.18), від 28 листопада 2008 року (а.с.19), від 12 лютого 2009 року (а.с.20).

05 березня 2009 року КП «Компанія «Вода Донбасу» надало Позивачу відповідь за № М-28, зміст якої аналогічний змісту листа від 02 червня 2008 року № 10/649 (а.с.21).

07 квітня 2009 року Совєтська районна адміністрація Макіївської міської ради надала відповідь за № 1-М-158-33-3-09, в якій роз'яснила, що для отримання пропуску на проїзд дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас» необхідно звернутися до КП «Компанія «Вода Донбасу» або селищної ради (а.с.22).

Листом від 20 жовтня 2011 року № к М-0630-18-1.1 Рада роз'яснила Позивачу зміст рішення від 28 грудня 2004 року № 4/24-571 «Про коригування меж зони санітарної охорони каналу «Сіверський Донець - Донбас» та надала Положення по організації експлуатації інспекторської дороги вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», зон санітарного режиму каналу та питних водосховищ КП «Компанія «Вода Донбасу» (а.с.24).

04 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Ради із скаргою на дії Третьої особи 1, в яких вбачав порушення свого права на свободу пересування (а.с.23)

Листом від 12 грудня 2011 року № М-0723-18-1.1. Рада повідомила, що дії Третьої особи 1, які були предметом оскарження, відповідають чинному законодавству України (а.с.25).

16 жовтня 2012 року Позивач звернувся до Відповідача з листом, в якому просив припинити протиправні дії КП «Компанія «Вода Донбасу», які полягають в обмеження його права на свободу пересування (а.с.26). 28 листопада 2012 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Ради із вказаним питанням (а.с.27).

21 грудня 2012 року виконавчим апаратом Донецької обласної ради надана відповідь за № М-0622-18-1.1, в якій йшлося про те, що звернення Позивача розглянуто Головним управлінням житлово-комунального господарства Донецької обласної державної адміністрації, за результатами розгляду Позивачу надана відповідь від 07 листопада 2012 року № М-1303 про те, що обмеження руху інспекторською дорогою введені правомірно (а.с.28-29).

Крім того, 29 серпня 2011 року ОСОБА_1 звертався до Прем'єр-міністра України з заявою про надання роз'яснень щодо правомірності застосування постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 416 «Про затвердження порядку особливого режиму охорони на території забороненої зони гідротехнічних споруд» до інспекторської дороги вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас» (а.с.112).

У відповідь на вказане звернення Департамент промислової і економічної безпеки, охорони праці та цивільного захисту Міністерства палива та енергетики України листом від 04 жовтня 2011 року № 14/1-1501 рекомендував Позивачу за захистом своїх прав звернутися до суду (а.с.113).

Як вбачається зі змісту виписки з історії хвороби № 6848/681 (а.с.40), листів непрацездатності серії АБЯ № 346403, № 359362 (а.с.41), № 380265, № 381293 (а.с.42), № 296700 (а.с.43), 18 квітня 2011 року Позивач переніс ішемічний інсульт і перебував на лікарняному до 16 серпня 2011 року.

За твердженням ОСОБА_1 причиною його захворювання стали неправомірні дії Третьої особи 1 та бездіяльність Відповідача.

Згідно з наданим Позивачем розрахунком матеріальної шкоди за період з 18 квітня 2011 року по 01 січня 2013 року завдані йому матеріальні збитки становлять 9 421,80 грн., в тому числі витрати, здійснені під час стаціонарного лікування, в сумі 6 617,75 грн. та витрати на придбання медичних препаратів для щоденного лікування в сумі 1 594,80 грн. (а.с.39). На підтвердження понесених витрат надані фіскальні чеки (а.с.44-46) та розписки від 25 травня 2011 року та від 18 липня 2011 року про позичання коштів для придбання медичних препаратів (а.с.47-48).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтвердили наведені Позивачем факти обмеження його користування інспекторською дорогою.

Донецька обласна рада зареєстрована 23 грудня 1995 року, що встановлено на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 862167 (а.с.124).

28 грудня 2004 року Радою прийнято рішення за № 4/24-557 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, яка знаходиться в управлінні обласної ради, цілісного майнового комплексу державного виробничого підприємства з зовнішнього централізованого водопостачання «Укрпромводпромчермет». Рішення прийнято відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 958-р «Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства з зовнішнього централізованого водопостачання «Укрпромводпромчермет» у спільну власність територіальних громад Донецької області» (а.с.30).

28 грудня 2004 року Радою прийнято рішення за № 4/24-571 «Про корегування меж зони санітарної охорони каналу «Сіверський Донець - Донбас» (а.с.148).

Додатком 1 до вказаного рішення визначені три зони санітарної охорони каналу «Сіверський Донець - Донбас», зокрема, межі зони санітарної охорони першого поясу: вздовж ріки Сіверський Донець, в районі водозабору, на відстані 550 м від Райгородської плотини вище за течією ріки, та на відстані 650 м - нижче за течією; вздовж берегів ріки на відстані від 150 до 250 м від вісі русла ріки по межах відведення Слов'янському районному управлінню Державного виробничого підприємства «Укрпромводчермет» під споруди гідровузла; вздовж берегів каналу на дільницях відкритого русла, на відстані від 150 до 175 м від його вісі по межах відведення землі (а.с.149).

Санітарно-технічні заходи в зоні санітарної охорони каналу «Сіверський Донець - Донбас» визначені у додатку 2 до рішення Ради. На районні управління Державного виробничого підприємства «Укрпромводчермет» покладений обов'язок постійно забезпечувати цілодобову охорону інженерних споруд і патрулювання вздовж траси каналу, у строк до 2006 року доручено перекрити всі неорганізовані в'їзди та входи в зону санітарної охорони штучними спорудами, в місцях перетину каналу з автомобільними дорогами Харків - Ростов, Слов'янськ - Красний Лиман, Слов'янськ - Миколаївка тощо та на межах першого поясу - встановити інформаційні знаки про в'їзд в зону санітарної охорони та заборону зупинки, стоянки і висадки пасажирів (а.с.150-154).

28 грудня 2007 року головою Донецької обласної ради видано розпорядження за № 98р «Про затвердження Статуту комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (а.с.125-137), який діє із змінами, внесеними розпорядженнями від 16 жовтня 2007 року № 122р (а.с.138-140), від 29 грудня 2007 року № 192р (а.с.141-143), від 20 жовтня 2008 року № 154р (а.с.144), від 21 вересня 2009 року № 247р (а.с.145-147).

Комунальне підприємством «Компанія «Вода Донбасу» зареєстроване 03 вересня 2007 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 737046 (а.с.158).

Згідно з Статутом КП «Компанія «Вода Донбасу» створене відповідно до рішення Ради від 28 грудня 2004 року № 4/24-557 шляхом перетворення Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчермет», є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні Донецької обласної ради; органом управління підприємства є Рада (а.с.73-77).

Від місця проживання Позивача до центральної частини м. Макіївки можливий рух двома шляхами: перший - дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», другий - об'їзною дорогою (а.с.13).

Інспекторська дорога проходить землями, які перебувають в постійному користуванні КП «Компанія «Вода Донбасу», про що свідчить державний акт на право постійного користування землею серії І-ДН № 003706, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Макіївської міської ради від 17 квітня 2001 року № 360. Земельна ділянка надана для функціонування каналу «Сіверський Донець - Донбас» у Кіровському та Совєтському районах м. Макіївки (а.с.159-164).

На підставі Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» розроблене Положення по організації експлуатації інспекторської дороги вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», зон санітарного режиму каналу та питних водосховищ КП «Компанія «Вода Донбасу», яке затверджено 24 березня 2008 року (а.с.78-79).

Зі змісту п.п.1-2 Положення слідує, що інспекторська автодорога каналу «Сіверський Донець - Донбас» цілком проходить в зоні санітарної охорони першого поясу магістрального каналу, у зв'язку з чим на неї поширюються всі обмеження, обов'язкові для зон санітарного режиму джерел питного водопостачання. Дорога є технологічним елементом системи водопостачання Донбасу та слугує для здійснення щоденних спостережень за санітарно-технічним станом споруд каналу, контролю якості води, виконання необхідних технологічних процесів та ремонтних робіт, а також інших функцій, пов'язаних з безперервним водопостачанням промислового регіону і підтриманням завданого технологічного режиму роботи каналу та гідротехнічних об'єктів.

П.3 Положення визначені категорії суб'єктів, яким дозволений постійний проїзд інспекторською дорогою, а саме автотранспортним засобам, які здійснюють роботи виробничого характеру на об'єктах водопостачання, пов'язаних з експлуатацією та обслуговуванням каналу «Сіверський Донець - Донбас», ремонтними, будівельними та іншими роботами на гідротехнічних об'єктах і спорудах підприємства; автотранспортним одиницям, що належать підприємствам, сільськогосподарським товариствам та громадським організаціям, земельними ділянками яких проходить магістральна автодорога каналу; службовому автотранспорту, який залучається для транспортування сільськогосподарської та іншої продукції сільськогосподарських товариств, чиї земельні ділянки розташовані в зоні каналу, а також для будівельних та інших робіт у цих господарствах; автотранспортним одиницям швидкої медичної допомоги, лікувальних та інших установ, пов'язаних із здійсненням своїх безпосередніх функцій з надання необхідної допомоги громадянам, які мешкають в населених пунктах, розташованих в зоні проходження; автотранспортним засобам підприємств та організацій, які пов'язані з обслуговуванням, експлуатацією і ремонтом належних їм об'єктів залізничного транспорту, електричних мереж, газонафтопроводів, магістральних кабельних мереж зв'язку та інших об'єктів народного господарства, розташованих в зоні автодороги каналу або тих, що перетинаються з нею; автотранспортним засобам, які належать окремим категоріям громадян на праві особистої власності - інвалідам та учасникам Великої Вітчизняної війни та ветеранам праці; працюючим в системі КП «Компанія «Вода Донбасу» та ветеранам праці; проживаючим в населених пунктах, які мають земельні ділянки, розташовані в зоні проходження автодороги каналу.

Проїзд автомобільною дорогою каналу «Сіверський Донець - Донбас» всіх видів та типів автотранспорту здійснюється за єдиним пропуском, який видає КП «Компанія «Вода Донбасу». Право проїзду без пропуску вздовж інспекторської дороги надається народним депутатам України, а також у виняткових випадках при надзвичайних ситуаціях швидкій допомозі, пожежним командам, працівникам прокуратури, СБУ, органів внутрішніх справ та командам з НС, що передбачено п.4 Положення.

Відповідно до п.6 Положення перебування сторонніх осіб в зоні суворого санітарного режиму об'єктів водопостачання суворо забороняється.

Згідно з п.п.8-9 Положення на всіх сполуках інспекторської автодороги каналу з автомобільними дорогами загального користування регіональне управління з експлуатації каналу, Макіївське регіональне виробниче управління КП «Компанія «Вода Донбасу» встановлює відповідні попереджувальні та забороняючі знаки, а у місцях розташування постів міжрайонного відділу охорони особливо важливих об'єктів в м. Донецьку та Донецькій області та нарядів козаків - шлагбауми, які мають перебувати у закритому стані. Нагляд за дотриманням пропускного режиму встановлених норм і правил дорожнього руху інспекторською автодорогою каналу, охорона зон санітарної охорони каналу та водосховищ покладається на міжрайонний відділ з охорони особливо важливих об'єктів м. Донецька і Донецької області та Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Клейнода», які здійснюють вказані функції шляхом стаціонарних постів, нарядами з охорони зон санітарної охорони та пересувними мобільними групами відповідно до договору на охорону гідротехнічних споруд з КП «Компанія «Вода Донбасу».

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Ворошиловського районного суду м. Донецька з позовом до КП «Компанія «Вода Донбасу», в якому просив визнати дії відповідача з перекриття дороги вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас» незаконними та зобов'язати не перешкоджати проїзду по вказаній дорозі та стягнути з відповідача моральну шкоду.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 07 лютого 2011 року по справі № 2-7478/10 у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю (а.с.169-170).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31 вересня 2011 року по справі № 22-2533/2011 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що канал «Сіверський Донець - Донбас» є джерелом водопостачання Донбасу і як питне водосховище перебуває в суворій охоронній зоні, перебування в районі першого поясу санітарної зони по берегам каналу, де проходить інспекторська дорога, без відповідного дозволу заборонено, тому вимоги ОСОБА_1 про вільне пересування по дорозі вздовж каналу в охоронній зоні задоволенню не підлягають (а.с.171-172).

З огляду на положення ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність обмеження користування дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас» суд вважає доведеною.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що визначено ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ч.4 ст.140 Конституції України, ст.1, ч.2 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) передбачають, що обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Отже, Відповідач є органом місцевого самоврядування, тобто суб'єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, оскаржувані дії та бездіяльність Ради мають бути перевірені на відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі ст.16 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ст.17 Закону № 280/97-ВР.

Таким чином, відносини Ради і КП «Компанія «Вода Донбасу» засновані на принципах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності останнього Раді.

Питання, які вирішуються обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, визначені ч.1 ст.43 Закону № 280/97-ВР, п.23 якого до вказаного переліку віднесені питання встановлення зон санітарної охорони джерел водопостачання.

Відповідно до положень ст.144 Основного Закону, ч.1 ст.73 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Охорона джерел і систем питного водопостачання належить до об'єктів правового регулювання у сфері питної води та питного водопостачання, що передбачено ч.1 ст.5 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 № 2918-ІІІ (далі - Закон № 2918).

Запобіжний характер заходів щодо охорони джерел і систем питного водопостачання є одним із принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання (ст.6 Закону № 2918).

Крім того, держава гарантує захист прав споживачів у сфері питної води та питного водопостачання, зокрема, шляхом здійснення заходів організаційного, науково-технічного, санітарно-епідеміологічного, природоохоронного, економічного, правового характеру щодо охорони джерел і систем питного водопостачання.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання визначені ст.13 Закону № 2918, згідно з якою до повноважень цих органів належить здійснення контролю за використанням та охороною джерел і систем питного водопостачання; встановлення зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання.

Таким чином, Відповідач як орган місцевого самоврядування уповноважений вирішувати вказані питання.

Відповідно до ст.33 Закону № 2918 санітарній охороні підлягають джерела та об'єкти централізованого питного водопостачання незалежно від їх типу, форми власності та підпорядкування з метою охорони та збереження природних властивостей води у місцях її забору, запобігання забрудненню, засміченню та передчасному виснаженню водних об'єктів, а також забезпечення безпеки виробництва, постачання і споживання питної води.

Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст.34 Закону № 2918 залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон. Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст.35 Закону № 2918).

Згідно з положеннями п.8 ст.8-1 Водного кодексу України від 06 червня 1995 року № 213/95-ВР (далі - ВК України) до компетенції обласних рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів; здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Відповідно до положень ст.93 ВК України з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, що передбачено ч.1 ст.19 Конституції України.

Згідно зі ст.21 Основного Закону усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, що передбачено ч.2 ст.22 Конституції України.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічна норма міститься у ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382).

Отже, Основним Законом гарантоване право Позивача на свободу пересування, проте це право може бути обмежене у випадках, встановлених законом.

Свобода пересування являє собою право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.3 Закону № 1382).

Обмеження свободи пересування визначені ст.12 Закону № 1382, абз.4 ч.1 якої передбачає, що свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом.

Перелік підстав для обмеження свободи пересування, наведений у ст.12 Закону № 1382, не є вичерпним, оскільки згідно з ч.3 цієї статті свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

Ст.14 Закону № 1382 закріплено право особи на оскарження в установленому законом порядку рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування.

Відповідно до ч.3 ст.36 Закону № 2918 у межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється перебування сторонніх осіб.

Забезпечення дотримання режиму поясів особливого режиму санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання покладається: у межах першого поясу зон - на підприємства питного водопостачання; у межах другого та третього поясів зон - на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, а також підприємства, установи, організації та громадян, які є власниками або користувачами земельних ділянок у межах цих зон (ст.37 Закону № 2918).

Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 (далі - Постанова № 2024).

Відповідно до п.1 Постанови № 2024 зони санітарної охорони водних об'єктів створюються на всіх господарсько-питних водопроводах незалежно від їх підпорядкованості або типу джерела водопостачання.

У межах першого поясу зон санітарної охорони забороняється перебування сторонніх осіб п.п.2 п.6 Постанови № 2918, що узгоджується з приписами ч.3 ст.36 Закону № 2918.

Застосувавши наведені вище правові норми до спірних правовідносин суд дійшов наступних висновків.

Позивачу як громадянину України, який на законних підставах перебуває на її території, гарантоване право на свободу пересування.

Це право Позивача зазнало обмеження, яке виявилося у неможливості вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися певною територією, а саме дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», проте таке обмеження встановлено відповідно до закону, оскільки дорога знаходиться в першому поясі зони санітарної охорони каналу, а тому не може вважатися протиправним.

Суд вважає за потрібне відзначити, що свобода пересування, яка полягає у праві кожного, хто законно перебуває на території будь-якої держави, вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території, гарантована п.1 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, і який ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Водночас, відповідно до п.4 ст.2 Протоколу № 4 права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Обмеження свободи пересування Позивача є наслідком державної політики у сфері питної води та питного водопостачання та спрямоване на гарантування захисту прав споживачів у сфері питної води та питного водопостачання, забезпечення екологічної та санітарної безпеки.

Таким чином, обмеження права Позивача виправдано суспільним інтересом.

Як встановлено судом, поведінка Відповідача, яка виявися у визначенні меж зони санітарної охорони каналу, переліку заходів, що мають бути вчинені певними суб'єктами, в тому числі Третьою особою 1, для охорони джерела питного водопостачання, відповідала вимогам чинного законодавства України.

Отже, вимоги про визнання незаконною бездіяльності Ради задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про зобов'язання Ради прийняти рішення про створення альтернативної дороги, а на час будівництва цієї дороги дозволити безперешкодний беззупинний проїзд до сел. Криничне автомобільною дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», шляхом прийняття відповідних норм, що забезпечують таке право, а також про зобов'язання Ради привести діяльність адміністрації КП «Компанія «Вода Донбасу» у відповідність до Конституції України в частині не створення перешкод для проїзду в сел. Криничне автомобільною дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», за своєю сутністю є обраним Позивачем способом відновлення його права.

Оскільки право Позивача на свободу пересування не зазнало незаконного обмеження, ці вимоги також не підлягають задоволенню.

З приводу вимог про стягнення з Ради матеріальної і моральної шкоди суд вважає за потрібне відзначити наступне.

Згідно з приписами ст.74 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст.77 Закону № 280/97-ВР шкода, заподіяна фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету. Спори про поновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) закріплено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування.

Збитками, крім іншого, визнаються витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, що передбачено п.1 ч.2 ст.22 ЦК України.

Ст.23 ЦК України закріплено право особи, якій завдано моральної шкоди внаслідок порушення її прав, на її відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду наведені у ст.1167 ЦК України.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини цього органу.

Системний аналіз загальних підстав відповідальності за завданому майнову та моральну шкоду з урахування особливостей відповідальності органів місцевого самоврядування зумовлює висновок про те, що для покладання на орган місцевого самоврядування обов'язку відшкодувати спричинену особі шкоду мають існувати у сукупності такі умови: незаконна (протиправна) поведінка суб'єкта владних повноважень, яка виявилася його рішенні, дії або бездіяльності; спричинення особі шкоди цим рішенням (дією або бездіяльністю); наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою органу місцевого самоврядування та завданою особі шкодою.

Відсутність хоча б однієї з цих умов, виключає можливість покладання на орган місцевого самоврядування обов'язку по відшкодуванню матеріальної і моральної шкоди.

Оскільки поведінка Ради по відношенню до Позивача не була незаконною, підстави для покладання на Відповідача обов'язку відшкодувати матеріальну і моральну шкоду відсутні, а ці вимоги задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки суб'єктом владних повноважень, на користь якого ухвалене судове рішення, не були понесені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та експертів, судові витрати стягненню з Позивача не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.1-15, 17-20, 69-72, 86, 94, 98, 99, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Донецької обласної ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», Макіївської міської ради Донецької області, про визнання незаконною бездіяльності Донецької обласної ради щодо невжиття заходів до протиправних дій, які виявилися у відсутності контролю за діями Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», яке порушує конституційне право громадян на вільне пересування територією України; про зобов'язання Донецької обласної ради прийняти рішення про створення альтернативної дороги, а на час будівництва цієї дороги дозволити безперешкодний беззупинний проїзд до сел. Криничне автомобільною дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас», шляхом прийняття відповідних норм, що забезпечують таке право; про зобов'язання Донецької обласної ради привести діяльність адміністрації Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» у відповідність до Конституції України в частині не створення перешкод для проїзду в сел. Криничне автомобільною дорогою вздовж каналу «Сіверський Донець - Донбас»; про стягнення з Донецької обласної ради матеріальної шкоди в розмірі 9 421,80 грн. - витрат на лікування захворювання, отриманого внаслідок протиправних дій з боку Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»; про стягнення з Донецької обласної ради моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. за вищевказані неправомірні дії - відмовити повністю.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені в судовому засіданні 11 березня 2013 року.

3. Постанова складена у повному обсязі 15 березня 2013 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.