Ухвала суду № 29964718, 12.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2013 року м. Київ К/9991/76952/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року

у справі № 2а-9329/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківський дріжджовий завод»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року, позов Приватного акціонерного товариства «Харківський дріжджовий завод»(позивач) до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000632302 від 12 березня 2012 року, № 0000642302 від 12 березня 2012 року, № 0000652302 від 12 березня 2012 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 87 255,00 грн., № 0000752202 від 11 липня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПрАТ «Харківський дріжджовий завод» витрати із сплати судового збору в розмірі 2 146,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «Харківський дріжджовий завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт № 198/23/00383343 від 24 січня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000632302 від 12 березня 2012 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 517 515,00 грн. (419 423,00 грн. -основний платіж, 98 092,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000642302 від 12 березня 2012 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 288 944,75 грн. (250 165,00 грн. -основний платіж, 38 779,75 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000652302 від 12 березня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 87 255,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0000652302 від 12 березня 2012 року скасовано в частині визначення ПрАТ «Харківський дріжджовий завод»суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн., у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000752202 від 11 липня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 87 255,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 138.1 статті 138, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ПК України), пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами, укладеними з Приватним підприємством «Кремнафтагазтрейд», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнадраресурси», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаних правочинів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів перевірок контрагентів позивача, якими встановлено нікчемність всіх правочинів, укладених ними з постачальниками та покупцями.

Також, відповідач посилався на відсутність у ПП «Кремнафтагазтрейд», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Укрнадраресурси»основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також відсутність вказаних суб'єктів господарювання за юридичною адресою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 138.1.1, 138.1.2 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 -140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами, фактичне виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Кремнафтагазтрейд», ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Укрнадраресурси»підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

При цьому, придбані ПрАТ «Харківський дріжджовий завод» у контрагентів товарно-матеріальні цінності використано ним безпосередньо у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ПП «Кремнафтагазтрейд»меляси, у ФОП ОСОБА_3 патоки та у ТОВ «Укрнадраресурси»природного газу, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Що стосується доводів відповідача про встановлені актами перевірок податкових органів за місцем реєстрації контрагентів позивача факти нікчемності всіх укладених ПП «Кремнафтагазтрейд», ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Укрнадраресурси»правочинів, які, в свою чергу, свідчать і про нікчемність договорів, укладених між позивачем та вказаними постачальниками, то відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Поряд з цим, за змістом частини 2 статті 215 ЦК України головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, наявності факту узгодженості дій позивача з ПП «Кремнафтагазтрейд», ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Укрнадраресурси»з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

Таким чином, твердження ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП «Кремнафтагазтрейд», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Укрнадраресурси», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.