Ухвала суду № 29964592, 26.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ К/9991/65212/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року

у справі № 2а-9080/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-Фурнітура»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-Фурнітура»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001392305 від 08 червня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем фактичного виконання спірних господарських операцій, з огляду на присутність в діяльності його контрагента ознак фіктивності.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «ТК-Фурнітура»задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2011 року скасовано. Адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001392305 від 08 червня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ТК-Фурнітура»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вакко»за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 2609/2305/30606259 від 20 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001392305 від 08 червня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 952 131,54 грн. (761 705 ,23 грн. -основний платіж, 190 426,31 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Вакко», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору купівлі-продажу № 21/08 від 21 серпня 2009 року, укладеного між ТОВ «ТК-Фурнітура»та вказаним постачальником.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також відсутність вказаного суб'єкта господарювання за місцезнаходженням.

Крім того, відповідач посилався на пояснення співзасновника ТОВ «Вакко»ОСОБА_3, а також співзасновника та директора вказаного підприємства ОСОБА_4, надані в рамках кримінальної справи № 69-107, щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Вакко».

Задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ «ТК-Фурнітура» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Вакко»товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Фактичне виконання спірних господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином складеними первинними документами, а також карткою рахунку 28.1 позивача, яка підтверджує приріст балансової вартості запасів на складі ТОВ «ТК-Фурнітура»у зв'язку з надходженням товару від контрагента.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено Київським апеляційним адміністративним судом, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, наявність факту узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Вакко»правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання податкового органу на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 69-107, які, в свою чергу, покладено судом першої інстанції в основу прийнятого рішення, оскільки, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 69-107 не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

Більш того, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою старшого слідчого з особливо важливих справ Слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 27 квітня 2011 року закрито кримінальну справу № 69-107, порушену стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактом створення фіктивних підприємств, зокрема, ТОВ «Вакко», за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю складу злочину.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.