Постанова № 29963937, 11.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 року 2а-5743/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.

при секретарі судового засідання Гульцо О.І.,

за участю:

представника позивача - Фоміна Д.Ю.,

представника відповідача - Гайдая В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Євробетонбуд"

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Євробетонбуд" з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 23.10.2012 № 0000692201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 198374 грн., з яких: 137248,00 грн. - за основним платежем; 61126,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 23.10.2012 № 0000682201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств" на суму 166750,00 грн.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено твердження про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту - Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" за придбані будівельні матеріали та виконані роботи по влаштуванню підлоги, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених вказаному контрагенту у складі ціни отриманих матеріалів та виконаних робіт. На думку посадових осіб податкового органу, ніякі будівельні матеріали (роботи) контрагентом фактично не поставлялись (не виконувались), позивач не мав не меті придбання товарів (робіт, послуг) у дійсності, а правочин уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань. Податковий орган також стверджував, що контрагент не мав адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за укладеним договором. Таким чином, на думку податкового органу, договір, укладений між позивачем і контрагентом є нікчемним і таким, що порушує інтереси держави та суспільства, тому формування валових витрат і податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а висновки податкового органу вважає безпідставними: договір, укладений між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2", мав реальний характер - будівельні матеріали фактично поставлені, а роботи виконані контрагентом в повному обсязі й оплачені позивачем, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Євробетонбуд" є юридичною особою, що зареєстрована 29.12.2006 виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку у Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Одними з видів діяльності позивача є: будівництво інших споруд (основний); виробництво виробів з бетону для будівництва; інші спеціалізовані будівельні роботи.

Позивач має ліцензію серії АВ № 359713 від 14.12.2007 на здійснення будівельної діяльності (згідно з переліком видів робіт, а саме: зведення несучих і огороджуючих конструкцій будівель і споруд, фундаментів, збірних бетонних та залізобетонних конструкцій будівель і споруд, штукатурних робіт на фасадах будівель і споруд тощо), видану Державною архітектурно-будівельною інспекцією Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, строк дії ліцензії - з 14.12.2007 по 14.12.2012.

У вересні 2012 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання правильності нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" за період з 01.01.2010 по 30.06.2012 (акт перевірки від 19.09.2012 № 1040/22-01/34790867).

За наслідками перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог:

підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.7 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 166750 грн., в тому числі: за ІІ-й квартал 2011 року - на суму 17250,00 грн., за ІІІ квартали 2011 року - на суму 107142,00 грн., за IV квартал 2011 року - на суму 42358,00 грн.;

пунктів 198.1, 198.2, 198,6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 137248,00 грн., у тому числі: за червень 2011 року - на суму 15000,00 грн., за липень 2011 року - на суму 34274,00 грн., за серпень 2011 року - на суму 29500,00 грн., за вересень 2011 року - на суму 21833,00 грн., за жовтень 2011 року - на суму 31000,00 грн., за листопад 2011 року - на суму 5641,00 грн.

Висновки податкового органу пов'язуються з оцінкою господарських операцій позивача, що здійснювались на підставі договору від 01.06.2011 № С0106 про виконання робіт по влаштуванню підлоги, укладеному між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2". На думку посадових осіб податкового органу, які здійснювали невиїзну документальну перевірку, ніякі роботи контрагентом фактично не виконувались, позивач не мав не меті отримання робіт у дійсності, а правочин уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань.

Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби стверджує, що формування валових витрат і податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, оскільки інший податковий орган - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби за результатами перевірки контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" (акт перевірки від 28.11.2011 № 1427/3-23-40-35982811) дійшов висновку про те, що вказаний контрагент не має адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань, а правочини між ним та іншими особами укладено з метою мінімізації податкових зобов'язань, це суперечить інтересам держави і суспільства, тому вони є нікчемним.

Крім того, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби у свої висновках спирається на пояснення гр. Рудюка А.П. який значиться керівником Приватного підприємства "Гранд-Сервіс", відібраних у нього працівниками податкової міліції у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи № 71-00217 за фактом фіктивного підприємства невстановленими особами, в яких вказаний громадян пояснив, що вчинив дії по заснуванню суб'єктів господарської діяльності, у тому числі: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2", наміру здійснення господарської діяльності не мав.

За результатами перевірки Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 23.10.2012 № 0000692201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 198374 грн., з яких: 137248,00 грн. - за основним платежем; 61126,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 23.10.2012 № 0000682201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств" на суму 166750,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факт поставки будівельних матеріалів та виконання робіт, оплату їх вартості, а також зробив витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців, що містить дані про юридичну особу контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2".

На підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

У 2011 році позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інлайн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МС БУД" два договори (від 01.06.2011 № 010611 та від 09.08.2011 № 001/П-001-11), згідно з якими позивач зобов'язувався виконати підрядні роботи по влаштуванню підлоги.

Як пояснив представник позивача, позивач займається посередницькою діяльністю тому для виконання робіт на підставі вказаних договорів позивач уклав договір з іншим суб'єктом господарювання - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2".

Так, у червні 2011 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" (підрядчик) укладено договір від 01.06.2011 № С0106 про виконання робіт по влаштуванню підлоги, згідно з яким підрядник зобов'язувався надати розхідні будівельні матеріали (диски алмазні, плівку ПЕ, полурукав 1500, фіксатор настилу Р 30-40 тощо) та виконати роботи по влаштуванню підлоги на загальну суму 870000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 145000,00 грн.

Факт передачі позивачу розхідних будівельних матеріалів та виконання робіт підтверджується дослідженими у судовому засіданні копіяю таких документів: видатковою накладною від 04.07.2011 № 58 та актами приймання-передачі виконаних робіт, складених уповноваженими представниками виконавця та позивача (а.с. 54 - 64). Крім того, представник позивача надав суду фотографічне зображення приміщень під час виконання робіт по влаштуванню підлоги, які були оглянуті судом та залучені до матеріалів справи (а.с. 125 - 134).

Оплата матеріалів та виконання робіт здійснювалась позивачем безготівковим шляхом. В оплату за надані матеріали та виконанні роботи позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" кошти в загальній сумі 870000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 145000,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується дослідженими у судовому засіданні копією платіжних доручень (а.с. 135 - 152).

Кошти, сплачені Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2", позивач відніс до складу валових витрат, та відобразив у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" податкові накладні на загальну суму 870000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 145000,00 грн. (а.с. 36 - 53). Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за червень - листопад 2011 року, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних за відповідні податкові (звітні) періоди.

З приводу юридичної особи контрагента позивача судом на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" є юридичною особою, що зареєстрована 16.07.2008 Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією; на день судового розгляду - юридична особа перебуває в стані припинення підприємницької діяльності. Одними з видів діяльності вказаного контрагента є: будівництво будівель (основний); розбирання та знесення будівель; будівництво інших споруд; інші спеціалізовані будівельні роботи.

Під час судового розгляду представник позивач також представив суду копії первинних документів (договори на виконання підрядних робіт по влаштуванню підлоги; акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в; платіжні доручення про оплату послуг позивача тощо), що підтверджують факт виконання робіт по влаштуванню підлоги позивачем на користь замовників - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МС БУД".

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагентам в оплату наданих матеріалів та виконаних робіт, а також формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагенту позивача у складі ціни придбаних матеріалів та виконаних робіт, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки, на думку податкового органу, ніякі матеріали (роботи) фактично не наддавались (не виконувались), укладений між позивачем і його контрагентом договір є нікчемним і таким, що порушують інтереси держави та суспільства, тому формування валових витрат і податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності фактів ненадання матеріалів та виконання робіт по влаштуванню підлоги позивачу його контрагентом, що покладено в основу тверджень податкового органу про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факти придбання розхідних будівельних матеріалів та виконання робіт, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем Державної податкової служби або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі матеріали (роботи) позивачем не отримувались від контрагента.

Суд зазначає, що прийняття податкового повідомлення-рішення, на підставі якого визначено позивачу податкове зобов'язання, не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинно доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З досліджених у судовому засіданні акту перевірки позивача убачається, що посадові особи відповідача в дійсності факт поставки товару не перевіряли, оскільки перевірка була невиїзною, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а в акті лише відтворили відомості, зазначені відомості, одержані від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби щодо діяльності іншої юридичної особи.

З приводу пояснень гр. Рудюка А.П. щодо його участі в діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2", наданих працівникам податкової міліції, на які податковий орган посилається як на доказ нікчемності (недійсності) правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2", суд зазначає, що дані свідчення є недопустимим доказом, тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Водночас, суд зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договору по виконанню робіт, який відповідач вважає нікчемним, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, обидві сторони правочину є правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором про виконання робіт по влаштуванню підлоги, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2", мали реальний характер - роботи виконані фактично та оплачені замовником, факт виконання робіт та сплати грошей, а також відсутність взаємних претензій між сторонами договору свідчить про те, що укладення цих правочинів відповідало волі сторін.

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах підряду та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

За наведених обставин, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не є наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність господарських зобов'язань, що виникли між позивачем і його контрагентам, є бездоказовим, а тому безпідставним.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Платники податку на прибуток підприємств, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

В силу статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповдіно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" в оплату за отримані матеріали та виконані роботи, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, податковим органом суду не наведено і не доведено.

За недоведеності відповідачем того факту, що роботи контрагентом не виконувались, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, також про заниження податку на прибуток підприємств є безпідставними.

Тому, податкове повідомлення-рішення від 23.10.2012 № 0000682201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств", підлягає скасуванню як безпідставне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт надання матеріалів та виконання робіт по влаштуванню підлоги позивачу з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія № 2" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання матеріалів (виконання робіт) у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Тому, податкове повідомлення-рішення від 23.10.2012 № 0000692201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість", підлягає скасуванню як безпідставне.

Окремо суд наголошує, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентами та платниками податків за ланцюгом постачання.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

З приводу позовних вимог про визнання неправомірними дій податкового органу, що виявились у прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає, що дана вимога не має самостійного правового значення, оскільки охоплюється вимогою позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби:

від 23.10.2012 № 0000692201, згідно з яким Приватному підприємству "Євробетонбуд" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 198374 грн., з яких: 137248,00 грн. - за основним платежем; 61126,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 23.10.2012 № 0000682201, згідно з яким Приватному підприємству "Євробетонбуд" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток підприємств" на суму 166750,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Євробетонбуд" витрати по сплаті судового збору в сумі 3651 (три тисячі шістсот п'ятдесят одна) гривень 24 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "15" березня 2013 р.