Рішення № 29954415, 05.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.03.13 р. Справа № 5006/41/100/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Огороднік Д.М., Сажневої М.В.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: Державного підприємства «Донбаське державне підприємство геоінформатики та маркшейдерії», м. Артемівськ

до відповідача: Артемівської районної державної адміністрації, м. Артемівськ

про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого приміщення у розмірі 31 936, 81 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Колесникова В.О.

Від відповідача: Дригіна І.М.

В судовому засіданні 14.11.2012р. оголошувалась перерва до 29.11.2012р.

Державне підприємство «Донбаське державне підприємство геоінформатики та маркшейдерії», м. Артемівськ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Артемівської районної державної адміністрації, м. Артемівськ, про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого приміщення у розмірі 31 936, 81 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача орендованого майна № 3613/2009В від 10.02.2009р.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував оскільки вважає неправомірним нарахування позивачем заборгованості, незаконним припинення доступу відповідача до орендованого приміщення, завищеними нараховані суму, отриманням від позивача лише рахунків, в яких не було розписано, яким чином здійснюються розрахунки за комунальні послуги, в яких не було зазначено ні кількість працюючих з обслуговування персоналу, ні їх заробітна плата кожного окремо, на підставі чого у відповідача не було можливості пересвідчитись у правильності нарахувань, здійснених позивачем.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 24.12.2012р. було призначено колегіальний розгляд справи у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Левшиної Г.В., Сажневої М.В.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 22.01.2013р. було змінено склад судової колегії, а саме замість судді Левшиної Г.В. призначено суддю Огороднік Д.М.

Розгляд справи на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.2009р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (Орендодавець) та Артемівською районною державною адміністрацією (Орендар) укладено договір оренди №3640/2009, згідно умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення (далі-майно) площею 126,5 кв.м., розташовані за адресою: 84500, м. Артемівськ, вул. Комсомольська, 24, на першому поверсі адміністративної будівлі, що перебувають на балансі Донбаського державного підприємства геоінформатики та маркшейдерії ДП «Донбасгеоінформ» (далі балансоутримувач).

Пунктом 5.11. договору передбачено, що орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

10.02.2009р. позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна № 3613/2009В, відповідно до умов п.1.1. якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та охорону приміщень, що знаходяться за адресою: м.Артемівськ, вул. Комсомольська, 24, (надалі майно), загальною площею 180,2 кв.м., корисною 126,5 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі. Крім цього орендар сплачує комунальні послуги. Орендар користується приміщенням, які складаються з приміщень першого поверху кімната 112, 125, 126, виробничо-камеральної будівлі, загальною площею - 3159,68 кв.м., вартість якого становить 1158651,15 гривень (надалі приміщення).

Згідно п. 2.1.3. договору балансоутримувач зобов'язується надавати орендарю акт-розрахунок плати за послуги по утриманню будівлі пропорційно займаної площі, не пізніше 10-го числа кожного місяця (п. 2.1.3. договору).

Відповідно до п. 2.2.1. орендар зобов'язується забезпечити оплату комунальних послуг згідно акту-розрахунку щомісячно до 15 числа місяця наступного за звітним місяцем. Зі змісту договору вбачається, що відшкодуванню підлягають витрати позивача понесені на оплату комунальних послуг, а саме опалення, водопостачання та каналізації, енергопостачання, вивезення сміття та послуги зв'язку.

Окрім цього, згідно п. 2.2.2. договору орендар мав компенсувати балансоутримувачу витрати на оплату праці робітникам, виконуючим послуги по охороні та технічному обслуговуванню будівлі, пропорційно займаної площі, а згідно п. 2.2.3. договору компенсувати балансоутримувачу витрати по сплаті земельного податку і витрати по утриманню будівлі пропорційно займаної площі.

Пунктами 2.2.6., 2.2.7. договору передбачено, що орендар зобов'язаний не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на утримання орендованого майна на рахунок ДП «Донбасгеоінформ» та забезпечувати сплату на утримання орендованого майна і комунальні послуги у формі попередньої оплати у розмірі відповідного розрахункового періоду терміном до 25 числа звітного періоду.

Строк дії договору встановлено до 09.02.2010р. але з огляду на те, що відповідач продовжував користування зазначеним майном на підставі договору оренди №3640/2009 від 10.02.2009р. його обов'язки згідно договору на відшкодування витрат №3613/2009В від 10.02.2009р. також збереглися до моменту припинення користування майном тобто до 13.08.2012 року, коли за актом приймання - передавання відповідач повернув майно, що було орендоване відповідно до договору оренди №3640/2009 від 10.02.2009р.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в перебігу строку користування майном у відповідача утворилась заборгованість з відшкодування комунальних послуг та витрат, понесених позивачем на утримання орендованого приміщення, у зв'язку з чим звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань, що виникли із договору про відшкодування витрат балансоутримувача орендованого майна № 3613/2009В від 10.02.2009р.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед, відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між сторонами договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна № 3613/2009В є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, починаючи з квітня 2010 року відповідач порушив взяті на себе договірні обов'язки в частині своєчасної сплати платежів по договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна № 3613/2009В, не сплатив виставлені рахунки-фактури за період з квітня 2010р. по серпень 2012р. на загальну суму 29333,29 гривень, до яких входить нарахування комунальних послуг та відшкодування витрат по утриманню будівлі.

Надаючи доводам сторін, наведеним в обґрунтування їх вимог та заперечень, належну юридичну оцінку суд виходить з наступного.

Як вбачається із рахунків-фактур, наявних в матеріалах справи в частині відшкодування витрат по комунальним платежам, відповідачем мали відшкодовуватися витрати на оплату електрозабезпечення, водозабезпечення, інші комунальні послуги (вивезення сміття). Щодо витрат на опалення приміщення, позивачем такі витрати до відшкодування не пред'являлися.

Позовні вимоги в частині відшкодування витрат на оплату комунальних послуг задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Що стосується включення до складу комунальних витрат, що мали відшкодовуватися відповідачем витрат з енергозабезпечення то за умовами договору орендар мав самостійно укласти договір з ВАТ «Донецькобленерго» встановлюючи свої прилади обліку. За їх відсутності кількість використаної електроенергії визначається по таблиці годин використаного освітлення і установленої потужності струмоприймачів. Дораховується 10% від спожитої електроенергії за зовнішнє освітлення.

Суду доказів на підтвердження того, що відповідачем з ВАТ «Донецькобленерго» було укладено договір на електрозабезпечення та встановлення власних приборів обліку використаної електроенергії не надано. Отже облік електроенергії мав вестися виходячи із показників приладів обліку позивача.

Водночас суду не надано доказів на підтвердження фіксування використаної відповідачем електроенергії існуючими засобами обліку, не надано доказів понесення витрат на оплату цих послуг, наявний у матеріалах справи розрахунок використаної електроенергії за період з жовтня 2009 року по 20.07.2010 року (т.1. а.с. 122) судом до уваги не приймається, оскільки наведені в ньому показники не підтверджені належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи з серпня 2010 р позивач припинив нараховувати відповідачу плату за використану електроенергію через відключення останнього від мереж живлення (т. 1 а.с. 120), та самостійно визначив в подальшому здійснювати щомісячне нарахування відповідачу плати за 20 квт годин за зовнішнє освітлення.

Водночас нарахування відповідачу зазначеної плати сприймається судом як безпідставне з огляду на те, що за умовами договору за зовнішнє освітлення мало дораховуватися 10% від спожитої електроенергії. Іншого способу обрахування плати за зовнішнє освітлення сторони в договорі не узгодили, отже за відсутності факту користування електроенергією (внутрішнє освітлення), позивач позбавлений можливості обрахувати суму плати за використане зовнішнє освітлення.

Встановлення розміру плати за зовнішнє освітлення в односторонньому порядку у фіксованому розмірі (20 квт годин), без належного оформлення змін до договору та пред'явлення цих сум до оплати є також безпідставним оскільки такий спосіб визначення об'єму витрат, що має відшкодовуватися відповідачем умовами договору не передбачений.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги і в частині стягнення з відповідача витрат з водозабезпечення.

Так, за умовами договору кількість води, використаної абонентом визначається по показникам повірених водо лічильників, встановлених на вводі від міської мережі. Використана кількість води розподіляється між ДП «Донбасгеоінформ» і орендарями згідно кількості працюючих щомісячно.

Отже, для визначення суми витрат, понесених позивачем на оплату послуг з водозабезпечення приміщення, частина якого перебувала у користуванні відповідача, позивач мав навести показники водолічильників, кількість працюючих у позивача та у інших орендарів. Втім, жодного доказу на підтвердження позовних вимог в цій частині позивачем не надано, не надано і доказів понесення позивачем витрат на оплату послуг з водозабезпечення.

Наведене зумовлює висновки суду про те, що відповідач був позбавлений можливості перевірити правильність виставленої позивачем суми до відшкодування витрат з оплати послуг з водозабезпечення, не надано належного обґрунтування стягуваних сум в цій частині і суду, що позбавляє суд можливості самостійно здійснити перерахунок стягуваних сум з огляду на первинні документи, що фіксували б надання цих послуг у певному об'ємі.

З цих же підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги і в частині включення до стягуваних сум витрат на оплату послуг з вивезення сміття та земельного податку.

Таким чином, позивачем до матеріалів справи не надано відповідних економічно обґрунтованих розрахунків комунальних послуг, жодних показників лічильників спожитої води, показників приладу обліку споживання електроенергії, в зв'язку з чим суд не має можливості самостійно здійснити розрахунок цих сум.

Надана позивачем зведена відомість використання електроенергії, водопостачання, стоків, вивозу сміття та податку на землю, судом до уваги не приймається бо не є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, а показники, що містяться в цій відомості не підтвердженні первинними документами, які фіксували б факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг та понесення позивачем витрат на їх оплату, отже позовні вимоги в частині стягнення суми на відшкодування витрат на оплату комунальних послуг задоволенню не підлягають через недоведеність цих позовних вимог.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми витрат на оплату праці робітникам, виконуючим послуги по охороні та технічному обслуговуванню будівлі, то вони підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вже зазначалося відповідно до п. 2.2.2. договору відповідач прийняв на себе зобов'язання компенсувати балансоутримувачу витрати на оплату праці робітникам виконуючим послуги по охороні та технічному обслуговуванню будівлі, пропорційно займаної площі.

При цьому зазначене положення договору не передбачає чіткого переліку осіб, витрати на оплату праці яких мають відшкодовуватися відповідачем, а також не передбачено чіткого механізму проведення розрахунку сум, що мають компенсуватися відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме рахунків-фактур за період з квітня 2010 року по серпень 2012 року, які надсилалися відповідачу, що останнім в перебігу розгляду справи не заперечувалося, в графі «відшкодування витрат на утримання будівлі: охорона, обсл. персонал» зазначається площа приміщень, що обслуговується (180,2 кв.м.), вартість за 1 кв.м. (щомісяця змінюється) та загальна сума до відшкодування, розрахована шляхом помноження площі приміщень, що обслуговується на вартість обслуговування за 1 кв.м.

З наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт на послуги з оренди приміщень (т. 1 а.с. 89-117), що складалися позивачем у цей же період в односторонньому порядку та які на адресу відповідача не надсилалися, водночас вбачається методика розрахунку вартості обслуговування 1 кв.м. приміщень, що перебували у користуванні відповідача, який, як вбачається, здійснювався шляхом ділення загальної суми витрат позивача на оплату праці певного кола осіб на загальну площу будівлі, що становить 3159,68 кв.м.

На виконання вимог суду позивачем надана розшифровка на оплату праці обслуговуючого персоналу за період з квітня 2010 по серпень 2012р. (т. 2 а.с. 16), в якій зокрема наведено перелік осіб, витрати на оплату праці яких, включено відповідачем до складу витрат, що мали відшкодовуватися відповідачем.

Як вбачається з розшифровки до осіб, що здійснюють охорону та технічне обслуговування будівлі, витрати на оплату праці яких і мали б відшкодовуватися відповідно до п. 2.2.2 договору, поряд із сторожем, слюсарем, прибиральницею, підсобним працівником-двірником, включено таких працівників як бухгалтер та начальник АХО, із зазначенням в ньому витрат на оплату праці зазначених осіб.

Беручи до уваги зазначену розшифровку у якості належного доказу визначення позивачем розміру понесених витрат на оплату праці осіб, що здійснюють охорону та технічне обслуговування будівлі, суд, водночас, приходить до висновку, про безпідставне включення до складу витрат, що мали б відшкодовуватися відповідачем витрати на оплату праці бухгалтера та начальника АХО.

Як вже зазначалося за змістом п. 2.2.2. договору компенсуванню підлягають витрати позивача на оплату праці робітникам, виконуючим послуги по охороні та саме технічному обслуговуванню будівлі, що свідчить про безпідставне включення до складу зазначених осіб бухгалтера та начальника АХО, що технічне обслуговування будівлі не здійснюють.

Встановивши наведені обставини суд дійшов висновку про необхідність здійснення перерахунку стягуваних сум, шляхом виключення із загальної суми витрат позивача на оплату праці обслуговуючого персоналу витрати на оплату праці бухгалтера та начальника АХО із дотриманням в іншій частині розрахунку методики, застосованої позивачем, правильність якої відповідачем не спростована.

Здійснивши перерахунок стягуваних сум в цій частині, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат за утримання орендованого приміщення, що складаються із витрат на оплату праці працівників, що здійснюють охорону та технічне обслуговування будівлі підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 8999, 21 гривень.

Посилання відповідача на те, що позивач припинив доступ орендаря до орендованого приміщення а також на те, що позивач безпідставно відхилив пропозицію переглянути умови договору, не можуть бути прийняті судом до уваги у якості підстави для звільнення відповідача від обов'язків щодо відшкодування позивачу витрат на оплату праці робітників, що здійснюють охорону та технічне обслуговування будівлі, оскільки доводів позивача в цій частині не спростовують, а захист прав відповідача від неправомірних дій позивача мав здійснюватися у спосіб, що мав би сприяти відновленню порушеного права, та саме за позовом відповідача у межах окремої справи.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 2602,70 гривень підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок заявлених до стягнення сум перевірено судом, та встановлено, що до стягнення підлягає сума інфляційних витрат в розмірі 414,04 гривень. При цьому зменшення стягуваних сум відбулося за рахунок зменшення бази для нарахування інфляційних витрат, тобто суми основного боргу, та застосування правильної методики нарахування інфляційних витрат, порівняно із методикою, застосованою позивачем.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 69, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Державного підприємства «Донбаське державне підприємство геоінформатики та маркшейдерії» до Артемівської районної державної адміністрації, задовольнити частково.

Стягнути з Артемівської районної державної адміністрації (84511, м.Артемівськ, вул. Сибирцева, 33, код ЄДРПОУ 04052896) на користь Державного підприємства «Донбаське державне підприємство геоінформатики та маркшейдерії» (84511, м.Артемівськ, вул. Комсомольська, 24, код ЄДРПОУ 02570983) заборгованість з відшкодування витрат за утримання орендованого приміщення у розмірі 8999,21 гривень, інфляційні витрати в розмірі 414,04 гривень, судовий збір в розмірі 474,39 гривень.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.03.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Колесник Р.М.

Суддя Сажнева М.В.

Суддя Огороднік Д.М.