Постанова № 29948677, 07.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус А

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 березня 2013 року № 826/2207/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді – Добрівської Н.А.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Автобусного парку №5

до

Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва

про

скасування рішення №3180 від 06.11.2012 року

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2013 року КП «Київпастранс» в особі Автобусного парку №5 звернулось до суду з позовом до УПФУ в Святошинському районі міста Києва про скасування рішення УПФУ в Святошинському районі міста Києва №3180 від 06.11.2012 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у зв’язку з недоотриманням субвенцій з державного та міського бюджетів, у нього виникли об’єктивні причини затримки з виплати заробітної плати та здійснення несвоєчасної сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Крім того, позивач зазначає, що у зв’язку з існуванням заборгованості із виплати заробітної плати, відповідач не повинен був застосовувати у період з 20.06.2012р. по 01.11.2012р. штраф та пеню, нарахованих відповідно до рішення №3180 від 06.11.2012 року.

В судовому засіданні 05 березня 2013 року представник позивача вимоги підтримала і просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений у відповідності із вимогами ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України, явку в судове засідання повноважного представника не забезпечив.

01 березня 2013 року через канцелярію суду УПФУ в Святошинському районі міста Києва подано заперечення проти позову з доказами на підтвердження викладених у запереченнях доводів, а також клопотання про здійснення розгляду справи у відсутність представника відповідача.

З огляду на неявку в судове засідання представника відповідача від якого надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Автобусний парк №5 є філією Комунального підприємства «Київпастранс» без права юридичної особи і перебуває на обліку в УПФУ в Святошинському районі м. Києва та відповідно до вимог п.10 ч.1 ст.1, ч.3 ст.4 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (надалі – Закон №2464-VI) є платником зазначеного внеску (страхувальником), згідно ст.6 Закону №2464-VI несе обов’язки з нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску в установлені строки в повному обсязі.

06 листопада 2012 року УПФУ в Святошинському районі м. Києва винесено рішення №3180, яким за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до платника застосовано штраф у розмірі 188 517,82 грн. та нарахована пеня у розмірі 15 922,29 грн. за період з 20.06.2012р. по 01.11.2012р.

Не погоджуючись із вказаним рішенням платник єдиного внеску оскаржив його у адміністративному порядку до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, яке своїм рішенням від 03.11.2012 року за №32660/08 скаргу КП «Київпастранс» в особі Автобусного парку №5 залишило без задоволення, а рішення №3180 від 06.11.2012 року – без змін.

Позивач звернувся із скаргою до Пенсійного фонду України на рішення №3180 від 06.11.2012 року. Рішенням Пенсійного фонду України від 04.01.2013 року за №283/09-10 скаргу КП «Київпастранс» в особі Автобусного парку №5 залишило без задоволення, а рішення №3180 від 06.11.2012 року – без змін.

Оскільки позивачем було використано право на досудове врегулювання спору, з огляду на положення ч.4 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України судом визнано дотриманим строк звернення позивача до суду із даним позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі по тексту – Закон №2464-VI).

Згідно із визначенням, наведеним у пункті 2 статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до статті 7 Закону №2464 базою нарахування єдиного внеску є суми нарахованої заробітної плати з видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні витрати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у п.1 ч.1 ст.4 цього Закону встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим п.1 ч.1 ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності, визначених у Додатку до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2000р. №423.

Згідно ч.8 ст.9 Закону №2464 і п.3.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010р. №22-2, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010р. за №1014/18309, платники єдиного внеску зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Згідно пункту 1 частини 10 статті 8 Закону № 2464, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки Пенсійного фонду днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або Державним казначейством України суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок Пенсійного фонду.

Крім того, ч.12 ст.9 цього ж Закону встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов’язаннями із сплати єдиного внеску зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходу).

Законом не передбачено звільнення від відповідальності порушника за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску при наявності у нього боргів по заробітній платі.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010р. №21-5 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.10.2010р. за № 994/18289 (надалі – Інструкція №21-5), яка розроблена відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п.п.4.1.2 п.4.1 вказаної Інструкції єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Наведені норми законодавства, якими регулюються спірні правовідносини визначають, що сплата єдиного внеску є обов’язковою незалежно від виплати заробітної плати (доходу).

Відтак, посилання позивача на існуючу у підприємства заборгованість зі сплати заробітної плати не може бути визначена судом в якості реабілітуючої обставини, яка могла б бути підставою для звільнення від відповідальності платника за невчасну сплату єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовується позивачем, останнім не виконано обов’язку по своєчасній сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування, що також підтверджується розрахунком фінансових санкцій і пені та карткою особового рахунку позивача.

Згідно з частиною 11 статті 9 Закону №2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Юридична відповідальність за вчинення вказаного порушення вимог законодавства встановлена п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464 і полягає у застосуванні територіальним органом Пенсійного фонду до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафу у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Разом з тим, відповідно до ч.10 ст.25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Крім того, згідно з п.7.1 Інструкції №21-5 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до платників, на яких згідно з Законом покладено обов’язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Підпунктом 7.2.2 пункту 7.2 Інструкції №21-5 встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних карток особових рахунків платників.

Оцінивши встановлені у справі обставини з врахуванням норм законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про правомірність застосування відповідачем штрафних санкцій у розмірі 188 517,82 грн. та нарахування пеня у розмірі 15 922,29 грн. за період з 20.06.2012р. по 01.11.2012р.

Окружний адміністративний суд м. Києва також враховує, що розмір і порядок нарахування відповідачем фінансових санкцій та пені позивачем не оспорюється.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом під час розгляду справи не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому суд вважає, що відповідач при винесені спірного рішення №3180 від 06.11.2012р. діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб’єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій. В той же час позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем протиправності рішення УПФУ в Святошинському районі м. Києва №3180 від 06.11.2012р., відповідність якого вимогам законодавства встановлена під час розгляду справи. З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені адміністративного позову Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Автобусного парку №5 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва про скасування рішення №3180 від 06 листопада 2012 року відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Н.А. Добрівська