Постанова № 29948620, 11.03.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 року № 2а-9074/12/1370

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представників позивача Ануфрієва А.С., Павлічка О.О.,

представника відповідача Чабана О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000262350 від 22.08.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» (надалі-ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі- ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області ДПС) та Державної податкової служби у Львівській області (надалі-ДПС у Львівській області), в якому просило:

-скасувати податкове повідомлення-рішення №0000262350 від 22.08.2012 року;

-визнати недійсним Рішення про результати розгляду первинної скарги від 17.08.2012 року №17397/10/10-2005/1463;

-визнати недійсним Рішення про результати розгляду скарги від 20.09.2012 року №2230/0/61-12/10-2115.

Згідно ухвали судді від 23.10.2012 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

У процесі розгляду справи позовні вимоги представниками позивача неодноразово уточнялися, у зв'язку із чим, у судовому засіданні 30.11.2012 року, судом було задоволено клопотання представника позивача та виключено з числа відповідачів ДПС у Львівській області. Таким чином, згідно заяви про уточнення до позову від 11.03.2013 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» полягають у визнанні протиправним та скасуванні податкового повідомлення-рішення №0000262350 від 22.08.2012 року.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві, заявах про уточнення позовних вимог та додаткових письмових поясненнях по суті спору, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав з мотивів, наведених ним у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Із матеріалів справи судом встановлено, що на підставі направлень від 31.07.2012 року №1565, №1564 і від 07.08.2012 №1673, виданих ДПС у Львівській області, наказу від 31.07.2012 року №558 головним державним податковим ревізором-інспектором відділу організації перевірок фінансових установ управління податкового контролю ДПС у Львівській області Білик І.І., головним державним податковим ревізором-інспектором відділу організації перевірок фінансових установ управління податкового контролю ДПС у Львівській області Клюфас О.Ф. та завідувачем сектору контролю за операціями у сфері ЗЕД управління податкового контролю ДПС у Львівській області Федишин Л.Я. в період з 31.07.2012 року по 08.08.2012 року проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» з питань достовірності аргументів, викладених платником податку в скарзі на прийняті податкові повідомлення-рішення №0000202350 від 29.05.2012 року та №0000192350 від 29.05.2012 року, які були винесені на підставі акту планової документальної перевірки №390/22-40/33951781 від 11.05.2012 року, проведеної за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 15.08.2012 року №133/22-80/33951781, в якому, зокрема, зазначено, що перевіркою з питань достовірності аргументів, викладених платником податків у скарзі на податкове повідомлення-рішення №0000192350 від 29.05.2012 року, встановлено, що ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» включено до лізингового платежу винагороду лізингодавцю та компенсацію інших витрат, що безпосередньо пов'язані із виконанням договору лізингу. Дані суми є об'єктом оподаткування ПДВ та оподатковуються на загальних підставах. Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість становить 537 112,00 грн.

Окрім того, в акті зазначено, що відповідно до акту перевірки від 07.04.2012 року №1182/23-2/33951781, проведеної за період з 01.10.2007 року по 31.12.2009 року, встановлено порушення п.4.5 ст.4, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, зокрема, залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, що відображено у рядку 26 Декларації з податку на додану вартість за травень 2008 року, підлягає зменшенню на суму 75 690,90 грн. та не підлягає включенню до податкового кредиту наступного податкового періоду.

ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» зобов'язано зменшити р.26 - залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 75 690,90 грн. та відобразити дане зменшення по Декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року. За результатами проведених виїзних позапланових перевірок ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна», відображених в акті за №2687/23-4/33951781 від 14.08.2008 року та акті №2786/23-4/33951781 від 28.08.2009 року, встановлено завищення р.23 Декларації (залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 75 690,90 грн., що призвело у травні 2008 року до завищення р.25 Декларації (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню) на 18000,00 грн. та р.26 Декларації (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) на 57 690,90 грн. та порушення п.4.5 ст.4, п.п.7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (зі змінами та доповненнями).

ДПІ у Франківському районі м.Львова було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2008 року за №20908/10/23-410, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за травень 2008 року на 18 000,00 грн.

ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 05.09.2008 року №20908/10/23-410.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2009 року провадження у справі №2а-8337/08/1370 закрито у зв'язку із відмовою ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» від позову.

ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» суму 57 691,00 грн. (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) не враховано в Деклараціях з податку на додану вартість протягом періоду, що перевіряється.

Враховуючи вищенаведене, в акті перевірки від 15.08.2012 року №133/22-80/33951781 зроблено висновок про порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.2. п.3.2 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6, п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року, п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 594 803,00 грн., в тому числі: за квітень 2010 року - 76 086,00 грн., травень 2010 року - 97 630,00 грн., червень 2010 року - 81 295,00 грн., липень 2010 року - 55 263,00 грн., вересень 2010 року - 77 778,00 грн., жовтень 2010 року - 37 388,00 грн., листопад 2010 року - 46 970,00 грн., березень 2011 року - 110 627,00 грн., квітень 2011 року - 11 766,00 грн.

На підставі акта перевірки від 15.08.2012 року №133/22-80/33951781 ДПІ у Франківському районі м.Львова 22.08.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000262350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 720 906,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 594 803,00 грн. та штрафними санкціями - 118 103,50 грн.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що прийняте податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року №723/97-ВР, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст.16 Закону №723/97-ВР, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно із п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР, не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

Пунктом 1.10 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28 грудня 1994 року №334/94-ВР визначено, що процентами є доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

-платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

-платіж за використання коштів, залучених у депозит;

-платіж за придбання товарів у розстрочку.

Виходячи з вимог п.1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» , оподаткування суми відсотків, сплачених за користування банківськими кредитами, залученими лізингодавцем для придбання предмета лізингу, не є об'єктом оподаткування у межах, визначених п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР.

Як вбачається з матеріалів справи, з відповідною позицією погоджується і сам відповідач, що слідує із здійснених ним розрахунків податкових зобов'язань позивача у таблиці 3 на арк.8 акта перевірки від 15.08.2012 року №133/22-80/3395178.

Окрім того, судом встановлено, що порядок оподаткування операцій фінансового лізингу регулюється, зокрема, нормами підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», виходячи зі змісту яких, фактично, є підстави стверджувати про існування для цілей оподаткування лише двох складових структури лізингового платежу - відшкодування вартості об'єкта лізингу та суми процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу.

Причому, на думку суду, в даному випадку процент (комісія) включає як безпосередньо винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно так і компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Тобто, визначені ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсація відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу для цілей оподаткування в сукупності змістовно і являються процентом (комісією) в розумінні п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР.

Суд вважає, що відповідна позиція в повній мірі кореспондується і з самим поняттям фінансового лізингу як окремого виду господарської діяльності з метою одержання прибутку, що полягає у набутті у власність речі у продавця (постачальника) та її передачі у користування лізингоодержувачу за плату, оскільки сама необхідність отримання прибутку визначає необхідність включення до відповідної плати всіх понесених лізингодавцем витрат та, власне, самого прибутку від відповідної операції.

Аналогічна позиція, на думку суду, відображена і в Податковому кодексі України, п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 якого визначено, що процентами є дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна і до них, в тому числі, відноситься і платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

Згідно з ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено також, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів перевірки та не заперечується сторонами, позивачем укладались з контрагентами договори фінансового лізингу згідно з переліком, визначеним в таблиці на аркушах 7, 8 акта перевірки №133/22-80/33951781 від 15.08.2012 року.

Умовами відповідних договорів було визначено, що лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, компенсацію відсотків за кредитом та комісійної винагороди лізингодавця, а також інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цих договорів. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та щомісячних лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати в розмірі і у строки згідно графіку лізингових платежів, який є додатком до договору.

Враховуючи законодавчо закріплений принцип свободи договору, той факт, що в укладених договорах фінансового лізингу сторонами було чітко зазначено, з чого саме складаються лізингові платежі та сторони дійшли згоди щодо цього з затвердженням відповідних графіків платежів, які містять лише загальні суми платежу за місяць, суд приходить до висновку, що Сторонами відповідних договорів право на здійснення розрахунку відповідних платежів, з визначенням в них конкретних їх складових було делеговано позивачу.

За таких обставин суд вважає, що наявні в матеріалах справи розрахунки позивача щодо лізингових платежів з розмежуванням в них відшкодування частини вартості предмета лізингу та компенсації відсотків за кредитом, комісійної винагороди лізингодавця і інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цих договорів, а також нарахованих з них сум податку на додану вартість є належними та допустимими доказами, які можуть підтверджувати чи спростовувати правильність нарахуванням позивачем податкових платежів з податку на додану вартість у звітному періоді з відповідних операцій.

Дослідивши відповідні розрахунки, суд вважає, що позивач здійснював нарахування сум податку на додану вартість з операцій фінансового лізингу у звітному періоді у відповідності до п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, а суми нарахованого податку об'єктивно відображені у Деклараціях з податку на додану вартість за 2010 рік.

В той же час, суд вважає необґрунтованими розрахунки зобов'язань позивача по податку на додану вартість з операцій фінансового лізингу у січні - грудні 2010 року, які самостійно визначені відповідачем в акті перевірки від 15.08.2012 року №133/22-80/33951781.

Як вбачається з відповідних розрахунків, саме при розрахунку податкових зобов'язань за базу оподаткування відповідачем взято різницю сум нарахованого лізингового платежу та суми відсотків, сплачених за банківськими кредитами, що таким суперечить п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР.

За таких обставин, суд вважає неправомірним збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по договорах фінансового лізингу у січні - грудні 2010 року на суму 537 112,00 грн.

Суд також вважає необґрунтованими і доводи відповідача з приводу того, що ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» було безпідставно завищено значення рядків 23, 25 і 26 Податкової декларації з ПДВ за травень 2008 року на загальну суму 75 690,90 грн., що призвело до заниження зобов'язань зі сплати податку на додану вартість у період, за який було здійснено перевірку.

У даному випадку, суд виходить із того, що у відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкової накладної №1 від 25.04.2008 року підтверджено листом ДПА у Львівській області від 20.05.2010 року №11182/10/23-а16/111.

В той же час, окрім доводів самого акта перевірки, які спростовуються іншими наявними у справі доказами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів неправомірності вчинення позивачем відповідних порушень з обґрунтуванням відповідних доводів нормами законодавства та фактичними обставинами, які мали місце.

Суд вважає, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем порушення п.4.5 ст.4, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак, збільшення йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 57 691,00 грн. є неправомірним.

Згідно із п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

54.3.1 - платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2 - дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Оскільки висновки позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» з питань достовірності аргументів, викладених платником податку в скарзі на прийняті податкові повідомлення-рішення №0000202350 від 29.05.2012 року та №0000192350 від 29.05.2012 року зроблені безпідставно та спростовані наявними в справі доказами, тому суд вважає, що відповідач не вправі був видавати оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.08.2012 року №0000262350, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню як протиправне.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 22.08.2012 року №0000262350.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 22.08.2012 року №0000262350.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» судові витрати, що пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 2 236 (дві тисячі двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 березня 2013 року.