Постанова № 29943759, 12.03.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2013 р. Справа№ 5011-30/15730-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю ВРТ № 960843 від 26.10.2012 року;

від відповідача: Шабанов С.В. - представник за довіреністю № 13-11-11320 від 08.08.2012р.

розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2013р.

у справі № 5011-30/15730-2012 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

про стягнення 103 513,60 грн.,

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення заборгованості з орендної плати за жовтень 2011р. в розмірі 51 756,80 грн. та 51 756,80 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов договору № б/н від 27.12.2006р. оренди нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 5247, належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за жовтень 2011 року, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 51 756,80 грн. Штраф нараховано у розмірі 51 756,80 грн. в порядку, визначеному п. 7.4 договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь позивача 51 756,80 грн. основного боргу та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендних платежів за жовтень 2011 року. При цьому, в частині стягнення штрафу було відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа - підприємць ОСОБА_4 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2013 у даній справі скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки положеннями п. 7.4 договору визначено можливість нарахування штрафу лише у разі прострочення в оплаті орендної плати більше одного місяця, право на стягнення штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов'язання в частині сплати орендних платежів за жовтень 2011р. виникло у позивача після 10.11.2011р. (а саме з 11.11.2011р.). У зв'язку з викладеним, апелянт вважає, що з врахуванням ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності в частині стягнення штрафу не пропущено, оскільки він звернувся до суду з даним позовом 07.11.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, її розгляд призначено на 12.03.2013р.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких сторона просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування доводів, викладених у даних поясненнях відповідач вказує на те, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України із вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання. Оскільки, за доводами відповідача, орендна плата сплачуться відповідачем щомісячно до 10 числа звітного місяця, а предметом розгляду у даній справі є вимога, зокрема, про стягнення заборгованості з орендної плати за жовтень 2011р., то прострочення невиконання зобов'язань відповідачем за наведений період почалось з 11.10.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні 12.03.2013р. підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали наданих документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з'ясовано місцевим господарським судом, 27 грудня 2006р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець за умовами договору) та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», найменування якого у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (орендар за умовами договору) укладено договір оренди нежилого приміщення № б/н (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 5247.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає орендарю, а орендар приймає від орендодавця в платне тимчасове користування на умовах оренди нежилі приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 61), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 (літ. А). Загальна площа орендованого майна складає 117,8 кв.м.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України та ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 3.1 договору строк оренди становить 5 (п'ять) років з дня передачі орендованого майна орендарю, яким є дата підписання акту прийому-передачі майна в оренду.

При цьому, п. 5.1 договору сторонами погоджено, що прийом-передача орендованого майна здійснюється на підставі акту прийому-передачі, підписаного уповноваженими представниками сторін.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна № б/н від 30.12.2006р., за яким орендар передав, а орендодавець прийняв орендоване майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, згідно з п. 4.1. договору орендар сплачує орендну плату за кожен календарний місяць користування орендованим майном.

Як передбачено п. 4.2. договору (в редакції п. 1.1. договору № 1 від 09.08.2007р. про внесення змін та доповнень до договору) розмір орендної плати за місяць становить 18 534,56 грн. без ПДВ, що еквівалентно 2 808 Євро по курсу НБУ з розрахунку 6,60 грн. за 1 Євро. Сума орендних платежів коригується щомісячно з урахуванням зміни курсу гривні по відношенню до євро за даними НБУ та індекс інфляції на день здійснення платежу. Отже, вказане коригування на індекс інфляції фактично є складовою орендної плати, яка не є сталою, а вираховується кожен місяць виходячи з вказаних показників.

Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно до 10 числа звітного місяця (п. 4.3 Договору).

У відповідності до ч. 1 ст. 530 та ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з врахуванням положень вищенаведених норм та умов договору, відповідач повинен був оплатити орендну плату за жовтень 2011р. до 10 числа звітного місяця, тобто до 10.10.2011р.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем обставин відсутності заборгованості з оплати орендних платежів за жовтень 2011 року в порядку ст. ст. 32-34 ГПК України належними доказами не підтверджено, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 51 756,80 грн.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками місцевого господарського суду про відхилення доводів відповідача стосовно того, що пунктом 4.2 договору сторони передбачили коригування суми орендних платежів з урахуванням інфляції виключно у разі прострочення платежу з дати настання платежу до фактичного здійснення орендної плати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про незастосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки, по-перше, в п. 4.2 договору сторонами узгоджено розмір орендної плати за місяць (що є предметом розгляду у даній справі), в той час як приписи ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. По-друге, позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем пред'явлено не було.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції відзначає, що у даній справі інфляційне коригування є складовою орендної плати (що було узгоджено в п. 4.2 договору його сторонами), а не інфляційне нарахування в розумінні ст. 625 ЦК України.

Судом першої інстанції обґрунтовано було відхилено посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили, внаслідок яких було порушено зобов'язання щодо сплати орендних платежів за жовтень 2011 року з огляду на недоведеність факту наявності таких обставин в розумінні ст. ст. 32-34 ГПК України. Вказані обставини підлягають доведенню стороною на загальних підставах. Під час перегляду справи в апеляційному порядку у відповідності до ст. 101 ГПК України судом апеляційної інстанції обставин наявності непереборної сили не встановлено.

Зважаючи на вищевикладене, висновки місцевого господарського суду в частині задоволення позову про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 51 756,80 грн. є обґрунтованими, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині судом апеляційної інстанції не встановлено.

Щодо вимоги про стягнення 51 756,80 грн. штрафу, нарахованого позивачем на підставі п. 7.4 договору (в редакції п. 1.1. договору № 1 від 09.08.2007р. про внесення змін та доповнень до договору), суд апеляційної інстанції відзначає наступне.

Так, у відповідності до узгодженого сторонами пункту 7.4 договору, якщо орендар не звільнить приміщення протягом 30 календарних днів з дня отримання заяви орендодавця про розірвання договору або якщо прострочення в сплаті орендної плати буде тривати більш одного календарного місяця, з орендаря стягується штраф на користь орендодавця в розмірі орендної плати за один місяць оренди.

Отже, виходячи з буквального тлумачення положень вищенаведеного пункту правочину, зміст якого визначено за погодженням сторін, право на стягнення штрафу у позивача виникає тільки через місяць після порушення відповідачем свого зобов'язання своєчасно вносити орендну плату, тобто після 10.11.2011р. (з 11.11.2011р.).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

За змістом ч. 1 ст. 546, ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем подано заяву про застосування строків позовної даності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Матеріалами справи підтверджується, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 07 листопада 2012 року, згідно відтиску вхідного штемпелю господарського суду міста Києва, звернулась до суду з даним позовом.

Зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, а також приймаючи до уваги те, що право на стягнення штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендних платежів за жовтень 2011 року виникає у позивача лише з 11.11.2011р., про що сторона може довідатися лише після спливу місячного строку від останнього дня строку сплати орендної плати (10.10.2011р.), суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки даний позов подано в межах річного строку, встановлено ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Застосування господарським судом міста Києва до спірних правовідносин правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. (справа № 13/110-11) є помилковим, оскільки, по-перше, виходячи зі змісту вказаної постанови підставою звернення сторони із заявою про перегляд Верховним Судом України рішень у справі № 13/110-11 стало неоднакове застосування судами положень ст. 232 Господарського кодексу України. По-друге, у даній справі та у вищенаведеній справі підставами позовів є різні договори: оренди і поставки, відповідно (тобто договори різної правової природи). По-третє, як видно з тексту постанови Верховного Суду України у згаданій справі договір поставки природного газу (на підставі якого виникли спірні правовідносини у справі № 13/110-11) умов щодо нарахування штрафу з наступного місяця від останнього дня строку сплати не містить, а відтак, Верховним Судом України вказаним обставинам правової оцінки не надавалось (та не могло надаватись). Тоді як, умови договору оренди по даному спору досліджуються апеляційним господарським судом у відповідності до ст. 101 ГПК України, який за результатами перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку встановив підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафу, нарахованого згідно з п. 7.4 договору за прострочення оплати орендної плати за жовтень 2011р.

За встановленого, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом було помилково відмовлено в задоволенні вимоги позивача про стягнення 51 756,80 грн. штрафу, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову про стягнення штрафу та відповідним перерозподілом судових витрат в цій частині.

Статтею ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на те, що відповідачем жодними доказами наявності обставин, що слугували б підставою для зменшення в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суми штрафу не підтверджено, а судом апеляційної інстанції не встановлено, клопотання відповідача про зменшення суми штрафу, викладене у відзиві на позовну заяву (а.с. 62-65) задоволенню не підлягає, оскільки відсутність грошових коштів та кризові явища в банківській сфері не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 ГК України.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального права та неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи (п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України). Викладене є підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судові витрати як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. А тому, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції (з урахуванням скасування рішення в частині вимог про стягнення штрафу) підлягають також перерозподілу.

Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2013р. у справі № 5011-30/15730-2012 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2013 року у справі № 5011-30/15730-2012 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення штрафу з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15; код 20025456) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (02121, АДРЕСА_1; адреса для листування: 03151, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 51 756 (п'ятдесят одну тисячу сімсот п'ятдесят шість) грн. 80 коп. - штрафу, 1 035 (одна тисячі тридцять п'ять) грн. 14 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2013 року у справі № 5011-30/15730-2012 (п. 2 резолютивної частини) залишити без змін.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15; код 20025456) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (02121, АДРЕСА_1; адреса для листування: 03151, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. - судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва

7. Матеріали справи № 5011-30/15730-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 14.03.2013р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Гончаров С.А.

Іоннікова І.А.