Рішення № 29943682, 11.03.2013, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 р. Справа № 923/54/13-г

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Полімерагро", с. Циркуни Харківської області

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Строй-Ки", м. Херсон

про стягнення 38 463 грн. 15 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Білоус С.В., представник за довіреністю від 08.01.2013 р.;

від відповідача - Корсун Р.А., представник за довіреністю від 27.01.2013 р.

Приватне акціонерне товариство "Полімерагро" (позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Строй-Ки" (відповідач) про розірвання договору поставки № 4624 від 01.02.2012 року та стягнення заборгованості у розмірі 38 463 грн. 15 коп.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним акціонерним товариством «Полімерагро» (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки» (відповідач, покупець) укладено договір поставки №4624 від 01.02.2012 р. (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Договір підписаний сторонами з протоколом розбіжностей від 01.02.2012 р., скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач прийняв у власність від позивача товар за видатковими накладними № 127 від 28.02.2012 р. на суму 190139,40 грн., №824 від 12.06.2012 р. на суму 8835,23 грн., №825 від 12.06.2012 р. на суму 53111,26 грн. на загальну суму 252085,89 грн.

Відповідно до п.7.3. договору покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

Відповідно до п.7.7. договору покупець зобов'язаний надавати продавцю щотижневий звіт із зазначенням кількості реалізованого протягом даного тижня товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено видатковими накладними; відповідач за товар розрахувався частково, заборгувавши 37132,43 грн.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що товар на суму 37132,43 грн. є нереалізованим і відповідно неоплаченим. Відповідач звертає увагу суду, що він не відмовляється та не ухиляється від оплати товару, вважає, що строк виконання зобов'язання з оплати товару не наступив, оскільки товар є нереалізованим.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач в односторонньому порядку порушив умови договору і не виконував умови п.7.7. договору щодо надання продавцю щотижневих звітів реалізованого товару.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторонами строк оплати не встановлено. Із акту звірки (як в редакції позивача, так і в редакції відповідача) вбачається, що остання проплата була здійснена відповідачем 17.12.2012 року.

За таких обставин сторони повинні керуватись ст.530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач 8 жовтня 2012 року звернувся до відповідача з вимогою погашення боргу, яку відповідач отримав 15.10.2012 року.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та за рахунок продавця. Пунктом 3.7. договору передбачено, що у випадку, коли частина товару залишається нереалізованою через торгівельну мережу покупця, покупець має право повернути його в період дії договору. Продавець зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред'явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його.

Враховуючи п.1.1. договору, з моменту отримання товару та підписання видаткових накладних, товар є власністю покупця (відповідача). Відповідач не надав суду доказів того, що в період дії договору він мав бажання та звертався до продавця з питанням повернення нереалізованого товару.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість по сплаті вартості товару складає суму 37132,42 грн. Позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до п.8.1. Договору у випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов'язань щодо оплати поставленого товару продавець має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення від вартості неоплаченого вчасно товару за весь період прострочення платежу.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 22.10.2012 р. по 26.12.2012 р. у сумі 1108,94 грн.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок пені і вважає, що він має наступний вигляд:

Сума боргу, грн.Період простроченняСума пені, грн..45442,4223.10.2012 - 30.10.2012148,9944342,4231.10.2012 - 05.11.2012109,0443382,4206.11.2012 - 15.11.2012177,8041432,4216.11.2012 - 20.11.201284,9039332,4221.11.2012 - 27.11.2012112,8438632,4228.11.2012 - 17.12.2012316,6637142,4218.12.2012 - 26.12.2012136,96Всього1087,19

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 1087,19 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача три відсотки річних з простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 221.79 грн. річних.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок 3% річних і вважає, що він має наступний вигляд:

Сума боргу, грн.Період простроченняСума 3% річних, грн..45442,4223.10.2012 - 30.10.201229,8844342,4231.10.2012 - 05.11.201221,8743382,4206.11.2012 - 15.11.201235,6641432,4216.11.2012 - 20.11.201217,0339332,4221.11.2012 - 27.11.201222,6338632,4228.11.2012 - 17.12.201263,5137142,4218.12.2012 - 26.12.201227,47Всього218,05Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 218,05 грн.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору з огляду на наступне.

Згідно приписів ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Пунктом 11.6. договору передбачено, що одна із сторін має право розірвати даний договір, сповістивши про це другу сторону не менше, ніж за 30 днів до строку, що передбачає розірвання.

Матеріалами справи підтверджується, що 25.10.2012 року позивач направив відповідачу лист №940 (а.с.22), в якому просить вважати договір розірваним по закінченню 30 календарних днів з моменту отримання. Відповідач отримав вищевказаний лист 10.11.2012 року.

Враховуючи викладене, суд погоджується з думкою відповідача, що договір є розірваним з 10.12.2012 року.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладених норм права та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки» (73000, м. Херсон, вул. Кольцова, 57, р/р 26002598861 в ПАТ «Марфін Банк» м. Іллічівськ, МФО 328168, код ЄДРПОУ 34370029) на користь Приватного акціонерного товариства «Полімерагро» (62442, Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Кірова, 1, р/р 26001029100108 в АТ «Піреус Банк МКБ», МФО 300658, код ЄДРПОУ 22652909) 37132,42 грн. боргу, 1087,19 грн. пені, 218,05 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1719,20 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.03.2013 р.

Суддя В.В.Людоговська