Постанова № 29937576, 13.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 року 810/630/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представників позивача - Крисько Л.В., Козинець Т.В.,

представника відповідача - Мороза Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Розподільчий центр «Плюс»до проЯготинської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Розподільчий центр «Плюс» з позовом до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2012 № 0000142300.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» та ТОВ «БК «Експобуд» були вчинені без наміру створення правових наслідків та є нікчемними в силу положень статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки укладений між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» договір на виконання ремонтних робіт від 16.05.2011 № 16/05, зі сторони контрагента позивача підписаний особою, яка не мала на це повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки послуги з виконання ремонтних робіт надані у повному обсязі. Цей факт підтверджуються документально, господарська операція належним чином відображена у податковому обліку і податковій звітності, а тому ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» правильно визначило податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розподільчий центр «Плюс» є юридичною особою, що зареєстрована Яготинською районною державною адміністрацією 13.02.2006.

Відповідно до Свідоцтва від 22.03.2006 № 14109722, ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» є платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача згідно КВЕД є: складське господарство, здавання в оренду нерухомого майна, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

16 травня 2011 року між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» було укладено договір на виконання ремонтних робіт № 16/05.

Згідно умов договору виконавець (ТОВ «БК «Експобуд») брав на себе зобов'язання провести ремонтні роботи (улаштування стін, шпаклювання стін, ремонт стін) на території розподільчого центру (адреса: Київська область, м. Яготин, вул. Філатова 112).

Факт виконання робіт підтверджується виписаними ТОВ «БК «Експобуд» податковими накладними від 17.06.2011 № 9 та від 24.06.2011 № 13, актами здачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2011 № 1 та № 2.

Оплата за вказані роботи була здійснена 17.06.2011 у розмірі 39000,00 грн. та 24.06.2011 у розмірі 15000,00 грн.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «БК «Експобуд» податкових накладних у розмірі 9000,00 грн.

Відповідно до наказу Яготинської МДПІ від 30.08.2012 № 107, посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «БК «Експобуд» за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, за результатами якої було складено Акт від 10.09.2012 № 277/2200/32395764.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» положень пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу, пунктів 1,2 статті 215, пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу, внаслідок чого позивачем було занижено податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 9000,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що договір на виконання ремонтних робіт, укладений між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» є нікчемним і таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

У ході перевірки посадовими особами відповідача було використано дані Акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 04.04.2012 № 1078/22-8/37063747 про результати перевірки ТОВ «БК «Експобуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Софтлекс-Технолоджи» за червень 2011 року, яким встановлено: у період з травня по липень 2011 року директором ТОВ «БК «Експобуд» був ОСОБА_4; чисельність працівників на ТОВ «БК «Експобуд» - 1 особа. Крім того, згідно податкової звітності ДПІ Солом'янському районі м. Києва встановлено, що у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Оскільки договір на виконання робіт від 16.05.2011 № 16/05, укладений між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» та акти здачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2011 № 1 та № 2, з боку будівельної компанії підписано ОСОБА_5, який на момент укладання договору не був директором ТОВ «БК «Експобуд», посадові особи відповідача дійшли висновку про нікчемність вказаного правочину у зв'язку з невідповідністю правочину вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу та як наслідок: безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які були сплачені контрагентам у складі вартості виконаних робіт у розмірі 9000,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2012 № 0000142300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11250,00 грн., з яких: за основним платежем - 9000,00 грн., штрафні санкції - 2250,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Як убачається з матеріалів справи, 16.05.2011 між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» було укладено договір на виконання ремонтних робіт № 16/05.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідно до інформації наданої відповідачу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва та відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, на момент укладення між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд» договору на виконання ремонтних робіт від 16.05.2011 № 16/05 директором контрагента позивача був ОСОБА_4, а вказаний договір та акти здачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2011 № 1 та № 2, у свою чергу, підписані ОСОБА_5.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною четвертою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами частини першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи.

Враховуючи, що ОСОБА_5 на час укладання правочину не був директором ТОВ «БК «Експобуд», докази на підтвердження повноважень ОСОБА_5 вчиняти правочини від імені ТОВ «БК «Експобуд у матеріалах справи відсутні, вказаний правочин був укладений без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ «БК «Експобуд», а відтак, в силу приписів статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, є недійсним.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд також звертає увагу на те, що сумнівним є і сам факт здійснення господарської операції.

Необхідно зазначити, що специфіка виконання ремонтних робіт потребує обов'язкового використання при виконанні робіт спеціально обладнання та залучення кваліфікованих працівників.

У той же час, як убачається з матеріалів справи, у ТОВ «БК «Експобуд» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові ресурси (на підприємстві працює одна особа), виробниче обладнання, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

На переконання суду, наявність у замовника (покупця) належно оформлених документів, які необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, укладеного договору, актів прийому-передачі, податкових накладних не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту витрат на оплату послуг, оскільки податковий орган довів, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності, оскільки вказані роботи саме ТОВ «БК «Експобуд» не виконувались.

Беручи до уваги той факт, що договір від 16.05.2011 № 16/5 укладений між позивачем та контрагентом є нікчемним в силу Закону та відсутність у контрагента позивача основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів, суд дійшов висновку про безтоварність господарських відносин між позивачем та ТОВ «БК «Експобуд», тобто лише їх документальне оформлення.

Головною метою, яку переслідували сторони при укладенні договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальне виконання робіт, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України.

З огляду на викладене, донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 березня 2013 р.