Постанова № 29936423, 09.01.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2013 р. Справа № 2а/0470/13663/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенко П.О, при секретарі судового засідання Сергієнко В.Ю., за участю представника позивача - Зайченко Д.І., представника відповідача - Кравченко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Павлоградхліб»

до Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання недійними податкових повідомлень-рішень № 0000242220 від

23 жовтня 2012 р. та № 0000252220 від 23 жовтня 2012 р.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Павлоградхліб» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійними податкових повідомлень - рішень № 0000242220 та № 0000252220 від 23.10.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р. За результатами перевірки було складено Акт № 114-22/2-31381106 від 28.09.2012 р. (далі «Акт»). На підставі Акту було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000242220 від 23.10.2012 р., згідно якого встановлено порушення позивачем п. 138.2, 138.5, 138.7, пп. 138.8.1, 138.8.5 п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп.145.1.2, 145.1.3, 145.1.4 п. 145.1 ст. 145, п. 146.2, 146.3 ст. 146 ПК України та нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 216655,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 37865,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000252220 від 23.10.2012 р., згідно якого встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем сумі 284670,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 142335,00 грн.

Позивач вважає, що висновки, зроблені відповідачем в Акті не відповідають чинному законодавству, а тому винесені податкові повідомлення - рішення на підставі Акту повинні бути визнані недійсними.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі, зазначив, що порушення позивача, встановлені Актом, підтверджені матеріалами перевірки позивача, в ході адміністративного оскарження позивачем не спростовані. Тому винесені податкові повідомлення-рішення на підставі Акту є законними.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.

Стосовно віднесення позивачем до складу валових витрат витрати по черствій продукції в розмірі 149566,16 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 32335,93 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.7 ст. 138 ПК України фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

Судом встановлено, що позивач здійснює виробництво хліба та хлібобулочних виробів на власних потужностях та здійснює їх реалізацію. Технологія виробництва регламентована Правилами з організації і ведення технологічного процесу на хлібопекарських підприємствах, затвердженими Постановою правління Укроопспілки № 146 від 30.06.2000 р. та Наказом Об'єднання підприємств хлібопекарської промисловості «Укрхлібпром» № 37 від 19.07.2000 р. Доказів порушення позивачем технології виробництва відповідачем суду не надано. В ході транспортування та реалізації продукції її частина пошкоджується та в подальшому відноситься до технологічного браку як черства продукція.

Норми граничного об'єму бракованої продукції на законодавчому рівні не встановлені. Граничний об'єм бракованої продукції встановлений позивачем Наказом № 67 від 11.02.2011 р., оригінал якого було надано для ознайомлення в судовому засіданні. Об'єм бракованої продукції встановлено в розмірі 0,7 % від загального об'єму виготовленої продукції. Фактичний розмір забракованої продукції склав: у IV кварталі 2011 р. 8809,70 кг., у I кварталі 2012 р. - 11831,85 кг., у II кварталі 2012 р. - 8370,30 кг. на загальну суму 149566,16 грн., що не перевищує зазначені нормативи. Даний факт відповідачем не заперечується.

Враховуючи зазначене, суд встановив правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрати по черствій продукції в розмірі 149566,16 грн., що було враховано.

Заперечення відповідача стосовно того, що брак у вигляді черствої продукції використовувався як сировина для виробництва іншої продукції, що підтверджується оприбутковуванням черствої продукції на рахунок 201 «Сировина», судом не приймаються, оскільки Актом встановлено віднесення до складу валових витрат витрати по черствій продукції за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р., правомірність чи протиправність використання даної черствої продукції в подальшому як сировини відповідачем не перевірялась

Стосовно завищення позивачем прямих матеріальних витрат на суму 713308,60 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 р. - 490032,50 грн. (292592,50 грн. по рядку 05.1.1 та 197440,00 грн. по рядку 0.5.1.7), за 2 квартал 2012 р. - 223276,10 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 159595,46 грн., суд зазначає наступне.

Згідно даних перевірки позивача відповідачем встановлено завищення собівартості виготовленої продукції по рядку 05.1.1 за IV квартал 2011 р. на суму 292592,50 грн. (різниця між даним податкової декларації та даними перевірки витрат відповідачем).

Позивачем зазначено, що останній невірно заповнив Додаток СВ по рядку 05.1.1 декларації за 2011 р., однак зазначене не вплинуло на загальну суму в рядку 05.1, яка склала 6585477,00 грн.

Суд встановив обґрунтованість зробленого позивачем висновку у зв'язку з наступним.

Для розрахунку податку на прибуток за звітний період беруться, зокрема, дані декларації по рядку 07 «Об'єкт оподаткування всіх видів діяльності (рядок 01 - рядок 04)» (рядок 01 - доходи, рядок 04 - витрати; рядок 04 складається із суми рядків 05 «витрати операційної діяльності, в тому числі рядок 05.1 «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та рядок 06 «інші витрати»).

Відповідач ні в Акті ні в судовому засіданні не встановив помилковість визначення суми витрат по рядку 0.5 та 05.1, тобто витрати по зазначених рядках є вірними. Також відповідач не зазначив за рахунок чого позивач зависив прямі матеріальні витрати в сумі 292592,50 грн.

Також судом встановлено, що сума витрат по рядку 05.1 в розмірі 6585477,00 грн. підтверджується показниками, які відображені в головній книзі та оборотних відомостях, виписками до журналу-ордеру по рахунках за 4 квартал 2011 р.

Враховуючи зазначене, суд встановив помилковість висновків відповідача про завищення собівартості виготовленої продукції по рядку 05.1.1 за IV квартал 2011 р. на суму 292592,50 грн.

Згідно даних перевірки позивача відповідачем встановлено завищення собівартості виготовленої продукції по рядку 05.1.7 за IV квартал 2011 р. на суму 197440,00 грн.

В рядку 05.1.7 зазначається «Вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг».

Відповідно до п. 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318 до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Позивачем зазначено, що по вказаному рядку відображена сума вартості вугілля, що було закуплене для виготовлення хліба на м/п-2 на протязі всього 2011 р., оскільки податкова декларація не подається окремо за 4 квартал, а складається відповідно за весь рік. За 4 квартал 2011 р. було віднесено до складу валових витрат вартість придбаного та використаного для виробництва продукції вугілля в сумі 81670,84 грн. Даний факт підтверджено випискою по рахунку 23.

Враховуючи зазначене, суд встановив помилковість висновків відповідача про завищення собівартості виготовленої продукції по рядку 05.1.7 за IV квартал 2011 р. на суму 197440,00 грн.

Позивачем зазначено, що попередньою перевіркою позивача відповідачем не було встановлено порушень по зазначеним витратам по придбанню вугілля. Відповідачем даний факт не заперечувався.

Також суд зазначає, що віднесення частини витрат з придбання вугілля (за виключенням витрат за IV квартал 2011 р. в сумі 81670,84 грн.) до складу валових витрат, які відображені в податковій декларації за 2011 р., попередньою перевіркою відповідачем визнано правомірним, в той же час, перевіркою за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р. віднесення тих самих витрат разом з витратами за IV квартал 2011 р. в сумі 81670,84 грн. до складу валових витрат відповідачем визнано неправомірним.

Згідно даних перевірки позивача відповідачем встановлено завищення собівартості виготовленої продукції за IІ квартал 2012 р. на суму 223276,10 грн. (різниця між даним податкової декларації та даними перевірки витрат відповідачем).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що встановлення відповідачем факту завищення собівартості виготовленої продукції сталося у зв'язку з тим, що відповідачем не взято до собівартості продукції:

- вартість вугілля, природного газу та електроенергії в сумі 115536,74 грн. Дана продукція була придбана для виготовлення хліба на м/п-2;

- вартість придбаних послуг в сумі 69720,23 грн., прямо пов'язаних з виробництвом товарів та не були включені до складу матеріальних витрат в попередніх періодах згідно довідки від 01.04.2012 р.;

- вартість маргарину в сумі 11424,46 грн.;

- витрати на обслуговування виробничого процесу в сумі 335,89 грн.

Даний факт підтверджується виписками до журналу-ордеру по рахунках за 2 квартал 2012 р.

Таким чином, суд встановив помилковість висновків відповідача про завищення собівартості виготовленої продукції за IІ квартал 2012 р. на суму 223276,10 грн.

Правомірність декларування позивачем прямих матеріальних витрат на суму 713308,60 грн. підтверджується наданими в судовому засіданні звітами про роботу змін по основному цеху за IV квартал 2011 р., ІІ квартал 2012 р., звітами про роботу змін по м/п № 2 за IV квартал 2011 р., ІІ квартал 2012 р., первинними документами за газ, воду, електроенергію, вугілля за ІV квартал 2011 р, ІІ квартал 2012 р. (т. 2-4 справи).

Стосовно віднесення позивачем до складу валових витрат вартість маркетингових та мерчандайзингових послуг, що були надані ПП «Сфера», МПП ф «Дебют», МПП ф «Еліксір», ТОВ «Юбітрейд», ТОВ «РББ Груп» на суму 64258,97 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 13820,87 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги), вивчення попиту на продукцію позивача та розповсюдження інформацію на дану продукцію.

Виходячи з аналізу договорів на надання маркетингових послуг, укладеними між позивачем та вищезазначеними контрагентами, та актів прийому-передачі наданих послуг за даними договорами, судом встановлено, що позивачу як замовнику надавалися маркетингові послуги, пов'язані з продажем товару, послуги по організації збуту товару, наданню рекомендацій стосовно оптимізації асортименту товару, передпродажна підготовка товару, плануванню збуту (мерчандайзинг) товару.

Товаром за даними договорами була хлібобулочна продукція, яку виробляє позивач. Даний факт сторонами не заперечувався.

Враховуючи встановлені обставини та зазначені положення ПК України судом встановлено, що маркетингові послуги в розрізі віднесення їх до валових витрат, можуть надаватися платнику податків не лише на продукцію, яка є його власністю,а також і на продукцію, яку виробляє платник податків, незалежно від того, хто є власником даної продукції

Таким чином, суд не приймає заперечення відповідача про те, що позивач не був власником продукції, стовно якої отримував маркетингові послуги, а тому не мав права витрати щодо вартість маркетингових послуг віднести до складу валових.

Аналогічної позиції дотримується також Державна податкова служба України в своєму листі № 16504/6/15-1415 від 08.09.2011 р., згідно якого до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг, що зазначені у листі Товариства, зокрема, послуг з визначення обсягів продажів продукції; визначення залишків продукції; визначення відносної динаміки продажів продукції; визначення середньоденних продажів продукції, в т. ч. щодо продукції Товариства, яка випускається під торговими марками, що належать та/або використовуються Товариством, і що вже передана (продана) дистрибуційним мережам на дату надання Товариству таких послуг.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що в актах прийому-передачі наданих послуг за договорами про надання маркетингових та мерчандайзингових послуг не вказано, які саме здійснено дослідження, не зазначено зміст господарської операції. Згідно змісту актів прийому-передачі наданих послуг судом встановлено, що дані первинні документи містять дану інформація та в цілому відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Також, суд не приймає посилання відповідача на Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-96, в якому зазначаються вимоги до оформлення актів виконаних робіт.

Відповідно до розділу 1 «Вступ» Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-96 державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП) є складовою частиною Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 р. N 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики". Відповідно до зазначеного судом встановлено, що положення даного класифікатора не можуть застосовуватися в розрізі вимог до складання первинних документів як документів бухгалтерської звітності по господарських операціях, оскільки сфера застосування даного класифікатора не стосується бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Враховуючи зазначене, суд встановив помилковість висновків відповідача щодо неправомірності віднесення до складу валових витрат вартість маркетингових та мерчандайзингових послуг, що були надані ПП «Сфера», МПП ф «Дебют», МПП ф «Еліксір», ТОВ «Юбітрейд», ТОВ «РББ Груп» на суму 64258,97 грн.

За цих самих підстав суд встановив помилковість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму 284669,90 грн. (п. 2 розділу 4 Акту перевірки). Також судом встановлено використання позивачем послуг, отриманих ним за договорами про надання маркетингових послуг (отримання інформації щодо попиту на продукцію позивача, розповсюдження інформації про продукцію позивача) у власній господарській діяльності, що відповідає змісту п. 198.3 ст.198 ПК України.

Стосовно завищення позивачем амортизаційних відрахувань в розмірі 46200,55 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 10902,29 грн., суд зазначає наступне.

В Акті зазначено (а.с. 35), що в ході перевірки підприємством надано відомості нарахування амортизації по податковому обліку відповідно до яких нарахована сума амортизації у розмірі 460048,85 грн.

Також, в Акті зазначено (а.с. 35), що в ході перевірки встановлено, що підприємством віднесено до складу податкового обліку сума амортизаційних нарахувань відповідно додатку АМ у розмірі 466517,00 грн.

На різниці показників нарахування амортизації, отриманих згідно наданої позивачем відомості нарахування амортизації (460048,85 грн.) та отриманих відповідачем в ході перевірки згідно додатку АМ податкової декларації (466517,00 грн.), останнім встановлено завищення амортизаційних відрахувань.

Суд встановив необґрунтованість даного висновку відповідача щодо способу встановлення завищення амортизаційних відрахувань, оскільки відповідачем не зазначено ані в Акті ані в судовому засіданні чому правильним нарахуванням амортизації він визнає показники додатку АМ податкової декларації (податкова звітність), а дані відомостей нарахування амортизації (бухгалтерська звітність) відповідачем визнано помилковими. Відповідачем в ході перевірки було встановлено лише розбіжності щодо показників нарахування амортизації за даним бухгалтерського та податкового обліку та не встановлено де саме позивачем були допущені порушення нарахування амортизації.

В Акті зазначено, що підприємством невірно застосовані мінімально допустимі строки корисного використання років відповідно до п. 145.1 ст. 145 ПК України, внаслідок чого завищено амортизаційні відрахування у розмірі 7359,00 грн.

Інших випадків завищення амортизаційних відрахувань відповідачем в ході перевірки не встановлено.

Також, суд додатково зазначає наступне.

Відповідно до вказаних порушень щодо нарахування амортизації відповідачем встановлено завищення амортизаційних відрахувань в розмірі 46200,55 грн. В той же час, беручи до уваги завищення амортизаційних відрахувань як різниці між даними додатку АМ податкової декларації (466517,00 грн.) та відомостями нарахування амортизації (460048,85 грн.), яка становить 6468,15 грн. та завищення амортизаційних відрахувань в розрізі п. 145.1 ст. 145 ПК України, яка становить 7359,00 грн., загальна сума завищення становить 13827,15 грн. В той же час відповідачем в Акті заявлено порушення на суму 46200,55 грн., що суперечить вище встановленому.

Таким чином, суд встановив помилковість висновків відповідача щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань в розмірі 46200,55 грн.

Стосовно завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 271172,38 грн. по операціях з експорту гороху та сої.

Відповідно до пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Згідно ст. 274 Митного кодексу України в редакції від11 липня 2002 року зі змінами і доповненнями митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Позивачем за Договором поставки № 30909 від 09.09.2011 р. придбано в ТОВ «РТС Україна» горох продовольчий 2-го класу на загальну суму 817335,20 грн., крім того ПДВ 163467,04 грн. В подальшому даний товар був переданий на комісію ТОВ АП «Протос» згідно Договору комісії № К09093 від 09.09.2011 р. Товар було реалізовано на суму 107200,80 дол. США, що становить 855055,02 грн., винагорода комісіонера становить 34032,02 грн. з ПДВ, делькредере - 100,00 грн. з ПДВ.

Також, позивачем за Договором поставки № 20032 від 20.03.2012 р. придбано в ТОВ «Гермес» сою на загальну суму 500000,00 грн., крім того ПДВ 100000,00 грн. В подальшому даний товар був переданий на комісію ТОВ «Хлібекспорт» згідно Договору комісії № К03202 від 20.03.2012 р. Товар було реалізовано на суму 64500,00 дол. США, що становить 515032,50 грн., винагорода комісіонера становить 12000,00 грн. з ПДВ, делькредере - 100,00 грн. з ПДВ.

Зазначені факти сторонами не заперечувалися та підтверджуються Актом перевірки позивача. Також, сторонами не спростовувалось здійснення експортних операцій гороху та сої у відповідності до вимог митного законодавства, з належним оформленням митних декларацій.

Висновки відповідача в Акті перевірки про те, що операції позивача за договорами комісії № К09093 від 09.09.2011 р. та № К03202 від 20.03.2012 р. є збитковими, оскільки сума реалізації товару за цими договорами комісії менше суми придбання товару позивачем за договорами поставки № 30909 від 09.09.2011 р. та № 20032 від 20.03.2012 р., що призвело за завищення податкового кредиту, судом не приймається за наступних причин.

Як зазначено вище, згідно законодавства експорт гороху та сої здійснюється за нульовою ставкою, тобто платник податків у відповідному звітному періоді має право на відшкодування ПДВ, що увійшов в ціну товару, сплачену ним продавцям даного товару за його придбанняч. У зв'язку з чим суд встановив правомірність не включення позивачем в ціну експорту гороху та сої за договорами комісії суми, що відповідає розміру ПДВ, що був включений в ціну придбання позивачем гороху та сої.

У зв'язку з чим висновки відповідача про збитковість операцій позивача за договорами комісії № К09093 від 09.09.2011 р. та № К03202 від 20.03.2012 р., які були зроблені з урахуванням вартості придбання продукції з ПДВ за договорами поставки, суд визнає необґрунтованими.

Беручи до уваги вартість придбання товару за договорами поставки без урахування ПДВ (817335,20 грн. та 500000,00 грн. відповідно) та суму реалізації товару за договорами комісії (855055,02 грн. та 515032,50 грн. відповідно) з урахуванням витрат позивача на винагороду комісіонеру та делькредере (разом 34132,02 грн. та 12100 грн. відповідно) судом встановлено відсутність збитковості господарських операцій позивача за договорами комісії.

Суд визнає помилковим розрахунок відповідача в запереченнях на позовну заяву (а.с. 196) та в Акті перевірки (а.с. 43), згідно якого сума комісійної винагороди та делькредере за договорами комісії № К09093 від 09.09.2011 р. та № К03202 від 20.03.2012 р. останнім визначена в розмірі 271172,38 грн., що суперечить вище встановленому.

Щодо висновків відповідача про нетиповість операцій позивача за договорами комісії № К09093 від 09.09.2011 р. та № К03202 від 20.03.2012 р. судом встановлено наступне.

Законодавством України не передбачено заборон чи обмежень щодо включення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у зв'язку з нетиповістю операції на підставі якої формується податковий кредит. Доказів, які спростовують зазначене відповідачем надано не було.

Також суд додатково зазначає наступне.

Відповідно до Акту перевірки № 683-23/1-31381106 від 25.12.2009 р. за період з 01.04.2008 р. - 30.09.2009 р. (стор. 45-55), Довідки про загальну інформацію щодо ЗАТ «Павлоградхліб» (стор. 18-30; додаток до Акту перевірки № 67-23/1-31381106 від 01.02.2011 р. за період 01.10.2009 р. - 30.09.2010 р.), Довідки про загальну інформацію щодо ПрАТ «Павлоградхліб» (стор. 13-16; додаток до Акту перевірки № 564-23/1-31381106 від 23.12.2011 р. за період 01.10.2010 р. - 30.09.2011 р.) судом встановлено, що позивач раніше вже здійснював аналогічні господарські операції з експорту товарів за договорами комісії та за даними операціями відповідачем порушень встановлено не було.

Враховуючи зазначене, суд встановив помилковість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 271172,38 грн. по операціях з експорту гороху та сої.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до встановлених обставин відповідач не довів правомірність своїх дій щодо винесення податкових повідомлень-рішень № 0000242220 та № 0000252220 від 23.10.2012 р., а висновки відповідача в Акті № 114-22/2-31381106 від 28.09.2012 р. є помилковими, а отже, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Павлоградхліб» підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ст. 162 КАС України У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

В розрізі вказаних норм суд встановив, що спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів, а тому суд з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача виходить за межі позовних вимог, визнає протиправними та скасовує податкові повідомлення-рішення № 0000242220 від 23 жовтня 2012 р. та № 0000252220 від 23 жовтня 2012 р. .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Павлоградхліб» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000242220 від 23 жовтня 2012 р. та № 0000252220 від 23 жовтня 2012 р. Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Присудити Приватному акціонерному товариства «Павлоградхліб» здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 4292 (чотири тисячі двісті дев'яносто дві) гривні.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 14.01.2013р.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 14.01.2013 р. Суддя П.О.Борисенко П.О.Борисенко