Рішення № 29936321, 04.03.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2013 р.Справа № 916/23/13-г

Господарський суд Одеської області

У складі судді - Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань - Воробйова А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства „Торговий дім Поляков" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 13 429,42 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Торговий дім Поляков" (далі по тексту - ПП „Торговий дім Поляков") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в загальній сумі 4 089,83 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 2 582,80 грн., відсотків річних в сумі 859,57 грн. та пені в сумі 647,46 грн. При цьому, загальна ціна поданого позову була визначена позивачем в сумі 13 429,42 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором поставки № 1996 від 06.12.2010р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного товару.

Згідно із заявою від 15.02.2013р. позивачем було уточнено розмір позовних вимог, в результаті чого ПП „Торговий дім Поляков" просило суд стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 13 429,42 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 2582,80 грн., відсотків річних в сумі 859,57 грн., пені в сумі 647,46 грн., 0,5% від суми боргу в розмірі 9 339,59 грн. Вказана редакція позовних вимог є остаточною та була прийнята до розгляду господарським судом.

На адресу відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та яка, в свою чергу, і була зазначена позивачем у позовній заяві, господарським судом, в порядку ст. 87 ГПК України, надсилались копії процесуальних документів, винесених в ході розгляду справи № 916/23/13-г. Конверти з поштовими відправленнями, надіслані на адресу ОСОБА_2, були повернуті до господарського суду у зв'язку з неможливістю їх вручення адресату.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, надісланої на юридичну адресу ОСОБА_2 згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що був повернутий органом зв'язку з позначкою "адресат вибув" та "адресат відсутній", вважається належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення належним чином ОСОБА_2 про час і місце проведення судових засідань по даній справі (згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006р. № 01-8/1228).

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду даної справи. Однак, незважаючи на це, відповідач жодного разу не скористався наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача суд встановив наступне.

06.12.2010р. між ПП „Торговий дім Поляков" (Постачальник) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір поставки № 1996, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукти харчування та інші товари, іменовані по тексту договору „Товар", а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору відповідно до виписаних накладних. Загальна сума товару, що передається Покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок Постачальника у зазначені в заявці терміни.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виходячи з положень п.п. 3.3 - 3.5 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної Постачальника за участю експедитора Постачальника. Датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній. При отриманні товару Покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками Постачальника та Покупця за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 12-а. При прийомі товару оформлюється накладна, що підписується представниками сторін. Накладна засвідчує: факт поставки товару, його кількість та якість.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. позивачем було передано у власність ОСОБА_2 товар на загальну суму 3 187,90 грн. з урахуванням ПДВ, а відповідачем вказаний товар було прийнято, що підтверджується видатковими накладними № КК-0067726 від 24.12.2010р. і № КК-0067681 від 24.12.2010р., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими відповідними печатками.

Згідно з п. 4.1 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок Постачальника, на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення готівкових коштів в касу Покупця протягом вказаного строку.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив лише часткову оплату вартості придбаного у позивача товару в сумі 605,10 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи фіскальними чеками, із порушенням строків внесення платежів, чим порушив прийняті на себе грошові зобов'язання за договором поставки № 1996 від 06.12.2010р. В результаті викладеного, станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом, у ОСОБА_2 утворилась заборгованість перед ПП „Торговий дім Поляков" за вищезазначеним договором в сумі 2 582,80 грн.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 692 ЦК України господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за придбаний товар в сумі 2 582,80 грн.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями п. 5.2 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. передбачено, що при порушенні Покупцем п. 4.2 даного договору, Покупець сплачує Постачальнику зокрема збитки від інфляції та 17% річних від суми боргу за весь час прострочення.

З посиланням на положення ст. 625 ЦК України та п. 5.2 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. позивачем було нараховано відповідачу до сплати відсотки річних в сумі 859,57 грн., які є наслідком допущеного позивачем порушення власних зобов'язань. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 відсотків річних в сумі 859,57 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 5.2 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. передбачено, що при порушенні Покупцем п. 4.2 даного договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З посиланням на п. 5.2 укладеного між сторонами по справі договору, позивачем було додатково нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 647,46 грн. за прострочення виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань. Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 даного різновиду неустойки, проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок /а.с. 7/, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 647,46 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, умовами п. 5.3 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. передбачено, що при порушенні Покупцем п. 4.2 даного договору, згідно зі ст. 536 ЦК України Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування його грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.

З огляду на зміст вказаних умов договору поставки № 1996 від 06.12.2010р., позивачем було нараховано ОСОБА_2 до сплати 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення в загальній сумі 9 339,59 грн. Проаналізувавши позовні вимоги у названій частині, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, як зазначалось вище по тексту рішення, частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3 % річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 5.2 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. в розмірі 17 % річних від суми заборгованості.

Разом із тим, проценти, нарахування яких передбачено п. 5.3 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р., за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені згідно статті 549 ЦК України, частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу пунктом 5.3 договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказану правову позицію щодо застосування статей 536, 549, 625 ЦК України висловлено у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011р. № 3-123гс11, ухваленій з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції.

Таким чином, приймаючи до уваги, що сторони по справі у п. 5.2 договору поставки № 1996 від 06.12.2010р. вже передбачили нарахування пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості придбаного товару у максимальному розмірі, застосування якого відповідно до закону допускається до порушника грошових зобов'язань, суд, відповідно до ст. 61 Конституції України дійшов висновку про протиправність нарахування ОСОБА_2 до сплати платежів, передбачених п. 5.3 цього договору, які за своєю природою є саме штрафною санкцією у вигляді пені.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення в загальній сумі 9 339,59 грн. слід відмовити.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ОСОБА_2 перед ПП „Торговий дім Поляков" в загальному розмірі 4 089,83 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 2 582,80 грн., відсотків річних в сумі 859,57 грн. та пені в сумі 647,46 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог на суму 4 089,83 грн. Таким чином, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ПП „Торговий дім Поляков" основний борг в розмірі 2 582,80 грн., відсотки річних в сумі 859,57 грн. та пеню в сумі 647,46 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610 - 612, 615, 617, 625, 629, 662, 662, 691, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України. При цьому, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення в загальній сумі 9 339,59 грн. слід відмовити відповідно до ст. 61 Конституції України, ст.ст. 536, 549, 625 ЦК України.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610 - 612, 615, 617, 625, 629, 662, 662, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст. 61 Конституції України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 /68711, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2/ на користь приватного підприємства „Торговий дім Поляков" /18030, м. Черкаси, вул. Чехова, 41, код ЄДРПОУ 32268131, п/р 2600811032 в ЧОД ВАТ „Райффайзен Банк Аваль", МФО 354411/ основний борг в розмірі 2 582 грн. 80 коп. /дві тисячі п'ятсот вісімдесят дві грн. 80 коп./, відсотки річних в сумі 859 грн. 57 коп. /вісімсот п'ятдесят дев'ять грн. 57 коп./, пеню в сумі 647 грн. 46 коп. /шістсот сорок сім грн. 46 коп./, судовий збір 490 грн. 16 коп. /чотириста дев'яносто грн. 16 коп./. Наказ видати.

3. В решті позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 11.03.2013р.

Суддя С.П. Желєзна