Постанова № 29934322, 05.03.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

05 березня 2013 р. Справа № 802/734/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара Павла Анатолійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Старожилової Дар'ї Олександрівни

представника позивача: Гурби М. В.

представника відповідача: Лабунець Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтрансзв'язок та електрифікація"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Вінтрансзв'язок та електрифікація» з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2013 року № 0000012206, прийнятого на підставі акту позапланової невиїзної документальної перевірки №272/2205/34090595 від 31.01.2013 року, вважає його недійсним, таким, що прийняте всупереч чинному законодавству України та таким, що підлягає скасуванню. Позивач вказує на те, що висловлені відповідачем в акті перевірки висновки не відповідають дійсності та зроблені з порушенням чинного законодавства.

На переконання позивача, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство. Крім того, правочини, укладені із контрагентом, є чинними та відповідають вимогам Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позивні вимоги, надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання заперечував проти адміністративного позову. Пояснив суду, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінтрансзв'язок та електрифікація» зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 08.02.2006р., запис про державну реєстрацію №1 174 102 0000 003253.

На підставі службового посвідчення серії ВН №105529, виданого 04.04.2012 року ДПС у Вінницькій області, головним державним податковим ревізором-інспектором, інспектором податкової служби І рангу відділу особливо важких перевірок управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби Футоряк Ольгою Володимирівною керуючись ст.. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, на підставі п.п.78.1.1, п. п.78.1.4, п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу № 287 від 29.01.2013р. проведена позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Вінтрансзв'язок та електрифікація» з питань недостовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємозрахункам з ТОВ «БЕРІ.МОР» (код ЄДРПОУ 37505972) змінена назва з ТОВ «Асторія груп» за червень-липень 2011 року.

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що в період який перевірявся, між позивачем та ТОВ «БЕРІ.МОР» укладено договіри:

- Договір купівлі-продажу від 28.06.2011р., відповідно до умов якого ТОВ «Вінтрансзв'язок та електрифікація» (покупець) придбало у ТОВ «Асторія груп» (продавець) товар згідно видаткових накладних на загальну суму 17 000 грн., в т. ч. ПДВ - 2833 грн.

- Договір купівлі-продажу від 29.07.2011р. відповідно до умов якого ТОВ «Вінтрансзв'язок та електрифікація» (покупець) придбало у ТОВ «Асторія груп» (продавець) товар згідно видаткових накладних на загальну суму 34 000 грн., в т. ч. ПДВ -5666 грн.

Податковим органом зроблено висновок, що господарські операції по вказаних договорам не здійснювалися та є безтоварними, а ТОВ «Вінтрансзв'язок та електрифікація» не має права на податковий кредит у сумі 8500,00 грн., обґрунтовуючи це наступним.

Згідно з актом перевірки ДПІ в Печерському районі № 653/23-02/37505972 від 14.02.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Асторія груп" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.06.2011р. по 31.07.2011р. встановлено, що у зв'язку з відсутністю фактичної поставки товарів від ТОВ "Асторія груп" до покупців, а також за відсутності основних фондів (приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування), які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансового-господарської діяльності та первинних документів, відсутній правочин між ТОВ "Асторія груп" та позивачем, як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 234 Цивільного кодексу України). Крім того, безпідставністю формування ТОВ «АСТОРІЯ ГРУП» податкових зобов'язань з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року по податковим накладним, виписаних на продаж товарів на адресу контрагентів.

За результатами перевірки складено Акт № 272/2205/34095095 від 31 січня 2013 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, як вбачається з акта перевірки, перевіркою встановлено наступні порушення:

1) п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого зроблено висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 8500,0 грн., а саме: за ІІ квартал 2011 року на 2833 грн., за ІІІ квартал 2011 року на 5667 грн;

2) п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого вказано на заниження позивачем податкового зобов'язання, яке підлягає сплаті в бюджет в сумі 8500,0 грн. по наступним податковим періодам: за ІІ квартал 2011 року на 2833 грн., за ІІІ квартал 2011 року на 5667 грн.

На підставі акту перевірки № 272/2205/34095095від 31 січня 2013 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2013 року № 0000012206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9918,00 грн., в тому числі за основним платежем - 8500, 00 грн., та штрафними санкціями - 1418,00 грн.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Матеріалами перевірки встановлено, що в перевіряємий період між позивачем та ТОВ "Асторія груп"склались господарські відносини по купівлі-продажу товарів необхідних для будівництва кабельної каналізації та прокладання кабелів живлення та лінійних кабелів.

Таким чином судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між позивачем та ТОВ «Асторія груп»" укладено договіри купівлі-продажу від 28.06.2011р. (а.с. 34-35) та від 29.07.2011р. (а.с. 43-44).

Як вбачається зі змісту видаткової накладної б/н від 28 червня 2011 року, на виконання умов договору купівлі-продажу від 28.06.2011р. ТОВ "Асторія груп" продало позивачу короб LS-25*25 в кількості 250 м., кабель ГТР cat SE в кількості 565м., кабель ПВ-34,0 в кількості 130 м., кабель ПВС-2*1,5 в кількості 140 м., гофра/труба ПВХ d 16 мм в кількості 100 м., кабель ТПП эп 50*2*0,4 в кылькосты 300м, шафа зв'язку розподільча в кількості 1 шт. всього на загальну суму 17000 грн.. в тому сислі ПДП - 2833,33 грн. (а.с. 36).

Згідно видаткової накладної №72908 від 29.07.2011р., на виконання умов договору від 29.07.2011р. ТОВ " Вінтрансзв'язок та електрифікація" придбало у ТОВ "Асторія груп" колодязь ЖБ ККС-2 в кількості 1 шт., люк п/ет л. т. в кількості 1 шт. на загальну суму 34000 грн., в тому числі ПДВ - 5666,66 грн. ( а. с. 45).

Продавцем видані податкові накладні №62801 від 28.06.2011р. на загальну суму 17000,00 грн. в т. ч. ПДВ - 2833,33 грн. (а.с. 38) та №72934 від 29.07.2011р. на загальну суму 34000 грн., в тому числі ПДВ - 5666,66 грн. (а.с.43).

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряє мий період встановлено завищення на суму 8500,00 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

При цьому, одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договіра купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, подорожні листи.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

Що стосується висновків податкового органу про відсутність в договорах між позивачем та ТОВ "Асторія груп" спрямованості на реальне настання правових наслідків ст. 234 ЦК України.

Суд критично відноситься до таких висновків відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на наведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом. Також укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Крім цього, виконання умов договорів купівлі-продажу підтверджується наданими суду та дослідженими у судовому засіданні видатковими та податковими накладними. Сплата за товари підтверджується платіжними дорученнями, транспортування товарів - подорожніми листами.

В подальшому придбані у ТОВ «Асторія Груп» товари було використано в господарській діяльності позивача шляхом його використання для будівництва кабельної каналізації та прокладання кабелів живлення та лінійних кабелів під час виконання договорів перед іншими контрагентами.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.

Відносно посилань податкового органу щодо нікчемності та недійсності позивачем укладених правочинів, слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу. Отже, вказані обставини та долучені до матеріалів справи докази додатково підтверджують протилежність позицій відповідача.

Враховуючи викладене, суд прийшов, що відповідачем неправомірно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість сумі 9918,00 грн. Таким чином, висновки акту перевірки є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 14.02.2013 року №0000012206 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Вінтрансзв'язок та електрифікація" суми податкового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 9918,0 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтрансзв'язок та електрифікація" судовий збір в розмірі 115,00 грн. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович