Постанова № 29933654, 14.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Справа № 5008/247/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Першиков Є.В.

судді: Данилова Т.Б., Яценко О.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03.10.2012р. у справі господарського суду№ 5008/247/2012 Закарпатської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1простягнення вартості недоставленого вантажу за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення заборгованості за перевезення ОСОБА_2 дов. б/н від 01.03.2013 не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 74716,39 грн. вартості недоставленого вантажу, що перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною ЦМР А №045669.

У квітні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Закарпатської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" про стягнення 182291,75 грн. боргу за виконане перевезення, додаткових витрат та штрафних санкцій за невиконання умов договору перевезення.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 23.04.2012 зустрічний позов прийнято до розгляду одночасно із первісним позовом.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.06.2012 (суддя Якімчук Л.М.),залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2012 (головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Марко Р.І.), позовні вимоги за первісним позовом ТОВ "Вулкаскот-Україна" задоволено повністю: стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вулкаскот-Україна" 74889,09грн. вартості втраченого товару, що еквівалентно 4 910,40 Євро, а також судовий збір.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд.

В касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 посилається на неповне встановлення обставин справи, невірну оцінку тексту заявки на перевезення вантажу, вважає, що спочатку повинно були оплачено перевезення, а потім виданий одержувачу - позивачу вантаж.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Вулкаскот-Україна" проти касаційної скарги заперечує, надає пояснення по суті спору, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення по справі залишити без змін.

Заслухавши присутнього представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що ТОВ "Вулкаскот-Україна" 25.11.2011 електронною поштою направило ФОП ОСОБА_1 заявку від 25.11.2011 №37 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по міжнародних сполученнях і території України, за умовами якої перевізник зобов'язаний здійснити автомобільне перевезення вказаного замовником мінерального фільтрувального продукту під назвою Harbolite 900-IT вагою 15,8 тонн за маршрутом Корсіко (Італія) - с. Насташин Галицького району Івано-Франківської області, з розмитненням у с. Ямниця (7 км від м. Івано-Франківська) з розвантаженням на складі одержувача 28.11.2011, вартість перевезення 3250 євро по курсу НБУ на день вивантаження, оплата протягом 14 днів по пред'явленню оригіналів документів. Заявка підписана замовником і скріплена печаткою юридичної особи ТОВ "Вулкаскот-Україна" .

Від посередника, що діяв в інтересах як замовника, так і перевізника, замовником ТОВ "Вулкаскот-Україна" отримано листа з додатками в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, його ліцензію на автомобільні перевезення, банківську довідку про відкриття рахунків, свідоцтво платника ПДВ, довідку податкового органу, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Заявка, надіслана ТОВ "Вулкаскот-Україна", відповідачем не була підписана. Натомість замовник отримав листа від ФОП ОСОБА_1 з додатками в т.ч. проект договору від 25.11.2011р. №2511/11, нову редакцію заявки від 25.11.2011р., яку перевізник вважав додатком до договору.

Судами досліджено текст заявки від 25.11.2011 у редакції перевізника ФОП ОСОБА_1 і встановлено, що він базується на заявці замовника, але доповнений відомостями про конкретний автомобіль, який виконуватиме перевезення вантажу, прізвище, ім'я та по-батькові водія. Окрім того, перевізник у заявці додатково вказав договір (контракт) перевезення від 25.11.2011 №2511/11 та вніс корективи, а саме змінив текст заявки у частині порядку проведення розрахунку за послуги, зазначивши, що розрахунок проводиться по факсовій копії рахунку до розвантаження товару.

Однак, замовником ТОВ "Вулкаскот-Україна" не була підписана ця заявка перевізника та не підписаний долучений до неї договір №2511/11.

Надаючи оцінку договору (контракту) №2511/11 та заявкам від 25.11.2011 на перевезення, суди попередніх інстанцій виходили з приписів статті 638 ЦК України, якою встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір, (який є видом правочину), укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно із ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п.3.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні заявка подається перевізнику у строк, визначений договором. За погодженням із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

Як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи, між замовником та перевізником у встановленій законом формі єдиним документом чи спрощеним способом не були погоджені істотні умови ні договору перевезення, ні заявки на перевезення - як спрощеної форми договору.

Наданим сторонами різних за змістом заявкам від 25.11.2011 суди надали оцінку як оферти однієї сторони до іншої щодо укладення договору перевезення, оскільки їх тексти різняться і не містять одночасно підписів уповноважених представників обох сторін та не скріплені їх печатками.

Незважаючи на те, що договір перевезення як єдиний документ не був підписаний, перевізником ФОП ОСОБА_1 був направлений в Італію та поданий під завантаження автомобіль та завантаження товару відбулося 25.11.2011 без наявності письмового підтвердження замовника щодо остаточного узгодження умов, зокрема, порядку оплати послуг, який залишився сторонами неузгодженим.

Після доставки товару в Україну і розмитнення його Івано-Франківською митницею 30.11.2011, перевізник направив замовнику листа-вимогу та рахунок №89 на оплату транспортних послуг в сумі 36068,38грн. та повідомив про можливість розвантаження товару на складі замовника виключно після проведення оплати, а також про притримання вантажу до повного розрахунку.

Судами встановлено, що підтвердженням факту здійснення перевезення автомобільним транспортом є товаро-транспортна накладна CMR А№045689 з супровідною вантажно-митною декларацією форми МД-2.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія), до якої Україна приєдналась Законом від 01.08.2006.

Статтею 307 Господарського кодексу України, зокрема, встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Конвенцією встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Згідно статей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, і є підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до п.1 ст.13 Конвенції після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо вантаж не прибув після сплину строку, передбаченого у статті 19, одержувач має право від свого імені вимагати від перевізника задоволення, посилаючись на права, забезпечені йому договором перевезення.

Згідно ст.17 Конвенції перевізник несе відповідальність, зокрема, за повну чи часткову втрату вантажу з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно ст.20 Конвенції управомочена за договором особа має право, без надання будь-яких доказів вважати вантаж втраченим, якщо він не був доставлений протягом тридцяти днів після сплину встановленого терміну доставки, або коли такий термін не був встановлений, - протягом шестидесяти днів з дня приймання вантажу до перевезення.

Судами встановлено, що перевізник ФОП ОСОБА_1 доставлений вантаж одержувачу ТОВ "Вулкаскот-Україна" не видав, а натомість використав право притримання.

Лист замовника від 18.12.2011 №462 свідчить про його наміри врегулювати спірну ситуацію, зокрема, оплатити транспортні послуги перевізника протягом 3-х днів після доставки вантажу на склад в с.Насташине. Однак, перевізник не погодився на зазначену пропозицію, що призвело до втрати замовником інтересу до вантажу і придбання ідентичного товару повторно, доказом чого слугує CMR №0327225 від 23.12.2011.

В силу ст.20 Конвенції, кінцевим терміном передачі вантажу перевізником замовнику суди встановили 24 січня 2012 року (протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником), оскільки після цього вантаж вважається втраченим і замовник може вважати його загубленим.

Відповідно до ст.23 Конвенції якщо перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом компенсації вартості втраченого вантажу в сумі 74889,09грн., яка обрахована виходячи з вартості вантажу у євро по курсу НБУ на день подачі позову до суду, відшкодування ввізного мита та ПДВ в сумі 23257,36грн., що підтверджується вантажною митною декларацією.

Щодо зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з замовника боргу по оплаті за виконане перевезення в сумі 34060,00грн., штрафних санкції за простій автомобіля 146802,60грн., додаткових витрат в сумі 1429,15грн., яка в подальшому зменшена до 1079,15грн., суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні цих вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір перевезення як єдиний документ у письмовій формі між сторонами не укладено. Заявки, якими обмінювалися сторони, ними не погоджені, відтак, умови договору перевезення, в тому числі і у спрощений спосіб шляхом обміну заявками, а також порядок та строки розрахунку за перевезення сторонами не узгоджені.

Щодо доводів ФОП ОСОБА_1 про право на притримання товару як виду забезпечення зобов'язань, яке регулюється положеннями ч.4 статті 916 ЦК України, п.2 статті 13 Конвенції, то в силу ч.4 статті 916 ЦК України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими документами або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до п.2 статті 13 Конвенції одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.

Статтями 33 та 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суди попередніх інстанцій встановили, що замовник сплатив необхідні платежі для ввезення з Італії в Україну вантажу в т.ч. ввізне мито та ПДВ, таким чином були відсутні підстави вважати, що існувала загроза непроведення розрахунку за транспортування з боку замовника. Тобто, потреби у захисті прав перевізника шляхом притримання ним специфічного (харчового) вантажу до моменту здійснення повної оплати за надані послуги не було, так як порядок і строк проведення оплати за перевезення вантажу сторонами не узгоджено.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2012р. у справі №5008/247/2012 господарського суду Закарпатської області залишити без змін.

Головуючий Є. Першиков

Судді Т. Данилова

О. Яценко