Постанова № 29933613, 05.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа № 5015/1990/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.за участю представників:позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 рокуу справі№ 5015/1990/12 Господарського суду Львівської областіза позовомЛичаківської районної адміністрації Львівської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівська міська радапродемонтаж тимчасової споруди

ВСТАНОВИВ:

21.05.2012 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до господарського суду з позовом про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні елементом благоустрою шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої на АДРЕСА_1, посилаючись на приписи статей 123, 124 Господарського кодексу України, статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", статтю 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на відсутність законних підстав для розташування зазначеної тимчасової споруди та на невиконання відповідачем обов'язкового рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що розміщення спірної тимчасової споруди здійснено з дотриманням вимог законодавства на підставі договору оренди земельної ділянки, чинного на час подання позову, та щодо якого відповідачем вчинено необхідні дії з його поновлення у встановленому законодавством порядку; відповідно наведене позивачем рішення органу місцевого самоврядування не є підставою виникнення у відповідача обов'язку демонтувати зазначену тимчасову споруду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.07.2012 року (суддя Бортник О.Ю.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 року (судді: Галушко Н.А. - головуючий, Кравчук Н.М., Орищин Г.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; позовні вимоги задоволено; зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні елементом благоустрою шляхом демонтажу тимчасової споруди, яка розташована на АДРЕСА_1; з відповідача стягнуто на користь позивача 1609 грн. судового збору. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року виправлено описку, допущену у абзаці 1 сторінки 4 постанови.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову у даній справі, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, не розглянуто наведені відповідачем доводи в спростування підстав поданого позову; судом розглянуто позов з підстав, які не наводилися в суді першої інстанції, та за відсутності заяви про зміну підстави позову до початку розгляду судом справи по суті; висновки суду щодо необхідності нотаріального посвідчення договору оренди земельної ділянки суперечать статті 14 Закону України "Про оренду землі"; Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради не є стороною договору оренди земельної ділянки, а відтак не є належним позивачем у даній справі.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, як необґрунтовані; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Львівської міською радою (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (орендар) 12.04.2010 року підписано Договір оренди землі № Л-1173 , згідно з пунктом 1 якого орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради № 899 від 07.06.2007 року "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові" та ухвали Львівської міської ради № 2311 від 18.12.2008 року "Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста" та № 3087 від 03.12.2009 року "Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 18.12.2008 року № 2311 та змін до ухвали міської ради від 21.05.2009 року № 2685 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_2 для обслуговування малої архітектурної форми; вказаний договір оренди не пройшов державної реєстрації, а відтак не набув чинності за змістом умов договору та положень статті 125 Земельного кодексу України.

Також апеляційним судом встановлено, що пунктами 7, 8 ухвали Львівської міської ради № 1012 від 15.12.2011 року "Про внесення змін до ухвали міської ради від 18.12.2008 року № 2311 (зі змінами) та затвердження взірцевих проектів тимчасових споруд (малих архітектурних форм) для провадження підприємницької діяльності" визначено: суб'єктам підприємницької діяльності у місячний термін з часу прийняття ухвали забезпечити демонтаж тимчасових споруд, які не внесені у додатки 1-ПР, 2-ПР, 3-ПР, 4-ПР, 5-ПР, 6-ПР, 7-ПРП, 8-3 до ухвали міської ради № 2311 від 18.12.2011 року та термін договорів оренди земельних ділянок та оренди конструктивних елементів благоустрою яких закінчився у 2011 році; у разі нездійснення суб'єктами підприємницької діяльності у місячний термін демонтажу згідно з пунктом 7 цієї ухвали, районним адміністраціям у судовому порядку забезпечити демонтаж тимчасових споруд (малих архітектурних форм) для провадження підприємницької діяльності, які функціонують чи розміщені на території м. Львова без дозвільних документів та не внесені у додатки 1-ПР, 2-ПР, 3-ПР, 4-ПР, 5-ПР, 6-ПР, 7-ПРП, 8-3, тобто які не ввійшли до Перспективної схеми розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), як частини програми комплексного благоустрою території міста.

Листом районної адміністрації № 33/вих-1725 від 30.12.2011 року відповідача попереджено про необхідність демонтажу тимчасової споруди власними силами до 15.01.2012 року; за змістом акта обстеження від 16.01.2012 року відповідачем не виконано вимоги Личаківської районної адміністрації щодо демонтажу тимчасової споруди, відповідач продовжує здійснювати торгівельну діяльність.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності передбаченого пунктом 12.2.6. Правил благоустрою м. Львова розпорядження голови адміністрації з визначенням відповідача як суб'єкта, зобов'язаного демонтувати малу архітектурну форму, такий обов'язок у відповідача не виникає, а також у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідач порушив вимоги обов'язкових до виконання нормативно-правових актів.

Однак за статтями 13, 14, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" території загального користування (зокрема, парки, вулиці, дороги) належать до об'єктів благоустрою населених пунктів та використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством; покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів належить до об'єктів благоустрою. Згідно зі статтею 16 зазначеного Закону на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо; водночас за пунктом 10 частини 1 статті 10 Закону до повноважень органів сільських, селищних і міських рад віднесено затвердження правил благоустрою, надання дозволу на розміщення на території об'єкту благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення.

Також за змістом статті 13 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства та зобов'язана утримуватися при їх здійсненні від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що відповідач використовує елемент благоустрою у АДРЕСА_2 для обслуговування малої архітектурної форми без підстав, встановлених законодавством та місцевими правилами благоустрою, чим порушує права та охоронювані законом інтереси відповідного органу місцевого самоврядування як суб'єкта благоустрою населеного пункту та власника об'єкта благоустрою, не виконує свої обов'язки щодо додержання належного порядку використання об'єкта благоустрою та обґрунтовано задоволено позов про припинення зазначених незаконних дій шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо невиконання вимог щодо державної реєстрації договору оренди землі № Л-1173; посилаючись на невірне застосування судом статті 290 Господарського кодексу України, скаржник залишив поза увагою ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року про виправлення описки, допущеної у абзаці 1 сторінки 4 постанови, а також те, що невірне застосування зазначеної норми не спричиняє незаконності постанови в цілому. Також слід зазначити, що підставою звернення зі зазначеним позовом є незаконне використання відповідачем об'єкта благоустрою, а не порушення умов договору оренди землі; спір розглянуто судом апеляційної інстанції відповідно до наведеної позивачем підстави позову, а позов подано органом місцевого самоврядування, повноваження якого у спірних правовідносинах скаржником не спростовано.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, відтак його висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 року у справі № 5015/1990/12 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач