Ухвала суду № 29930074, 05.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 р.Справа № 2а-2002/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді -Кравченко К.В.,судді -Градовського Ю.М.,судді -Вербицькій Н.В.при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона-Південь» до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року ТОВ «Аскона-Південь» (надалі - позивач, товариство) звернулось до суду із адміністративним позовом про скасування наступних податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Херсоні (надалі - відповідач, ДПІ) від 15.05.2012 року:

- №0003332200, яким збільшені податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 1326641,00 грн.;

- №0003342200, яким збільшені податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 189342,50 грн., з яких 152107,00 грн. - за основним платежем, а 37235,50 грн. - за штрафними санкціями;

- №0003352200, яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на 126164 грн., та застосована штрафна санкція на суму 31541,00 грн..

Спірні податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту від 09.04.2012 року №443/231/24962264 про результати планової виїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року (надалі - акт перевірки).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що висновки акту перевірки про допущені позивачем порушення суперечать положенням податкового законодавства, не підтверджені належними доказами та спростовуються наявними документами.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.09.2012 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом акту перевірки порушення, які стали підставою для винесення спірного рішення №0003332200 з податку на прибуток полягають у тому, що позивач занизив валовий дохід на суму 11965,00 грн., зависив валові витрати на 6497764,00 грн., а також зависив амортизаційні відрахування на 116400,00 грн..

Порушення, які стали підставою для нарахування позивачу спірним рішенням №0003342200 зобов'язань з податку на додану вартість та для зменшення позивачу спірним рішенням №0003352200 бюджетного відшкодування з ПДВ на 126164,00 грн. за актом перевірки полягають у завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 408271,00 грн..

Як зазначено в п.3.1.1 акту заниження валового доходу на суму 11965,00 грн. відбулось з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року внаслідок заниження позивачем на цю суму приросту балансової вартості запасів за рахунок списання 50% витрат по використанню ПММ за договором на використання працівниками позивача у своїй роботі власних автомобілів.

За змістом п.3.1.2 акту завищення валових витрат на суму 6497764,00 грн. полягає у наступному:

- неправомірне віднесення до складу валових витрат 2 та 3 кварталів 2010 року 182215,00 грн. на придбання у ПП «Стальсервіс» металевої труби вартістю 548,28 грн. без ПДВ та у ТОВ «Нікстройсервіс» дерев'яних піддонів та пластикових відер на суму 181667,00 грн. без ПДВ, внаслідок визнання ДПІ угод позивача з цими постачальниками нікчемними, а операцій з ними безтоварними;

- завищення убутку балансової вартості запасів за ІІ кв. 2010 року на суму 4504,00 грн. за рахунок списання 50% витрат по використанню ПММ за договорам на використання працівниками позивача у своїй роботі власних автомобілів;

- віднесення до складу валових витрат за 3 кв. 2010 року 151667,00 грн. по операціям з ПП «Вавил» по ремонту належних позивачу екскаватора та навантажувачів, внаслідок визнання ДПІ угод позивача з цим контрагентом нікчемними;

- включення у 3 кв. 2010 року до складу інших валових витрат 16287,00 грн. без підтверджуючих документів;

- включення у 2-4 кв. 2010 року та 1 кв. 2011 року до складу інших валових витрат оплату компенсації працівникам за використання власних автомобілів в розмірі 29900,00 грн.;

- включення до собівартості продукції у 2 кв. 2011 року 75092,00 грн., витрачених позивачем на оплату ФОП Рудик транспортно-експедиційних послуг на суму 5333,00 грн. без ПДВ та на оплату ПП «Ванвил» послуг з монтажу технологічного обладнання лінії по виробництву будівельних сумішей на суму 69759,00 грн. без ПДВ, які ДПІ вважає нікчемними, і такими, що реально не виконувались;

- завищення у 2-4 кв. 2011 року витрат на суму 19223,00 грн. за рахунок списання витрат по використанню ПММ за договорам на використання працівниками позивача у своїй роботі власних автомобілів;

- включення до складу інших валових витрат 2-4 кв. 2011 року оплату компенсації працівникам за використання власних автомобілів в розмірі 7065,00 грн.;

- завищення в деклараціях з податку на прибуток за 2-4 кв. 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 6163478,00 грн. внаслідок перенесення до цих декларацій збитків 2010 року.

Завищення амортизаційних відрахувань на суму 116400,00 грн. відповідно до п.3.1.3 акту пов'язано із нарахуванням позивачем амортизації в розмірі 6% на основні засоби 3 групи - лінію по виробництву будівельних сумішей, яка була змонтована ПП «Вавил» по договору з позивачем, який ДПІ вважає нікчемними та таким, що в реальності не виконувався.

Відповідно до п.3.2.1 акту завищення податкового кредиту на суму 408271,00 грн. полягає у тому, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціям із ПП «Ванвил» (230333,33 грн.), ПП «Стальсервіс» (110,00 грн.), ТОВ «Нікстройсервіс» (36333,40 грн.), ФОП Рудик (1066,00 грн.), ТОВ «Еліт-Авто-Юг» (130000,00 грн.), які ДПІ вважає нікчемними та таким, що реально не виконувались. ДПІ також вказує на неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту ПВД на суму 10429,00 грн. з придбання ПММ, використаних позивачем за договорами на використання працівниками позивача власних автомобілів, які ДПІ вважає нікчемними.

З наведеного вбачається, що операції позивача з використання автомобілів своїх працівників, а також операції з ПП «Ванвил», ПП «Стальсервіс», ТОВ «Нікстройсервіс», ФОП Рудик стали підставою для нарахування позивачу спірними рішеннями зобов'язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість, а також для зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ.

За результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки ДПІ, які викладені в листі від 10.05.2012 року за №4297/10/270105 (а.с.100-108), ДПІ виключила суму податкового кредиту по операціям із ТОВ «Еліт-Авто-Юг» в розмірі 130000,00 грн. зі складу загальної суми завищення податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився із правомірністю формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по вищевказаним операціям.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним з огляду на наступне.

Щодо операцій позивача з використання у власній господарській діяльності автомобілів своїх працівників, позиція ДПІ полягає у тому, що укладені позивачем з своїми працівниками договори про використання автомобілів фактично є договорами оренди цих автомобілів, які не посвідчені нотаріально, і в силу ст.759 та п.1 ст.220 Цивільного кодексу України ці договори є нікчемними, а тому формування за цими договорами валових витрат та податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів з такою позицією податкового органу погодитися не може, оскільки укладені позивачем з працівниками ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договори на користування легкових автомобілів 01/10-08 від 01.10.2008 року, №02/10-08 від 01.10.2008 року та №03/10-08 від 01.10.2008 року не передбачають передачу автомобілів в користування товариства, а використання автомобілів за цими договорами здійснюється виключно його власником - працівником позивача при здійсненні своїх трудових обов'язків, за що працівник отримує від підприємства компенсацію за знос свого транспортного засобу у розмірі щомісячної амортизації, яка нараховується відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Оскільки визначальною ознакою договору оренди автомобіля відповідно до ст.759 ЦК України є передача автомобіля його власником орендарю у користування за плату на певний строк, а фактичної передачі працівниками товариства своїх автомобілів в користування товариству не відбувалось, і відповідні акти приймання-передачі не складались, що не заперечується відповідачем, висновок ДПІ про нікчемність укладених позивачем договорів на використання автомобілів свої працівників є помилковим.

Виходячи з положень ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.138 Податкового кодексу України, якими врегульовані питання формування валових витрат, віднесення товариством витрат за вказаними договорами на використання автомобілів до складу валових витрат не суперечить приписам цих законодавчих норм.

Позиція податкового органу з цього питання була викладена в листі ДПА у м. Києві від 09.11.2006 року №911/10/31-106, за змістом якого до складу валових витрат платника податку можуть бути віднесені витрати на відшкодування компенсації за використання особистого автотранспорту лише в тому випадку, якщо ці витрати пов'язані з веденням господарської діяльності платника податку, а не з фінансуванням особистих потреб фізичних осіб - працівників підприємства. Витрати на відшкодування вартості послуг працівника за використання ним у службових цілях власного легкового автомобіля повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, якими є заява працівника, договір між працівником і підприємством, відповідні накази керівника підприємства щодо використання працівниками власного транспортного засобу у службових цілей та нарахування в зв'язку з цим відповідної компенсації, дорожні листи.

Аналогічна позиція з цього питання викладена і в листі Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємництва №3903 від 31.05.2007 року.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивач правомірно включив до складу валових витрат витрати на виплату своїм працівникам компенсації за використання власних автомобілів для потреб товариства, а також правомірно здійснював списання ПММ, що було використано на ці цілі.

Щодо тверджень ДПІ про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту ПВД на суму 10429,00 грн. з придбання ПММ, використаних позивачем за договорами на використання працівниками позивача власних автомобілів, слід зазначити, що позивач заперечує сам факт віднесення до податкового кредиту такої суми за такими операціями, зазначивши, що на підтвердження придбання ПММ були надані лише касові чеки без податкових накладних, що в свою чергу виключає можливість формування податкового кредиту.

Ці заперечення позивача відповідачем не спростовані, і конкретних податкових накладних, додатків №5 до декларацій позивача з ПДВ чи реєстрів отриманих податкових накладних, які б підтвердили факт включення позивачем вказаної суми ПДВ до податкового кредиту, ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи відповідачем не вказано.

Враховуючи наведені вище висновки суду щодо укладених товариством договорів на використання автомобілів своїх працівників, а також враховуючи недоведеність відповідачем самого факту віднесення позивачем до податкового кредиту ПВД з придбання ПММ на суму 10429,00 грн., колегія суддів вважає безпідставним висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту на цю суму.

Висновок ДПІ про завищення позивачем витрат та податкового кредиту по операціям із ПП «Ванвил», ПП «Стальсервіс», ТОВ «Нікстройсервіс», ФОП Рудик ґрунтується на тому, що надані позивачем первинні документи по операціям із вказаними контрагентами не можуть підтверджувати ці операції, оскільки укладені позивачем з ними договори є нікчемними, а операції з ними є безтоварними.

Такий висновок ДПІ обґрунтовує виключно з посиланням на інформацію від інших податкових органів стосовно результатів перевірочної роботи вказаних контрагентів позивача, відповідно до якої ці контрагенти не декларували наявність трудових, фінансових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності; ПП "Стальсервіс", ТОВ "Нікстройсервіс" та ПП "Ванвил" не звітують про отримані доходи від продажу позивачеві товарів та послуг; засновники ПП «Стальсервіс» заперечують ведення будь-якої господарської діяльності; податкова звітність ТОВ "Нікстройсервіс" визнана недійсною місцевою ДПІ; ТОВ "Нікстройсервіс" та ПП "Ванвил" не знаходяться за місцем реєстрації.

Суд першої інстанції визнав такі висновки ДПІ безпідставними, та такими, що суперечать положенням податкового законодавства і спростовуються наданими позивачем документами.

Колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції і зазначає наступне.

Стосовно тверджень ДПІ про укладання позивачем в порушення статей 203, 215, 216, 228 ЦК України нікчемних правочинів із ПП «Ванвил», ПП «Стальсервіс», ТОВ «Нікстройсервіс» та ФОП Рудик колегія суддів зазначає, що по-перше, укладені позивачем з цими контрагентами договори за своїм змістом можуть бути оспорюваними, так як їх недійсність законом прямо не встановлена, і жодного судового рішення про визнання цих договорів недійсними немає, а по-друге, відсутні будь-які докази того, що сторони цих договорів при їх укладанні та виконанні мали умисел на порушення публічного порядку, тобто посягали на суспільні, економічні та соціальні основи держави

Стосовно висновків ДПІ про завищення за цими договорами валових витрат та податкового кредиту, колегія суддів зазначає, що за приписами ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ст.138 та ст.198 Податкового кодексу України, якими протягом відповідних періодів 2010 та 2011 років були врегульовані питання формування валових витрат та податкового кредиту, не дозволяється включати до складу валових витрат та податкового кредиту суми, які не підтверджені належними первинними документами (платіжними документами, видатковими та податковими накладними, митними деклараціями, актами виконаних робіт тощо), а також суми витрат на придбання або виготовленням товарів та послуг, які не підлягають використанню в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом першої інстанції, не заперечується відповідачем та підтверджено актом перевірки, на підтвердження операцій із ПП «Ванвил», ПП «Стальсервіс», ТОВ «Нікстройсервіс» та ФОП Рудик позивач надав в копіях всі наявні в нього первинні документи по цим операціям, а саме: податкові, та видаткові накладні, договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, ліцензією ФОП Рудик на надання транспортних послуг.

ДПІ не посилається на невідповідність вимогам законодавству вищевказаних первинних документів, а також не заперечує проти того факту, що вказані контрагенти на момент проведення операцій із позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з ПП «Ванвил», ПП «Стальсервіс», ТОВ «Нікстройсервіс» та ФОП Рудик в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від них товарів чи послуг.

Крім посилань на отриману інформацію від інших ДПІ стосовно діяльності вищевказаних контрагентів, відповідач не надав суду достовірних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій, про що також вірно було зазначено судом першої інстанції.

Зазначена інформація від інших ДПІ стосовно обставин діяльності контрагентів позивача не може бути достатнім та безумовним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства та бути підставою для зменшення позивачу валових витрат та податкового кредиту по операціям із вказаними контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Ті обставини діяльності контрагентів позивача, з якими ДПІ пов'язує безтоварність операцій із позивачем, були виявлені податковим органом вже після проведених позивачем з ними операцій.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності своїх постачальників, в матеріалах справи відсутні. ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності його постачальників на момент проведення з ними операцій.

Слід також зазначити, що під час проведення господарської операції із суб'єктом господарювання, що має ознаки фіктивності, платник податків може бути необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності свого контрагента і реально отримати товари (роботи чи послуги) від фізичних осіб, які діють від імені такого контрагента і мають наміри порушити податкове законодавство, або ж бути обізнаним щодо фіктивності такого контрагента, і використовувати його з метою незаконної конвертації грошових коштів, завищення своїх валових витрат та податкового кредиту.

При цьому в першому випадку дії платника податків є добросовісними, і такими, що не порушують приписи податкового законодавства, а в другому випадку його дії є незаконними, що вичиняються із прямим умислом на порушення норм податкового законодавства і тягнуть як податкову, так і кримінальну відповідальність.

Стосовно механізму підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ, слід зазначити, як Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України встановлені вимоги лише щодо документального підтвердження задекларованих господарських операцій, а як вже зазначено вище, акт перевірки не містить зауважень щодо правильності складання наданих позивачем первинних документів.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаними контрагентами та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ними, висновок ДПІ про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Відповідно до акту перевірки відповідач вважає, що позивач в порушення п.3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України зависив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року на 6163478,00 грн., оскільки позивач неправомірно переніс до ІІ кварталу 2011 року збитки на цю суму, які утворились за результатами діяльності позивача протягом 2009-2010 років.

Суд першої інстанції з такою позицією ДПІ не погодився, визнавши правомірним включення позивачем до декларацій з податку на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року збитків, які обліковувались у позивача на кінець 2010 року.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він повністю узгоджується з приписами податкового законодавства.

Так, ст.150 ПК України визначає, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно п.1 розділу XIX Прикінцевих положень та п.1 підрозділу 4 Перехідних положень ПК України, визначений розділом ІІІ цього кодексу порядок оподаткування податком на прибуток набирає чинності з 01.04.2011 року.

Пунктом 3 підрозділу 4 Перехідних положень ПК України встановлено, що п.150.1 ст.150 ПК України застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками 1 кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого кварталу 2011 року.

До введення в дію 01.04.2011 року вказаної норми, формування витрат у новому календарному році регламентувалось ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З наведеного слідує, що порядок формування витрат в 2011 році у зв'язку із введенням в дію розділу ІІІ ПК України залишився таким, як і порядок, що був визначений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Жодною з вищенаведених норм не передбачено того, що об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року не може включати від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього періоду.

Судова колегія не погоджується з доводами апелянта про те, що для включення до складу витрат, починаючи з 2 кварталу 2011 року, враховується від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане у 1 кварталі 2011 року, без врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування будь-яких інших звітних періодів, оскільки вважає, що такі висновки викликані помилковим тлумаченням п.3 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів зазначає, що висновки акту перевірки про заниження позивачем валового доходу, завищення валових витрат, податкового кредиту та бюджетного відшкодування не відповідають приписам податкового законодавства, не підтверджені належними доказами та спростовані доказами, наданими позивачем, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 06 березня 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський Н.В. Вербицька