Постанова № 29926023, 19.02.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2013 року Справа № 811/117/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Притули К.М.

при секретарі: Білоус І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» до Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомиргородського відділення Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 14.08.2012 року №0000152310, яким товариству з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 5940234 грн., з яких: за основним платежем 4853500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1086734 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року від 02.08.2012 року №12/22-10/30912734.

В акті перевірки зазначено, що порушення виникли в зв'язку з тим, що діяльність ТОВ ВКФ «Велта» спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентом-постачальником ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС», який не виконував своїх зобов'язань.

Позивач не погоджуючись із встановленими у акті перевірки висновками зазначає, що відповідачем невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, висновки акту не відповідають чинному законодавству (бухгалтерському та податковому обліку) а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі акта перевірки позивача від 02.08.2012 року №12/22-10/30912734, яким встановлено, що договори поставки по операціям придбання, укладені між ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» та ТОВ ВКФ «Велта» не спричиняють реального настання правових наслідків, а спрямовані на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентом-постачальником, який не виконував своїх обов'язків, а тому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ ВКФ «Велта» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., за наслідками якої складено акт №12/22-10/30912734 від 02.08.2012 р. (т.1 а.с. 11-83).

В ході перевірки встановлено, зокрема, порушення вимог ст. ст. 185, 186, 188 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого, товариством завищено податковий кредит на загальну суму 4853500 грн., в тому числі за січень 2010 року в сумі - 440800 грн., за січень 2011 року в сумі - 506567 грн. та за січень 2012 року в сумі - 3906133 грн.

14.08.2012 року на підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000152310, яким товариству з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 5940234 грн., з яких: за основним платежем 4853500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1086734 грн. (т.1 а.с. 131).

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку. Рішенням ДПС у Кіровоградській області від 28.10.2012 року №3717/10/10-208 та рішенням ДПС України від 23.11.2012 року №5861/0/61-12/10-2115 скарги позивача залишено без задоволення (т.1 а.с.134-156).

Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ ВКФ «Велта» уклало з ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» договір поставки №07/12-10 від 07.12.2010 року та від 25.02.2011 року №25/02-11, за якими ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» зобов'язується передати у власність ТОВ ВКФ «Велта» товар згідно специфікації: а саме труби поліетиленові (т.1 а.с.157-166).

Укладені між ТОВ ВКФ «Велта» та ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» договори поставки, на думку ДПІ, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Висновків про нікчемність укладених правочинів відповідач дійшов з огляду на акт №2356/23-3/34682438 від 10.06.2011 року Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-лютий 2011 року, яким встановлено, що фактичне місце здійснення діяльності суб'єкта господарювання встановити немає можливості. Документи бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» за місцезнаходженням не знаходяться. В зв'язку з тим, що у ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС», відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій так як відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи й складські приміщення, транспортні засоби, то фінансові (грошові) потоки, які проходили то розрахункових рахунках ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» не є господарською діяльністю підприємств, в розумінні п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами і доповненнями: господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким: чином актом перевірки встановлено порушення ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» ч.1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених з контрагентами підприємства в тому числі ТОВ ВКФ «ВЕЛТА». Враховуючи викладене, на думку податкової, діяльність ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, з контрагентом- постачальником, який не виконував своїх зобов'язань.

На думку відповідача, ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» в ході проведення документальної перевірки не надано документів, які б підтверджували отримання труб поліетиленових саме від ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС». Не підтверджено транспортування труб, пункт їх навантаження та сертифікати, в яких зазначено виробника даних труб та їх відповідність стандартам. Крім того, оскільки труби використано для будівництва трубопроводу, то підтвердженням їх використання в будівництві може бути проектно-кошторисна документація, а також акти виконаних робіт, документи, які б підтверджували види здійснених робіт, витрати робочого часу, витрати механізмів та інші витрати, які виникають в процесі здійснення будівництва. Також, ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» не надано до перевірки акт вводу в експлуатацію основних засобів 03-1, затверджений наказом Міністерства статистики від 29.12.95. №352, відповідно до якого визначається фактична вартість об'єкту основних засобів, дата його вводу в експлуатацію.

Оплата за поставлені поліетиленові труби здійснювалась шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС». Станом на 01.07.2011 року заборгованість відсутня.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватись відповідними первинними документами.

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов'язань ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених договорів.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст..203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно ст.216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 чт.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС», укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Щодо суті господарських взаємовідносин між ТОВ ВКФ «Велта» та ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В акті перевірки відображено, що до перевірки надано видаткові накладні, акти приймання-передачі майна за договорами поставки, податкові накладні. Оплата за поставлені поліетиленові труби здійснювалась шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС», станом на 01.07.2011 року заборгованість відсутня, що також відображено в акті перевірки.

Отже, до перевірки було надано первинні документи які свідчать про господарські операції між позивачем та ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС». При цьому, будь-яких зауважень до їх складання перевіряючи ми особами висловлено не було. Копії вказаних первинних документів долучено до матеріалів справи.

Як вбачається з акту перевірки та свідчать встановлені обставини справи ДПІ не заперечувала факт надходження до позивача товару (поліетиленові труби) які позивач використовував у власному виробництві. Натомість, податкова служба, з огляду на висновки про нікчемність укладених угод вказує на те, що такий товар отримано позивачем не від ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС».

Зокрема, в акті зазначено, що перевіркою встановлено, що ТОВ ВКФ «Велта» придбало аналогічні труби поліетиленові від ПП «Наша Марка» на загальну суму з ПДВ - 1897233,34 грн.

Вказане твердження суд вважає безпідставним, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, між ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» та ПП «Наша марка» (ЄДРПОУ 32083465) було укладено не договір купівлі-продажу труб поліетиленових, а договір підряду №10-34 від 10.05.2011р. відповідно до якого ПП «Наша марка» зварювало труби поліетиленові, які до цього було куплено у ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС», що підтверджується копіями відповідного договору підряду та актами виконаних робіт (т.1 а.с. 223-230).

Також, не знайшло свого підтвердження посилання відповідача про відсутність акта вводу в експлуатацію трубопроводу, який змонтовано з труб поліетиленових, отриманих від ТОВ «САН ПІПЛ ПЛЮС», оскільки копію зазначеного акта позивачем долучено до матеріалів справи (т.1 а.с. 192-193).

Відносно доводів відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які б свідчили про рух товару від постачальника до позивача, суд вважає, що відсутність у позивача лише товарно-транспортних накладних не може слугувати беззаперечною підставою для висновку про відсутність здійснення господарської операції, оскільки інші документи надані позивачем, свідчать про реальність господарських операцій між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Новомиргородським відділенням Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби податкового повідомленння-рішення від 14.08.2012 року №0000152310.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати в розмірі 2294,00 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ ВКФ «ВЕЛТА».

Керуючись ст.ст. 162, 163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомиргородського відділенням Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 14.08.2012 року №0000152310 за платежем податок на додану вартість в розмірі 5940234 грн., з яких: за основним платежем 4853500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1086734 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2146,00 грн.

Постанова відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 25 лютого 2013 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду К.М. Притула