Ухвала суду № 29925166, 14.03.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1019/904/12 Головуючий у І інстанції Керекеза Я.І.Провадження № 22-ц/780/1500/13 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 29 14.03.2013

УХВАЛА

Іменем України

12 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Поліщука М.А.,

суддів : Ігнатченко Н.В., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа ВАТ НАСК «Оранта», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року позивач звернулася до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 20.01.2012 року на автошляху Бориспіль - Дніпропетровськ внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху сталася дорожньо - транспортна пригода, в результаті якої автомобіль позивача VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_1, зазнав механічних ушкоджень. Розмір заподіяної матеріальної шкоди, встановленої згідно автотоварознавчого дослідження, становить 125 257,47 грн. Крім того, другий відповідач ОСОБА_4, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є власником автомобіля марки FORD TRANSIT, д.н. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2 на час ДТП, при передачі йому автомобіля не оснастив його відповідними знаками; дозволив йому керувати автомобілем, що не має дзеркала заднього виду, має глуху перегородку між сидіннями водія і вантажо - пасажирським відділенням, тоновані бокові скла; не здійснював контроль над технічним станом автомобіля та не перевірив, чи має ОСОБА_2 медичну довідку про можливість керування автомобілем.

Позивач зазначила, що згідно постанови Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23.02.2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Дана постанова не оскаржувалась в апеляційному порядку та набула законної сили. Цивільна відповідальність заподіяної шкоди була застрахована ВАТ НАСК «Оранта», а тому страховик відповідача зобов'язався відшкодувати позивачу суму страхового відшкодування у максимальному розмірі - 49 490 грн.

У зв'язку з цим ОСОБА_3 просила суд стягнути солідарно з відповідачів 75 767,47 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП; 10 000 грн. моральної шкоди; 645 грн. витрат на проведення експертизи автомобіля; 83,64 грн. витрат на відсилання телеграми; 722 грн. витрат на евакуацію автомобіля; 2 275 грн. витрат по зберіганню автомобіля та судові витрати по справі, а саме: сплачений судовий збір в розмірі 894,94 грн. та витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати за проведення судової автотехнічної експертизи в розмірі 1 200 грн., витрати, пов'язані з явкою до суду позивача та його представника, в розмірі 2 343,94 грн., добові позивача та його представника в розмірі 3 922 грн., компенсацію за відрив від основного виду діяльності представника позивача в розмірі 428,60 грн. та компенсацію за втрачений заробіток позивачу в розмірі 25 575,22 грн., а всього 34 364,70 грн.

Крім цього, позивач вважає, що їй була заподіяна моральна шкода, яку оцінює в 10 000 грн., оскільки вона була позбавлена на тривалий час засобу пересування, що призвело до порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан її здоров'я.

Рішенням Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40 000 грн. майнової шкоди, в тому числі 722 грн. на оплату послуг евакуатора та 39 278 грн. матеріального збитку, 2 000 грн. моральної шкоди та 1 236,58 грн. судових витрат, в тому числі 420 грн. судового збору, 563,16 грн. витрат на проведення судової експертизи, 253,42 грн. добових.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди, з мотивів неповного з'ясування обставин, що мають значення по справі, та ухвалити в цій частини нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 000 грн. матеріального збитку завданого внаслідок ДТП та 1000 грн. моральної шкоди.

В свою чергу ОСОБА_3 також надіслала до суду, апеляційну скаргу, в якій зазначила, що не погоджується із вказаним рішенням суду в частині стягнення судом виплат по відшкодуванню майнової та моральної шкоди, а також в частині розрахунку суми стягнення судових витрат, з підстав невірного застосування судом норм матеріального права та неналежною оцінкою доказів, позивач просила змінити рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року в частині нарахованого стягнення і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що в матеріалах справи наявний тимчасовий реєстраційний талон на ОСОБА_2, правомірність видачі якого ніким не оспорювалася, будь-яких доказів притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за керування транспортним засобом без відповідних документів не надано. З огляду на це, суд, з врахуванням положень ст. 395, 398, 1187 ЦК України, вважав що належним відповідачем в справі є ОСОБА_2, а відповідно ОСОБА_4 не є належним відповідачем, оскільки він своїми діями не завдав ніякої майнової чи моральної шкоди позивачу.

Такі висновки суду в повній мірі відповідають вимогам законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Так судом встановлено, що 20.01.2012 року близько 11 год. 40 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки FORD TRANSIT, д.н. НОМЕР_2, на автошляху Бориспіль - Дніпропетровськ Переяслав Хмельницького району Київської області, рухаючись по смузі розгону, при зміні напрямку руху під час виїзду на головну дорогу не переконався, що це буде безпечно та не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, не надав перевагу у русі автомобілю, який рухався по головні дорозі та допустив зіткнення з автомобілем марки VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.3 ПДР України. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні ушкодження.

Відповідно до постанови Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2012 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні даного правопорушення. Постанова не оскаржувалася в апеляційному порядку та набрала законної сили.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3, виданого ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві, автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_1, належить позивачу ОСОБА_3

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4, виданого Переяслав-Хмельницьким РЕВ при УДАІ ГУ в Київській області, власником автомобіля FORD TRANSIT, д.н. НОМЕР_2, є ОСОБА_4

В силу ст.ст. 395, 398 ЦК України, речовими правами на чуже майно є, зокрема, право володіння, яке виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

У відповідності до наданої розписки від 26.01.2008 року відповідач ОСОБА_4 отримав від відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_5 кошти в сумі 40 000 грн. за автомобіль FORD TRANSIT, д.н. НОМЕР_2, що також підтверджено показами свідків в суді першої інстанції.

Таким чином, з урахуванням наявності тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_5, виданого 26.01.2008 року Переяслав-Хмельницьким РЕП ДАІ, на ім'я ОСОБА_2, який дійсний до 26.01.2018 року та при наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6, колегія суддів приходить до висновку, що останній на відповідній правовій підставі володіє автомобілем марки FORD TRANSIT, д.н. НОМЕР_2, оскільки нормами п. 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, затвердженого Постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998 року, з відповідними змінами передбачено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, підрозділ Державтоінспекції видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Відповідно до ст. 990 ЦК страховик здійснює страхову виплату, відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Судом встановлено, що 02.01.2012 року між відповідачем ОСОБА_2 та НАСК «Оранта» було укладено договір (поліс) обов'язкового стахування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу АВ/2237785, за яким ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну потерпілої третьої особи, становить 50 000 грн., франшиза - 510 грн.

23.01.2012 року позивач ОСОБА_3 подала до НАСК «Оранта» заяву про страхове відшкодування, а 25.01.2012 року в присутності позивача був проведений огляд пошкодженого автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG.

На підставі огляду було проведено автотоварознавче дослідження № АА 7958ІТ-01.02/5, відповідно до якого розмір матеріального збитку з врахуванням зносу деталей, що замінюються, становить 105 779,02 грн.

12.03.2012 року НАСК «Оранта» було складено розрахунок страхового відшкодування та страховий акт № ОЦВ-12-1150/1, на підставі яких 10.05.2012 року позивачу було сплачено страхове відшкодування в розмірі 49 490,00 грн.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, розмір матеріального збитку, що повинен бути сплачений позивачу, становить 56259 грн. 02 коп. (105 779,05 грн. - 49490,00 грн).

З огляду на це, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, оскільки у відповідності до вимог ст.ст. 212 - 214 ЦПК України належним чином з'ясував фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору щодо вимог ОСОБА_3, яка правова норма підлягає застосуванню для правовідносин, що виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно взяв до уваги автотоварознавчу експертизу НАСК «Оранта», яка є меншою за розрахунком матеріального збитку і без зазначення мотиву проігнорував експертизу проведену ТОВ «Бюро експертиз та оцінки майна «БЮМЕКС» не можуть бути прийняті до уваги суду, адже остання проводилася без участі та відома відповідача ОСОБА_2 Крім того, позивач не оспорювала висновок дослідження № АА 7958ІТ-01.02/5, відповідно до якого суд вирахував різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з матеріалів справи автомобіль позивача зберігався в ТОВ «Росавто» з 20.01.2012 року по 20.04.2012 року, про що свідчить договір зберігання № 20/01/12 від 20.01.2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Росавто». Вартість послуг із зберіганні майна складає 25 грн. за кожну добу зберігання, а тому позивач просила стягнути 2 275 грн. витрат за зберігання.

Судова колегія вважає, що посилання ОСОБА_3 щодо відшкодування плати за послуги стоянки автомобіля за договором зберігання майна є надуманими та безпідставними, оскільки в порушення вимог ст. 60 ЦПК України апелянт в судовому засіданні не довела, тих обставин, які дають підстави зробити висновок, що транспортний засіб з поважних причин необхідно помістити на стоянку.

Відповідно до ст.ст. 27, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого є шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу та з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП. В свою чергу, до шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, відносяться витрати, зокрема, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу; з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП, а також, плата за послуги стоянки, якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку.

Відповідно до акту виконаних робіт від 20.01.2012 року за послуги евакуатора позивач ОСОБА_3 сплатила 722 грн. Дані витрати належним чином підтвердженні, а тому правомірно стягненні з ОСОБА_2 на користь позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діям чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка завдала.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 не працює, не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, є інвалідом 2 групи, отримує пенсію в розмірі 838 гривень, доказів, що він отримує будь-які інші доходи в судовому засіданні не надано, земельної ділянки, рухомого чи нерухомого майна у власності не має.

За таких обставин, на думку колегії суддів, стягнення шкоди в повному розмірі поставить ОСОБА_2 в дуже тяжке становище, а тому судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір відшкодування шкоди до 40 000 гривень.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями діями, чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини , крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди слід виходити з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди, та обставин, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Суд першої інстанції правильно враховував глибину і тривалість моральних страждань, негативних емоційних навантажень, зміну нормального сталого життєвого укладу ОСОБА_3, поведінку відповідача відносно ухилення від відповідальності, суть позовних вимог, та керуючись вимогами розумності і справедливості, прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, визначити розмір моральної шкоди в сумі 2 000 грн.

Крім того відповідно роз'яснень даних в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди " обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні ,в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Згідно ч. 2 ст. 85 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту),а також компенсація за втрачений час чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Факт переїзду позивача та її представника на судові засідання до іншого населеного пункту та зазначена позивачем кількість судових засідань, на яких були присутні позивач та її представник, сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи. Однак, з урахуванням вимог Постанови КМ України № 590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» та Постанови КМ України № 98 від 02.02.2011 року, суд правомірно прийшов до висновку, що позивачеві особисто можуть бути присудженні добові в розмірі 300 грн. та 240 грн. її представнику.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Наполягаючи на своїх вимогах про стягнення з відповідачів солідарно судових витрат, а саме компенсації за відрив від основного виду діяльності представника позивача ОСОБА_6, апелянт не довела ті обставини, які вказують на вид такої діяльності, та не підтверджено належними доказами фактична кількість годин відриву від такої діяльності.

Також при аналізі матеріалів справи колегія суддів не вбачає підстав та доказів для задоволення вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення компенсації за її втрачений заробіток, а тому у відповідності до норм цивільно - процесуального законодавства місцевий суд позбавлений можливості визначити розмір такої компенсації.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: