Постанова № 29923623, 12.03.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2013 року м. Львів № 813/647/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участю секретаря судового засідання Думич Х.М., представника позивача Бориса А.С.. відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Львівський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 679,77 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітний відповідач не повідомив про своє працевлаштування, у зв'язку з чим допомогу по безробіттю на зазначену вище суму йому виплачено безпідставно. Про факт працевлаштування ОСОБА_2 позивачу стало відомо в листопаді 2012 року, коли відповідач повторно звернувся у пошуках роботи і надав копію трудової книжки, що містила записи про його працевлаштування в період з 10.12.2008р. до 30.09.2010р Оскільки ОСОБА_2 не повернув отриманих коштів добровільно, Львівський міський центр зайнятості звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач позовні вимоги заперечив з тих мотивів, що його відносини з адвокатським об'єднанням не були трудовими, оскільки у контракті, як вбачається з його змісту, йдеться про стажування, а не про прийняття на роботу. Зокрема, у контракті не обумовлено строку його дії, матеріальної винагороди за виконувану роботу, що на думку відповідача також свідчить про те, що такий контракт не є трудовим договором чи іншою формою працевлаштування, передбаченою законодавством про працю. На думку відповідача, центр зайнятості не надав переконливих доказів, які б свідчили про порушення ним правил перебування на обліку як безробітного, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд заслухав пояснення представника позивача та відповідача, повно, всебічно та об'єктивно дослідив наявні у справі письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ОСОБА_2 звернувся до Львівського міського центру зайнятості із заявою від 12.02.2008 року про надання йому статусу безробітного і виплати допомоги по безробіттю. На підставі цієї заяви його було взято на облік у центрі зайнятості та надано статус безробітного; ОСОБА_2 виплачувалася допомога по безробіттю, а також матеріальна допомога у період професійного навчання (а.с. 8).

29 листопада 2012 року за наслідками проведеного розслідування посадові особи центру зайнятості склали Акт № 2068 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а.с.6-7). У результаті проведеного розслідування встановлено, що у період перебування на обліку як безробітного ОСОБА_2 на підставі наказу № 33 від 10.12.2008 року був прийнятий на роботу в палату адвокатів у якості помічника адвоката. Згідно з наказом № 44 від 30.09.2010 року ОСОБА_2 було звільнено. Втім, про факт працевлаштування під час перебування на обліку в якості безробітного ОСОБА_2 центру зайнятості не повідомив, у зв'язку з чим у період з 10.12.2008 р. по 05.02.2009 р. безпідставно отримав допомогу по безробіттю в сумі 679,77 грн.

На підставі висновків Акта №2068 від 29.11.2012р. керівник Львівського міського центру зайнятості виніс наказ №677 від 28.12.2012р. «Про відшкодування коштів ОСОБА_2» (а.с.5), на виконання якого відповідачу було надіслано Претензію № 13/8390 від 28.12.2012 року щодо відшкодування коштів у сумі 679,77 грн. (а.с.14).

Оскільки ОСОБА_2 у п'ятнадцятиденний термін з моменту отримання претензії не повернув коштів у сумі 679,77 грн., Львівський міський центр зайнятості 25.01.2013р. звернувся до суду з даним позовом.

При прийнятті рішення суд керуються наступними правовими нормами:

Зайнятість, відповідно до ч. 1, 2 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-XII (чинний у період виникнення спірних відносин), - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Згідно з п. 3 ст. 1, ст. 2 цього ж Закону до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах та які, зокрема, самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного. Відповідно до вимог п. 2, 3 ст. 36 цього ж Закону застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

При вирішенні питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд виходить з наступних мотивів:

На підставі долучених до справи доказів встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування на обліку у центрі зайнятості був прийнятий на роботу в палату адвокатів у якості помічника адвоката на умовах контракту від 11.12.2008 року. Згідно з умовами контракту ОСОБА_2 зобов'язався виконувати обов'язки помічника адвоката безоплатно. Факт працевлаштування ОСОБА_2 10.12.2008р. підтверджується належними доказами - наказом по підприємству, записом в трудовій книжці, контрактом.

Стосовно доводів відповідача про те, що помічником адвоката він був на безоплатній основі і те, що згаданий контракт передбачав його стажування, а не працевлаштування суд зазначає наступне.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Допомога по безробіттю є одним із видів матеріального забезпечення особи, яка втратила роботу з незалежних від неї обставин та шукає іншу роботу, її виплата припиняється в т.ч. з часу працевлаштування безробітного.

Як випливає зі змісту норм ст.ст. 1, 2 Закону України «Про зайнятість населення», отримання винагороди не є єдиним та визначальним критерієм для віднесення особи до категорії зайнятого населення. Держава гарантує кожному право вільного вибору роду занять, у тому числі і не пов'язаних з виконанням оплачуваної роботи. Допомога по безробіттю виплачується тому, хто через відсутність роботи не має заробітку або інших, передбачених законодавством доходів і зареєстрований у державній службі зайнятості, як такий, що шукає роботу, готовий та здатний приступити до підходящої роботи. В той же час держава не зобов'язана утримувати (шляхом виплати матеріального забезпечення) особу, яка вважає для себе підходящою та приступила до безоплатної роботи.

Позаяк ОСОБА_2 не повідомив цент зайнятості про факт працевлаштування, то виплачене йому матеріальне забезпечення за період з 10.12.2008р. по 05.02.2009р. в сумі 679,77 грн. підлягає поверненню.

З урахуванням наведеного суду вважає, що позовні вимоги Львівського міського центру зайнятості є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

З урахуванням положень ст. 94 КАС України судові витрати у формі судового збору у даній справі з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Львівського міського центру зайнятості (м. Львів, вул. Кн. Ольги, 122; ідентифікаційний код 25555035) безпідставно виплачені як допомога по безробіттю кошти в сумі 679 (шістсот сімдесят дев'ять) гривень 77 копійок.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 14 березня 2013 року.

Суддя Москаль Р.М.