Постанова № 29921835, 13.03.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2013 р. Справа № 5023/5203/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Станішевського І.С. (дов. №14-386 від 23.04.2012р.),

відповідача - Басарт Л.А. (дов. №157/1 від 29.02.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №535 Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 16.01.13р. у справі № 5023/5203/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м.Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.01.2013р. (суддя Ковальчук Л.В.), з урахуванням ухвали суду від 24.01.2013р. про виправлення описок, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено. Зменшено розмір стягнення штрафних санкцій на 90%. Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково. Відстрочено виконання рішення на чотири місяці. Позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" на користь Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" пеню в розмірі 18298,04 грн., 7% штрафу у розмірі 23089,18 грн., 3 відсотки річних в розмірі 43145,43 грн. та 45181,10 грн. судового збору.

В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 636956,48 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору.

Відмовлено в стягненні інфляційних витрат в розмірі 14079,28 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 164682,32 грн. та 7% штрафу у розмірі 207802,66 грн. - відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 14079,28 грн., пені в сумі 164682,32 грн., 7% штрафу в сумі 207802,66 грн. та відстрочення виконання рішення на чотири місяці скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 14079,28 грн., пені в сумі 164682,32 грн., 7% штрафу в сумі 207802,66 грн. задовольнити у повному обсязі, в частині надання відстрочки виконання рішення на 4 місяці - відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки стаття не встановлює конкретного переліку випадків, які можна визначити винятковими, суд зобов'язаний керуватись нормами матеріального права, які визначають обставини, з якими законодавець пов'язує право суду зменшити розмір заявлених штрафних санкцій у кожному випадку окремо. Як зазначає позивач, відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, в зв'язку з чим суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Крім того, апелянт в скарзі посилається на те, що господарський суд порушив вимоги ст.121 ГПК України. Так, на думку позивача, посилання відповідача на важкий фінансовий стан підприємства не є виключною обставиною у розумінні ст.121 ГПК України, з наявністю якої пов'язується можливість надання розстрочки виконання рішення. Важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних обставин, щоб унеможливило виконання договірних зобов'язань та рішень суду. Крім того, вказані обставини не підтверджені документально, оскільки жодного документального обґрунтування про реальний стан заборгованості відповідачем не надано.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги та просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 14079,28 грн., пені в сумі 164682,32 грн., 7% штрафу в сумі 207802,66 грн. та відстрочення виконання рішення на чотири місяці скасувати.

Представник відповідача у судовому засіданні та у запереченні на апеляційну скаргу (вх. №2037 від 06.03.2013р.) проти апеляційної скарги заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, посилаючись на те, що ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання бюджетної сфери в 9 районах Харківської області та частині лікарень та інших медичних установ в м.Харкові. Як зазначає відповідач, якщо не зменшити розмір штрафних санкцій та не надати відстрочку, то робота підприємства буде паралізована і теплопостачання дитячих садків, шкіл, інтернатів, диспансерів, лікарень буде припинено. В період надання відстрочки відповідач вживає всі можливі заходи для сплати заборгованості, штрафних санкцій перед НАК «Нафтогаз України» та для отримання різниці між тарифами та собівартістю. Також посилається на інші обставини, викладені у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В листопаді 2012р. ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» суму боргу у розмірі 636956,48грн., інфляційні витрати у розмірі 14079,28 грн., 3% річних в розмірі 43145,43 грн., пеню у розмірі 182980,36 грн., 7 відсотків штрафу у розмірі 230891,84 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 30.09.2011р. між НАК «Нафтогаз України», продавцем, та ТОВ «Котельні лікарняного комплексу», покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/2596/11, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 4 кварталі 2011р. та у 2012р. імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. газ в обсязі до 5691,0 тис.куб.м.

Відповідно до п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю та належним чином, протягом жовтня -грудня 2011р. та січня -квітня 2012р. передав відповідачеві природний газ на загальну суму 4321542,21 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач порушуючи умови договору свої зобов'язання виконав частково, а саме сплатив суму основного боргу на загальну суму 2507146,81 грн.

Таким чином, станом на 07.11.2012р. заборгованість за договором за використаний природний газ склала 636956,48 грн.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, 16.01.2013р. відповідач надав докази виконання своїх зобов'язань за договором, а саме, оплату суми основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №5 від 20.12.2012 року на суму 770869,91 грн., №11/3 від 20.12.2012 року на суму 154718,00 грн.

Відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що оскільки відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 636956,48 грн., то провадження у справі в цій частині підлягає припиненню за відсутністю предмета спору.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Позивачем надано розрахунок суми пені, яка складає 182980,36 грн. та 7% штрафу від суми простроченого платежу у розмірі 230891,84 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2013р. відповідач надав клопотання про зменшення розміру пені на 90%, з тих підстав, що ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання бюджетної сфери в 9 районах Харківської області та частині лікарень та інших медичних установ в м.Харкові. Як зазначає відповідач, якщо не зменшити розмір штрафних санкцій та не надати відстрочку, то робота підприємства буде паралізована і теплопостачання дитячих садків, шкіл, інтернатів, диспансерів, лікарень буде припинено. Сума всіх штрафних санкцій по позову, яку вимагає ДК «Газ України» є надмірно великою, тому що ніяких збитків у нього не було, а сума штрафних санкцій для ТОВ «КЛК» складає суму, яка дорівнює місячному фонду оплати праці та значно збільшить збитки відповідача.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги майновий стан ТОВ «Котельні лікарняного комплексу», а також зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені та 7% штрафу є надмірно великими, а також враховуючи у всій сукупності доводи відповідача щодо зменшення розміру пені та 7% штрафу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, з врахуванням обставин справи, щодо зменшення розміру пені та 7% штрафу на 90%, а тому задоволенню підлягає сума пені у розмірі 18298,04 грн. та 7% штрафу у розмірі 23089,18 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував 3 відсотки річних у розмірі 43145,43 грн. та інфляційні витрати у розмірі 14079,28 грн.

Щодо стягнення інфляційних, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи із положень норми ст. 625 ГПК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за весь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Згідно з вимогами чинного законодавства, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення до моменту звернення до суду, а не за окремий обраний ним період.

Позивачем при розрахунку розміру інфляційних втрат не враховано дефляційні процеси 2011 року та 2012р.

Відтак, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 14079,28 грн., оскільки позивачем здійснено розрахунок інфляційних за період з листопада 2011р. по квітень 2012р., тобто лише за місяці, в яких була інфляція та не враховані місяці (травень- листопад 2012р.), в яких була дефляція.

Щодо стягнення 3 % річних в розмірі 43145,43 грн., колегія суддів зазначає, що оскільки нарахування 3% річних не суперечить вимогам чинного законодавства України, відповідає наданому розрахунку, визнається відповідачем, тому позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції у розмірі 14345,43 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2013р. відповідачем до суду надано клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду строком на вісім місяців, з тих підстав, що в 2013р. КМУ України на виконання Закону України «Про державний бюджет на 2013р.» розпочнеться процес оформлення документів для виділення коштів із держбюджету (субвенції) для компенсації різниці в тарифах, що утворилась із-за значного підвищення ціни на газ. При отриманні субвенції всі борги за газ будуть сплачені, а до надходження цих коштів неможливо провести оплату із-за відсутності джерела фінансування. Як зазначає відповідач, майже завжди гроші із державного бюджету надходять в 3-4 кварталі, наприкінці року. Тому, йому дуже важливо отримати відстрочку у виконанні рішення суду на вісім місяців, щоб не допустити передчасного арешту рахунків в банку та призупинки діяльності підприємства до отримання компенсації різниці в тарифах та собівартістю.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, залежно від обставин справи, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п.7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами -виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Враховуючи обставини, що ускладнюють виконання рішення, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість відстрочення виконання рішення суду строком на чотири місяці.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 16.01.13р. у справі № 5023/5203/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.01.13р. у справі № 5023/5203/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 13.03.2013р.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Хачатрян В.С.