Рішення № 29920642, 12.03.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2013 р. Справа № 918/207/13-г

Господарський суд Рівненської області у складі судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (далі - позивач,відділення)

до відповідача Козинської сільської ради (далі - відповідач, рада)

про визнання права державної власності

Представники:

Від позивача: Маланчук І.В. довіреність № 6 від 14.03.2012 року;

Від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Регіональне відділення Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Козинської сільської ради про визнання права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним: відповідно до аб. 12 п .8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року за № 157/6445 оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: органами місцевого самоврядування фізичними та юридичними особами на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлюючих документів, передбачених у додатку 2. Таким документом слід вважати план приватизації. Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно втратило чинність, що позбавляє права регіонального відділення належним чином оформити право власності.

Листом від 24 грудня 2012 року № 02-27/773 рада повідомила, що Рішенням від 15 листопада 2012 року № 132 Козинська сільська рада вирішила відмовити в проханні, так як відсутні документи, що підтверджують право власності на побутовий комплекс, який знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с. Козин, вулиця Берестейська, 1.

Позивач вважає, що такими діями відповідач порушив його законні права.

Керуючись статтями 1 - 4-3, 12, 61, 64, 69 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 16, 328, 392 Цивільного кодексу України позивач просить суд визнати право власності за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на побутовий комплекс, який знаходиться за адресою, Рівненська область, Радивилівського району, село Козин, вулиця Берестецька, 1.

13 лютого 2013 року ухвалою суду було порушено провадження по даній справі та призначено її до слухання в засіданні на 26 лютого 2013 року.

25 лютого 2013 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання в додатках до якого останній надав частину документів, які витребовувалися ухвалою суду від 13 лютого 2013 року.

Ухвалою суду від 26 лютого 2013 року розгляд справи відкладено на 12 березня 2013 року.

12 березня 2013 року через відділ канцелярії та документально забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання № 10-07-00717 від 12 березня 2013 року в якому останній просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку із необхідністю подати додаткові докази.

З приводу вищевказаного клопотання суд зазначає наступне, відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. (ст. 43 ГПК України).

Згідно ч. 1, 3 ст. 22 ГПК України Сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд наголошує, оскільки дана справа була порушена 13 лютого 2013 року і її розгляд триває понад 27 днів, на протязі яких позивачем не надано витребуваних судом документів, нових доказів, будь яких письмових пояснень, в судовому засіданні представник позивача не зміг пояснити, які докази і коли він має намір подати їх суду. Суд приходить до висновку що позивач зловживає наданими йому правами відповідно до ст. 22 ГПК України, відтак, враховуючи вищенаведене, відмовляє позивачу в задоволенні його клопотання № 10-07-00717 від 12 березня 2013 року про відкладення розгляду справи.

12 березня 2013 року представник позивача підтримав позов в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача в засідання призначене на 12 березня 2013 року не з`явився, витребуваних ухвалою суду документів не подав.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у судових засіданнях, призначених на 26 лютого 2013 року та 12 березня 2013 року, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова) визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 35523, Рівненська область, Радивилівський район, село Козин, вулиця Берестецька, 145. Повідомлення про вручення поштових відправлень були повернуті з відмітками про вручення повноважному представнику ради підприємством поштового зв'язку. (а.с. 18, 24).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відділення звернулося з позовом до ради з вимогою визнати право власності за державою Україна на спірний об'єкт нерухомості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відмова оформлення права власності на спірну будівлю рада порушує інтереси держави та чинне законодавство.

Твердження позивача, що наданий суду план приватизації майнового комплексу Козинського ремонтно-транспортного підприєимства 1994 року є правовстановлюючим документом є безпідставним.

Правовстановлюючих документів на спірне майно сторонами у справі під час її судового розгляду не надано.

Доказів державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем, позивачем чи іншими особами, суду також не надано.

Відповідно до ст.ст. 4-3, 32, 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Стаття 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судом також встановлено наступне.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Статтею 1 Першого Протоколу від 20 березня 1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, державами-учасниками узгоджено положення щодо захисту власності. Перший Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифіковано Україною 11 вересня 1997 року.

Так, відносно захисту власності держави-учасники домовились про таке:

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Позивач подав суду копії Рішення Козинської ради № 132 від 15 листопада 2012 року в якому рада відмовила відділенню в оформленні права власності на побутовий комплекс який знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, село Козин, вулиця Берестецька, 1 оскільки у відділення відсутні документи, що підтверджують право власності на вищевказаний побутовий комплекс. Теж саме зазначено в листі відповіді ради № 02-27/773 від 24 грудня 2012 року.

З наданого суду, Рішення № 132 від 15 листопада 2012 року вбачається, що при розгляді радою листа відділення № 05-07-02637 від 01 жовтня 2012 року щодо оформлення права власності на нерухоме майно за державою Україна на побутовий комплекс який знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, село Козин, вулиця Берестецька, 1 було враховано те, що у відділення були відсутні будь які документи на зазначене вище нерухоме майно, однак для оформлення права власності необхідно надати документи, що посвідчують право на земельну ділянку, та документи, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. А тому, в даному випадку має місце порушення порядку реєстрації права власності на нерухоме майно, що стало причиною відмови ради.

Водночас позов подано до селищної ради.

Відповідно до ч.2 ст.20 ГК України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що селищною радою, до якої пред'явлено позов, не вчинено дій, що свідчили б про оспорювання чи невизнання права власності на спірний об'єкт нерухомості, а відмова в оформленні такого права пов'язана з недотриманням відділенням встановленого порядку оформлення даного права.

Відділенням не подано жодних належних та допустимих доказів порушення, дією чи бездіяльністю відповідача, майнових прав та інтересів позивача.

За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності на спірне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно згідно зі статтею 392 ЦК України, оскільки право позивача не порушено.

Аналогічна позиція викладена у постанові від 13 лютого 2012 року про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2011 року у справі № 11/188.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Позивачем не доведено порушення саме селищною радою його суб'єктивного цивільного права власності на спірний об'єкт нерухомості, оскільки вбачається відсутність у останнього будь-яких власних претензій на предмет спору, а тому, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги відділення задоволенню не підлягають.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно з позовною заявою ціна позову становить 151 189 грн. 00 коп., відповідно, розмір судового збору становить 3 023 грн. 78 коп.

Відповідно до п. 2.23. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може:

зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи бао оголосити перерву в засіданні (ст. 77 ГПК України);

у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судовго збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої ст. 81 названого Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем судовий збір сплачено у сумі 1 720 грн. 50 коп. платіжним дорученням від 29.01.2013 року № 23, тобто недоплата судовго збору складає 1 303 грн. 28 коп.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про необхідність достягнути з позивача до Державного бюджету України 1 303 грн. 28 коп.

Керуючись ст. ст.33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, Рівненська область, місто Рівне, вулиця 16 Липня, 77, ідентифікаційни код 13989432) в дохід Державного бюджету України 1 303 (одну тисячу триста три) грн. 28 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "14" березня 2013 року

Суддя Торчинюк В.Г.