Рішення № 29920615, 05.03.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 р. Справа № 909/122/13-г

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Булки В. І., при секретарі судового засідання Максимів Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

до відповідача: Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

АДРЕСА_2, 76018

про відшкодування майнової шкоди у розмірі 73 377,10 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (НОМЕР_1, виданий Івано-Франківським МВ УМВС в Івано -Франківській області 23.07.2012; витяг з ЄДРЮОФОП АА№178422 ВІД 12.02.13);

від позивача: ОСОБА_2, (довіреність № 1024 від 06.08.2010);

від позивача: ОСОБА_3 - адвокат, (довіреність №320 від 07.04.2010)

від відповідача: не з'явились,

встановив: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу про відшкодування майнової шкоди у розмірі 73 377,10 грн.

В засіданнях суду 28.02.13 та 05.03.13 здійснювався запис розгляду судової справи за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду". Для робочої копії фонограми звукозапису надано диск CD-R, серійний номер 3113МС141LH03047.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять суд позов задоволити, свої обгрунтування виклали у позовній заяві та доповненнях до позовної заяви (№2527/13 від 14.02.13).

В засіданні суду 28.02.13 оголошувалась перерва до 05.03.13.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення розгляду справи, що підтверджується повідомленим про оголошення перерви від 28.02.13. Проте, в засіданні суду 28.02.12 позов не визнав з підстав зазначених у запереченнях на позовні вимоги (№3526/13 від 27.02.13).

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зі змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду N 3 від 23.03.2012 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд прийшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між Івано-Франківським державним технічним університетом нафти і газу, як орендодавцем, та підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, 01.12.2003р. укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.

Згідно п.1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - площадку внутрішнього дворика, площею 23 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, внутрішній дворик головного корпусу університету (в приміщенні, що споруджується в процесі реконструкції внутрішнього дворика); майно передається в оренду з метою торгівлі квітами. Орендна плата погоджена сторонами в додатку №1 до договору оренди.

27.02.2006р. комісією в складі працівників позивача та власника ОСОБА_2 складено акт про введення в експлуатацію завершеного будівництва квіткового павільйону по АДРЕСА_2, затверджений проректором ІФНТУНГ Федорців Я.Д. Крім того, 27.02.2006р. складено акт прийому-передачі орендованого майна, затверджений ректором ІФНТУНГ Крижанівським Є.І.

На замовлення позивача "НДІпроектреконструкція" виготовлено план, фасад, схему генплану влаштування квіткового павільйону у внутрішньому дворику головного корпусу ІФНТУНГ, які відповідають експлікації благоустрою внутрішнього дворика головного корпусу ІФНТУНГ, погоджену ректором ІФНТУНГ Крижанівським Є.І. в травні 2003р.

01.03.2006р. між сторонами укладено аналогічний договір оренди площадки внутрішнього дворика з терміном дії один рік з 01.03.2006р. до 01.03.2007р.

При укладенні договорів оренди майна сторони дійшли згоди по всіх його істотних умовах: об"єкту оренди, строку на який укладається договір оренди, орендної плати з урахуванням її індексації,. В даному випадку сторонами погоджено істотні умови договору оренди, а саме: щодо права орендаря зі згоди орендодавця проводити його реконструкцію, технічне переозброєння (п.6.2 договору); умови орендної плати ( розділ 3); умови приймання - передачі майна за актом ( розділ 2 ); строк дії договору оренди та умови моменту набрання його чинності (п.п.2.1,10.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору про проведення оцінки №1466 від 05.03.2007р., на замовлення відповідача, ТзОВ "Фінексперт" складався також звіт про оцінку права оренди вказаного об'єкту станом на 01.02.2007р. Аналогічно на замовлення позивача проводилась оцінка об'єкта оренди станом на 01.03.2009р. При проведенні вказаних оцінок використовувалась експлікація благоустрою внутрішнього дворика головного корпусу ІФНТУНГ.

Крім того, представник позивача зазначає, що чинність наведених вище договорів підтверджується: рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2010 року у справі №З-22\16, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 року у справі №3-22\16, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2010 року у справ №З-8/59, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 року у справі №З-8/59, постановою Івано-Франківського міського суду у справі № 2а-3305/2010 року.

Приписами ст.35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Тобто, вказана частина статті вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер (обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ). Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Тобто, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Після підписання договору оренди майна від 01.12.2003 року, з метою виконання умов договору, орендодавець (відповідач) передав позивачу експлікацію (схему генплану) реконструкції благоустрою внутрішнього дворику з відображенням місця розташування квіткового павільйону, що виготовлений ВАТ «Житло» та погодженого ректором університету.

Інститутом «НДІреконструкція», на замовлення позивача, виготовлено план влаштування квіткового павільйону.

За наслідками проведених робіт 27.02.2006 року проректором університету затверджено акт комісії по прийманню в експлуатацію завершеного будівництва квіткового павільйону із зазначенням, що даний акт є підставою для приймання - передачі площадки внутрішнього дворика площею 23 кв.м в оренду згідно п.10.1 договору від 01.12.2003 року.

Між сторонами 01.12.2003 року підписано акт приймання - передачі площадки дворика головного навчального корпусу університету площею 23 кв.м, який затверджено ректором університету . Ці ж документи взяті за основу підписання договору оренди від 01.03.2006 року.

На підставі листа ректора університету від 03.03.2006 року, з метою оцінки частини орендованої площі позивачем у ТзОВ «Фінексперт» виготовлено звіт про оцінку, який сторонами договору прийнятий до виконання.

Після 01.03.2007 року договірні стосунки з відповідачем не припинялись (п.10.6 договору). Даний факт підтверджується, узгодженими між сторонами розрахунками базової орендної плати за оренду державного майна. Крім того, звіти про оцінку права оренди частини площі внутрішнього дворика оплачувались позивачем також у ТзОФ «Фінексперт» 05.03.2007року, 31.03.2010 року.

Позивач в засіданні суду зазначив, що на даний час строк дії договору від 01.03.2006 року припинив свою дію з 01.03.2011 року, оскільки 02.02.2011 року позивач надіслав відповідачу заяву про відсутність наміру продовжувати орендні відносини з університетом та зазначив, що однією із причин припинення таких відносин була постійна конфліктність з боку відповідача щодо оренди майна та безперешкодного користування ним.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно.

Пунктом 7.4 сторонами погоджено, що в разі припинення договору оренди майна орендар вправі вимагати відшкодування йому вартості невідокремлюваних поліпшень орендованого майна від орендодавця.

Приписами ст. 27 Закону України « Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Матеріали справи містять висновок експерта Стельмахович Є.В. №05\02-11 експертного дослідження щодо визначення вартості приміщення розташованого в АДРЕСА_2, який виготовлений на замовлення позивача і запиту адвоката ОСОБА_3 Експертом визначено, що:

- дійсна вартість приміщення, що розташоване в АДРЕСА_2 та яке використувалось позивачем для торгівлі квітами становить 71 805,00грн.;

- вказану будівлю не можна відокремити , як індивідуальне майно, оскільки це призведе до її руйнування в цілому.

Позивач просить суд взяти до уваги аудиторський висновок від 20.12.20012 року про коригування вартості кіоска на індекс інфляції, згідно якого станом на 31.12.12 вартість приміщення становить 73 377,10грн.

Однак, відповідач в добровільному порядку виконати свої зобов'язання за умовами договору, а саме: компенсувати вартість поліпшення орендованого майна, не погоджується. Як наслідок, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2011 року у справі №5010/958/2011-3/29 відмовлено в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 до Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу про відшкодування вартості орендованого майна в зв'язку з припиненням договору оренди майна з мотиву відсутності згоди Фонду державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна , як передбачено наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 року № 1523 про «Порядок надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна».

31.08.2011 року постановою Львівського апеляційного господарського суду області зазначене вище рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарським судом України від 14.03.2012 у даній справі рішення господарського суд Івано-Франківської області та постанова Львівського апеляційного господарського суду залишені без змін.

Однак, в зазначених вище процесуальних документах зазначено, що з боку ФОП ОСОБА_1 не було вчинено неправомірних дій по зведенню кіоску.

Позивач стверджує, що з вини відповідача він зазнав збитків. Підстави наводить наступні: перед укладенням договору оренди майна та до початку проведення позивачем будівельних робіт, які судами визнано несамочинними, відповідач зобов'язаний був дотриматись вимог щодо допустимої і безперешкодної забудови; саме відповідач узгодив дії позивача по зведенню кіоску; саме відповідачем надавалась позивачу для здійснення робіт по благоустрою дворику технічна документація; саме відповідачем укладались і узгоджувались умови договору оренди майна та визначалось місце розташування кіоску; позивач сплачував, а відповідач приймав орендні платежі на підставі оплачених позивачем, як орендарем, фінансових звітів. Отже, тільки зі згоди адміністрації університету позивач проводив торгівлю квітами.

Позивач зазначає, що відповідач унеможливив користування цим майном за його цільовим призначенням, доступу до майна позивач не має. Відповідач свідомо спричинив збитки позивачу, при цьому завідомо знаючи , що на це не отримав згоди Фонду державного майна, тобто вчиняв неправомірні дії. Слід зазначити, що позивач належно виконував свої обов'язки, як орендаря.

Як наслідок позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та просить суд стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 73 377,10грн.

Беручи до уваги викладене вище суд вважає за правильне позов задоволити та виходить з наступних підстав.

Відшкодування шкоди, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Судом надано належну правову оцінку та перевірено доводи, які містяться в позовній заяві. Окрім цього, заявлена позивачем сума збитків в розмірі 73 377,10грн., яка підлягає стягненню з відповідача та підтверджується: висновком експерта від 25.02.2011 року та аудиторським висновком від 20.12.20012 року про коригування вартості кіоска на індекс інфляції.

Судом встановлено, що наявність таких фактів як: неправомірність поведінки відповідача, його вина, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивачем доведено, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача (відповідача) є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи (позивача), - наслідком такої протиправної поведінки.

Крім того, враховуючи характер позову про стягнення збитків, для відшкодування збитків необхідна наявність складу господарського правопорушення: наявність збитків та встановлення їх розміру, порушення господарського зобов'язання, причинно-наслідковий зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками, вина.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, причинно-наслідковий зв'язок між збитками та правопорушенням є залежністю факту настання майнової шкоди (та її розміру) від правопорушення, чи неналежного виконання зобов'язання. Це означає, що господарське правопорушення повинно передувати виникненню збитків.

Позивачем доведено такі складові господарського правопорушення, як наявність збитків та їх розмір, порушення відповідачем господарського зобов'язання, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, за таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідач позовні вимоги не спростував. Суд до уваги не бере твердженння відповідача, що предметом договору оренди була земельна ділянка, то суд до уваги не бере. Як вбачається з договорів оренди, підписаних сторонами та скріплених їх печатками, в даному випадку предметом є - окреме індивідуально визначене майно - площадка внутрішнього дворика, площею 23 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, внутрішній дворик головного корпусу університету (в приміщенні, що споруджується в процесі реконструкції внутрішнього дворика). Згідно акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 27.02.2006р. позивачу приміщення передавались з метою оренди площадки внутрішнього дворика головного навчального корпусу, площею 23,0 кв. м.

Крім того, додатком № 1 до договору від 01.12.2003р. встановлено розрахунок базової ставки орендної плати за оренду державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу за січень 2008р., а саме окремого індивідуально визначеного майна (площадка внутрішнього дворику), площею 23 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2. Більше того, з наведеного вбачається, що в оренду відповідачу передавалось саме майно, а не земельна ділянка, на якій розміщено об"єкт оренди.

Суд звертає увагу відповідача на те, що процесуальний закон не надає суду права досліджувати вдруге обставини, з приводу яких є рішення суду (рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.10 у справі №з-8/59 за позовом Івано-Франківського національного університету нафти і газу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про приведення земельної ділянки у первісний стан через знесення самовільно збудованого об'єкта; визнання об"єкта нерухомості - магазину для продажу квітів, що розміщений у внутрішньому дворику головного корпусу ІФТНУНГ, самовільно спорудженим та таким, що підлягає зносу; покладення на відповідача витрат по приведенню земельної ділянки у первісний стан. Згідно рішення: провадження у справі, в частині визнання об"єкта нерухомості - магазину для продажу квітів, що розміщений у внутрішньому дворику головного корпусу ІФТНУНГ, самовільно спорудженим та таким, що підлягає зносу; покладення на відповідача витрат по приведенню земельної ділянки у первісний стан - припинено; в задоволенні вимоги про приведення земельної ділянки у первісний стан через знесення самовільно збудованого об'єкта - відмовлено. Дане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.10 у даній справі).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім суми майнової шкоди, просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме:

- 1 500,00грн. витрат на послуги адвоката адвокатом ОСОБА_3;

- 200,00грн. витрат за надання ТОВ "Аудит-сервіс" аудиторського висновку;

- 15,12грн. витрат по направленню відповідачу копії позовної заяви з додатками до неї;

- 500,00грн. витрат за проведення експертом Стельмахович Є.В. експертного дослідження.

Зазначені вимоги позивача суд вважає за правильне задоволити виходячи з наступного.

06.02.2013р. між ПП ОСОБА_1 з однієї сторони та адвокатом ОСОБА_3, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 27 від 15.04.1994 року, з іншої сторони уклали договір про надання правової допомоги. Крім того, до матеріалів справи додано платіжне доручення б/н від 06.02.2013 р. на суму 1 500,00 грн. за адвокатські послуги згідно договору про надання правової допомоги від 06.02.2013 року.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Статтею 12 Закону України «Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до п.10 Роз"яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/78 від 04.03.98 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Судом встановлено, що розмір відшкодування витрат за надання правової допомоги співвідноситься з розміром суми, що підлягає до стягнення. Витрати на оплату послуг адвоката підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до положень ст.49 ГПК України відшкодуванню підлягають витрати на оплату послуг адвоката в розмірі

1 500,00грн., виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, враховуючи також і те, що розмір адвокатської винагороди Законом України «Про адвокатуру» не встановлено, визначається за домовленістю сторін; адвокатські послуги були надані адвокатом згідно з договором, а тому розмір вищезазначеного платежу є розумним та співрозмірним.

Щодо стягнення інших судових витрат з відповідача суд вказує на наступне.

Приписами ст.44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються також і з інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року в якій зазначено, що склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. Суд вважає за правильне стягнути з відповідача витрати, а саме: 200,00грн. витрат за надання ТОВ "Аудит-сервіс" аудиторського висновку; 15,12грн.; 500,00грн. витрат за проведення експертом Стельмахович Є.В. експертного дослідження. Вказані витрати документально підтверджені.

Судові витрати, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.124 Конституції України, Законом України «Про адвокатуру», ст.ст.1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.33,34,43,44,48,49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до відповідача Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу про відшкодування майнової шкоди у розмірі 73 377,10 грн. - задоволити.

Стягнути з Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, АДРЕСА_2 (код ЄДРПОУ 02070855) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2):

- 73 377,10грн. (сімдесят три тисячі триста сімдесят сім грн. 10коп.) майнової шкоди;

- 1 500,00грн. (одну тисячу п"ятсот грн. 00коп.) витрат на послуги адвоката адвокатом ОСОБА_3;

- 200,00грн. (двісті грн. 00коп.) витрат за надання ТОВ "Аудит-сервіс" аудиторського висновку;

- 15,12грн. (п"ятнадцять грн. 00коп. витрат по направленню відповідачу копії позовної заяви з додатками до неї;

-500,00грн. (п"ятсот грн. 00коп.) витрат за проведення експертом Стельмахович Є.В. експертного дослідження;

-1 720,50грн. (одну тисячу сімсот двадцять грн. 50 коп.) судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.03.13.

Суддя Булка В.І.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

Помічник судді Гандера М.В. 14.03.13