Ухвала суду № 29912861, 27.02.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л.М.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої за довіреністю діє ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 січня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.

Посилалася на те, що 25.05.2012 р. вона зі змісту ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 16.05.2012 р. у справі № 22ц-559 2012 р., наданої для ознайомлення її чоловіком ОСОБА_5, дізналася, що між ним та ОСОБА_3 25.03.2010 р. укладено договір позики, за яким позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 120000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути одержані грошові кошти не пізніше ніж через 12 місяців з моменту отримання зазначених коштів у повному обсязі.

В січні 2012 р. ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом про стягнення з ОСОБА_5 суми основного боргу за договором позики від 25.03.2010 р. в розмірі 958716 грн.., а також пені в розмірі 1303853,76 грн. за прострочення виконання зобов'язання. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.03.2012 р. позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 16.05.2012 р. рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.03.2012 р. залишено без змін.

№ 22ц- 329 2013 р. Головуючий у І інстанції Волошин С.О.

Категорія 19/27 Доповідач Перепелюк Л.М.

Вважала, що договір позики від 25.03.2010 р. є недійсним тому, що укладений без згоди дружини позичальника.

Просила визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 25.03.2010 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15.01.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати і постановити нове рішення.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права та на підставі поданих сторонами доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.03.2010 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за яким позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 120000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути одержані грошові кошти не пізніше ніж через 12 місяців з моменту отримання зазначених коштів у повному обсязі. У разі неповернення позики у визначений договором строк, позичальник понад суму нанесених збитків сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, що підтверджується копією договору позики (а.с.7).

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Ч.3 ст.368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно п.25 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 р., положення ст.65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Посилання апелянта на недійсність укладеного її чоловіком ОСОБА_5 договору позики з підстав відсутності її згоди, є надуманими і такими, що ґрунтуються на підміні поняття «права одного із подружжя на отримання коштів» поняттям «розпорядженням спільним майном подружжя», які за своїм змістом не є тотожними.

З врахуванням наведеного, ОСОБА_5 вправі був укладати договір позики без письмової на те згоди позивачки, а тому такий договір з підстав, наведених апелянтом, не може бути визнаний недійсним.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноти та необ'єктивності дослідження судом першої інстанції наявних у справі матеріалів та доказів, є безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та перевірив надані сторонами докази, дав їм відповідну правову оцінку.

Не заслуговують на увагу також твердження апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не дав перевагу приписам п.25 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 р.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України, позивачка не надала суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду І інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої за довіреністю діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу її в законну силу.

Головуючий:

Судді: