Рішення № 29911973, 04.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-45/15834-2012 04.03.13

За позовом: Приватного підприємства "Торговий дім ПОЛЯКОВ"

до: Концерну " ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС "

про: стягнення 12 627,33 грн.

Суддя: Балац С.В.

Представники:

позивача: Іванченко І.М. - представник за довіреністю від 27.08.2012 № 340;

відповідача: не з'явился.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги приватного підприємства "Торговий дім ПОЛЯКОВ" мотивовані тим, що останнім було поставлено товар Концерну "Військторгсервіс", який був ним отриманий, але не оплачений у повному обсязі. З таких підстав, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача 12.627,33 грн., з яких: 11.231,70 грн. - основного боргу; 235,38 грн. - 3 % річних та 1.160,25 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2012 порушено провадження у справі № 5011-45/15834-2012. Відповідач повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням поштового зв'язку про вручення йому кореспонденції.

Відповідач, в порядку передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким заперечив проти позовних вимог.

В судовому засіданні 04.03.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Приватним підприємством «Торговий дім ПОЛЯКОВ» (далі - позивач) поставлено товар Концерну «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (далі - відповідач) на загальну суму 17.731,70 грн. Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару підтверджується наступними видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах даної справи: від 24.02.2012 № КК-0387203; від 24.02.2012 № КК-0387204.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України між позивачем та відповідачем виникли цивільні правовідносини.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки товару, то згідно ст. 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є предмет та ціна.

Отже, між позивачем та відповідачем укладений договір поставки, за яким позивач зобов'язався поставити відповідачеві товар, а відповідач зобов'язався його оплатити та прийняти відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

Проте, отриманий товар відповідач оплатив лише частково у сумі 6.500,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах даної справи банківською випискою з розрахункового рахунку позивача.

Таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 11.231,70 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

А у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2. ст. 530 Цивільного кодексу України).

Оскільки сторонами даного спору не визначений строк оплати товару, позивач направив відповідачеві претензію від 06.07.2012 № 285 із вимогою про сплату суми заборгованості.

Проте, зазначена вище вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач надав суду відзив, яким заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що поставка товарів за видатковими накладними від 24.02.2012 № КК-0387203; від 24.02.2012 № КК-0387204 здійснена на підставі укладеного між позивачем та Філією «Ресторан «Офіцерський» Концерну «Військторгсервіс» договору від 06.10.2011 № 2769.

Суд із зазначеними вище запереченнями не погоджується, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-14/7484-2012 за позовом приватного підприємства «Торговий дім ПОЛЯКОВ» до Концерну «Військторгсервіс» встановлено, що згадані вище видаткові накладні не підтверджують отримання товару саме Філією «Ресторан Офіцерський» Концерну «Військторгсервіс» за договором від 06.10.2011 № 2769.

Як вбачається з видаткових накладних від 24.02.2012 № КК-0387203; від 24.02.2012 № КК-0387204, зокрема, з печатки юридичної особи отримувача, товар було отримано Дирекцією «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс». Згідно з інформацією внесеної до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Дирекція «Дім побуту та торгівлі» є відокремленим підрозділом Концерну «Військторгсервіс».

Крім того, виходячи з наданої позивачем виписки з розрахункового рахунку останнього, грошові кошти по оплаті отриманого товару надходили на поточний рахунок позивача від Дирекції «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс». Такими діями відповідач визнав цивільні правовідносини, які виникли між останнім та позивачем, а також заборгованість, яка виникла у відповідача перед позивачем внаслідок невиконання зобов'язань за Договором.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Суд відзначає, жодного підтвердження щодо факту погашення відповідачем своєї заборгованості за отримані ним товар на користь позивача до суду не подано.

Отже, виходячи з наведеного вище, вимоги позивача про стягнення основної заборгованості з відповідача у сумі 11.231,70 грн. є обґрунтованими, підтверджується матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір в частині стягнення пені, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Проте, як встановлено судом заборгованість відповідача виникла не на підставі договору, а на підставі видаткових накладних, тому позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 235,38 грн. підлягають задоволенню, за розрахунками позивача, які перевірені судом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А; код ЄДРПОУ: 33689922, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного підприємства «Торговий дім ПОЛЯКОВ» (18005, м. Черкаси, вул. Чехова, буд. 41; код ЄДРПОУ: 32268131, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) - 11.231,70 (одинадцять тисяч двісті тридцять одна) грн. 70 коп. - основного боргу; 235,38 (двісті тридцять п'ять) грн. 38 коп. - 3 % річних, 1.609,50 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.03.2013 року.

Суддя С.В. Балац