Постанова № 2991176, 02.10.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2008 № 45/108

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іваненко Я.Л.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Первак О.М., дов. № 01/05-8 від 12.05.2008 року

від відповідача -Коломийченко І.В., дов. б/н від 01.09.2008 року,

Майсюра О.І., дов. № 09/08 від 22.04.2008 року

від відповідача 2 - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Злата Тера"

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.06.2008

у справі № 45/108

за позовом Приватне підприємство "Злата Тера"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Влад+"

Приватне підприємство "Цитан"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 року у справі№ 45/108 в позові Приватного підприємства “Злата Тера” (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Влад+” (далі відповідач 1) та Приватного підприємства “Цитан” (далі-відповідач 2) про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2008, позивач звернуся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 року, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним договір № 05/12/07 від 05.12.2007 року. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що судом першої інстанції було визнано оспорюваний договір уступки права вимоги за правовою природою договором купівлі-продажу права вимоги, а не договором факторингу. Позивач з таким висновком суду не погоджується, оскільки уступка права вимоги саме за грошовими зобов’язаннями з попередньою або наступною компенсацію вартості такого боргу слід кваліфікувати як факторинг, і в даному випадку має місце фінансування під відступлення права грошової вимоги, що регулюється нормами гл. 73 ЦК України. Крім того, грошові кошти від позивача за вказаною вимогою до відповідача 1 не надходили, а отже мало місце фінансування під відступлення права грошової вимоги.

За таких обставин, оскільки на думку позивача, оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а відповідач 1 не є фінансовою установою та не мав цивільного права та дієздатності укладати спірну угоду, остання підлягає визнанню недійсною в силу ст. 215, ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2008 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.09.2008 року.

01.09.2008 року від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 02.7.1/4091), в якому він просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року було відкладено розгляд апеляційної скарги на 18.09.2008 року у зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника відповідача 2 та необхідністю витребування від відповідачів первинних документів, що підтверджують права вимоги виконання грошового зобов’язання боржником первісному кредитору в розмірі 946 789, 40 грн. (специфікації, накладні, акти прийому-передачі, платіжні документи, банківські виписки з рахунків тощо).

Ухвалою Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року було продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі № 45/108 на один місяць.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2008 року було відкладено розгляд апеляційної скарги на 02.10.2008 року в зв’язку з заявленням представниками відповідача 1 клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

На виконання вимог ухвал апеляційного суду представниками відповідача 1 було надано копію договору № 01/03/07 року від 01.03.2007 року, право вимоги заборгованості позивача за яким було передано від відповідача 2 відповідачу 1; бухгалтерську довідку щодо заборгованості позивача; копію довідки ОДПІ у Донецькій області від 31.08.2007 року № 5549/23-5/25324761 про результати невиїзної документальної перевірки ПП “Цитан” з питань правових відносин з ПП “Злата Тера”, якою встановлено факт укладення договору № 01/03/07 від 01.03.2007 року про постачання ТМЦ, та поставку, на виконання умов вказаної угоди, ПП “Цитан” відповідних товарів на підставі видаткових накладних; копії платіжних доручень, що засвідчують плату відповідача 1 за переуступку боргу згідно Договору № 05/12/07 від 05.12.2007 року.

В судове засідання 02.10.2008 року з’явились представники позивача та відповідача 1. Представник відповідача 2 в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду від 04.09.2008 року та від 18.09.2008 року без поважних причин не виконав.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а представники відповідача 1 підтримали вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

В обґрунтування своїх заперечень представники відповідача 1 зазначили, що згідно спірного договору новий кредитор зобов’язався сплатити первісному кредиторові ціну договору у розмірі 946 789, 40 грн., при цьому жодних додаткових грошових сум (оплати) новий кредитор не отримував. Отже, основною метою спірного договору є заміна кредитора, в той час як однією з істотних умов договору факторингу є оплатність послуг фактора, оскільки, за договором факторингу одна сторона (фактор), якою на думку позивача є відповідач 1, передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта), якою на думку позивача є відповідач 2, саме за плату, а передання права грошової вимоги не є такою оплатою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача 1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 2 01.03.2007 року було укладено договір купівлі-продажу № 01/03/2007, за умовами якого відповідач 2 продає, а позивач купує товар в асортименті та кількості згідно специфікацій.

На виконання умов вказаного договору на підставі видаткових накладних відповідач 2 поставляв позивачеві відповідний товар, за який останній в повному обсязі не розрахувався.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2007 року між відповідачем 2 (первісним кредитором) та відповідачем 1 (новим кредитором) було укладено договір про відступлення права вимоги № 05/12/07 (далі - Договір). За умовами вказаного Договору первісний кредитор (відповідач 2) відступає, а новий кредитор (відповідач 1) приймає на себе право вимоги належне первісному кредитору (відповідачеві 2), і стає кредитором за договором № 01/03/07 купівлі-продажу від 01.03.2007 року, укладеним між первісним кредитором (відповідачем 2) та позивачем (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору відступлення права вимоги, передбачена цим Договором, за зобов'язанням боржника (позивача) від первісного кредитора (відповідача 2) до нового кредитора (відповідача 1) визначена сторонами в сумі 946 789,40 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору з моменту підписання цього Договору незалежно від виконання зобов'язання боржником (позивачем) новому кредитору (відповідачеві 1) у первісного кредитора (відповідача 2) виникає право вимоги до нового кредитора (відповідача 1) у розмірі 150 грн.

Відповідач 1 листом від 06.03.2008 № 66 повідомив позивача про заміну кредитора у зобов'язанні та в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України пред'явив вимогу про погашення заборгованості в сумі 946 789,40 грн.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає оспорюваний договір договором факторингу, а відповідач 1 не є фінансовою установою, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відмінності між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом (фінансуванням під відступлення права грошової вимоги) полягає у наступному.

Цесія - це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання.

Цесією є безпосередній правовий результат угоди про передачу права вимоги. Отже, виходячи з вищевикладеного, відступлення права вимоги (цесія) це угода (правочин) в наслідок якої відбувається заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення. Цесія - це наступництво цесіонарія в праві цедента.

Натомість значення фінансування під відступлення грошової вимоги полягає в тому, що клієнт не чекаючи настання строку платежу свого боржника, отримує ці кошти від фінансового агента. Тим самим клієнту надається можливість використати отримані кошти на свої потреби, виграючи в часі.

Зацікавленість фінансового агента в даному договорі проявляється в тому, що він фінансує клієнта, отримуючи за це винагороду.

Під факторингом, як правило, розуміється продаж недокументованої, тобто не закріпленої в цінному папері, дебіторської заборгованості з метою фінансування чи іншої мети.

Дуже широке визначення, дане в ч. 1 ст. 1077 ЦК України, охоплює широке коло договорів, які опосередковують перехід права вимоги. Визначення договору фінансування під уступку права грошової вимоги сформульовано так, щоб він охоплював достатньо широке коло відносин, пов'язаних з даним видом фінансових угод. Критерієм для їх об'єднання можна визначити мету отримання фінансування. Передача права вимоги в рамках договору фінансування носить допоміжний характер, а передача відповідної суми грошей -основний.

Крім того, таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі 26/347-06-6531, в якій зазначено, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі її у розпорядження визначеної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

З умов оспорюваного договору вбачається, що метою останнього є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачено надання відповідачем 2 відповідачеві 1 послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин колегія суддів вважає не підтвердженими належними доказами та не обґрунтованими твердження позивача про те, що спірний договір є договором факторингу, а тому, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання договору недійсним з підстав, заявлених позивачем, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 року у справі № 45/108 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства “Злата Тера” - без задоволення.

2.Матеріали справи № 45/108 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

07.10.08 (відправлено)