Постанова № 2991043, 12.08.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2008 № 46/54

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Латиш С.В.- юрисконсульт, дов.№ Н-01/1695 від 30.05.2007;

від відповідача - Зонтов Ю.В.- заст.нач.юридичного управління, дов.б/н від 01.06.2008,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Донецька залізниця"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.05.2008

у справі № 46/54

за позовом Державне підприємство "Донецька залізниця"

до Відкрите акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг"

про стягнення 430776,00 грн.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від08.08.2008 склад колегії суддів змінено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2008 у справі № 46/54 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що як вбачається з додатку № 3а до договору фінансового сублізингу від 19.06.2007 відповідач мав передати позивачу два електропоїзди постійного струму ЕПЛ 2Т у грудні 2007р. і наявним в матеріалах справи актом приймання-передання майна в сублізинг від 28.12.2007 стверджується, що відповідачем передано, а позивачем прийнято в тимчасове користування на умовах договору від 19.06.2007 № 59-Д/Т-071376/НЮ електропоїзд постійного струму ЕПІЛ 2Т; укладенням додаткової угоди № 3 від 05.11.2007 та визначенням нових строків передання предмету сублізингу (додаток № 3а) зобов’язання відповідача з передання електропоїзду у вересні 2007р., визначене в додатку № 3, припинилось шляхом новації.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2008 у справі № 46/54 скасувати з підстав порушення і неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Заявник стверджує, що обов’язок відповідача стплатити штрафні санкції (пеню) позивачу випливає з п.9.4 договору фінансового сублізингу № 59-Д/Т-07376/НЮ від 19.06.2007; враховуючи, що відповідач прострочив виконання дговірних зобов’язань на 31 день – з 30.09.2007 до 31.10.2007 (дата пред’явлення вимоги про сплату пені за порушення зобов’язання – претензії НЗТ-03/1410 від 31.10.2007) включно, вимоги про стягнення пені відповідають положенням ст.193 ГК України, ч.1 ст.530, ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України.

На думку заявника, посилання відповідача на факт укладання між позивачем та відповідачем додаткової угоди № 3/Д/Т-071376/НЮ-д3 від 05.11.2007, як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за порушення господарського зобов’язання, є таким, що суперечить положенням норм ч.1ст.216, ст.218 ГК України.

Заявник посилається на те, що укладання додаткової угоди № 3/Д/Т-071376/НЮ-д3 від 05.11.2007 є правовим наслідком порушення зобов’язання з боку відповідача, що передбачено п.2 ст.611 ЦК України, а наступним правовим наслідком порушення зобов’язання відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України є сплата неустойки.

Заявник зазначає, що на момент пред’явлення вимоги у претензії НЗТ-03/1410 від 31.10.2007 умови основного зобов’язання не були змінені сторонами.

На думку заявника, виходячи із норм чч. 1, 3 ст.653 ЦК України, умов пп. 2, 4 додаткової угоди № 3/Д/Т-071376/НЮ-д3 від 05.11.2007 вимоги про стягнення пені є законними та обгрунтованими.

Заявник посилається на те, що порушуючи вимоги ст.59 ГПК України відповідачем не надано позивачу копію відзиву на позовну заяву від 04.04.2008.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на ту обставину, що 05.11.2007 між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору фінансового сублізингу Д/Т-071376/НЮ, умовами якої передбачено погодження сторонами нового графіку постачання предмету лізингу, за яким відповідач зобов’язується поставити предмет лізингу протягом грудня 2007р., а старий графік постачання втрачає чинність, отже старе зобов’язання по поставці було замінено новим зобов’язанням, яке виконано 28.12.2007 згідно із актом приймання-передання майна в сублізинг; ч.1 ст.59 ГПК України має диспозитивний характер і не зобов’язує відповідача у обов’язковому порядку надсилати відзив на адресу позивача, тим більше представник позивача був присутнім у судовому засіданні та мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, у тому числі і з відзивом на позовну заяву.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред’явлено позов про стягнення з відповідача пені у розмірі 430 776, 00 грн. за невиконання умов договору фінансового сублізингу від 19.06.2007 № Д/Т-071376/НЮ та судових витрат, керуючись ст.ст.526, 611 ЦК України.

У позовній заяві позивач стверджує про те, що відповідно до графіку передання предмету лізингу в сублізинг (додаток № 3 до договору) відповідач повинен був передати позивачу дві одиниці електропоїздів постійного струму ЗПЛ2Т, а саме: у вересні 2007р. в кількості однієї одиниці та у листопаді 2007р. – однієї одиниці, однак в порушення п.5.2 договору та графіку передання (додаток № 3 до договору) відповідачем у встановлений у договорі термін не поставлено в користування позивача один електропоїзд постійного струму ЕПЛ2Т, який повинен був бути поставлений у вересні 2007р.

Згідно із п.2.1 договору фінансового сублізингу № 59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007 відповідач, за договором сублізингодавець, передає позивачу, за договором сублізингоодержувачу, в тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених цим договором, предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором фінансового лізингу, що відповідає встановленим позивачем технічним вимогам, визначеним у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до п.1.1 договору № 59-Д/Т-071376/НЮ предметом лізингу є нові електропоїзди постійного струму серії ЄПЛ2Т, які не були в екплуатації та виготовлені згідно із ТУ У 35.2-05763797-024-2002, згідно із специфікацією, яка є невід’ємною частиною договору (додаток № 1).

В пп. 5.1, 5.2 договору № 59-Д/Т-071376/НЮ встановлено, що позивач набуває право користування предметом лізингу на умовах цього договору з моменту підписання акту приймання-передання предмету лізингу в сублізинг; передання предмету лізингу здійснюється відповідно до графіку, узгодженому сторонами на умовах DDP станція Ясинувата Донецької залізниці, ІНКОТЕРМС-2000; передання предмету лізингу здійснюється відповідачем відповідно до графіка передання (додаток № 3 до даного договору) на умовах, що додатково погоджуються сторонами.

Згідно із п.9.4 договору № 59-Д/Т-071376/НЮ за несвоєчасне передання предмету лізингу, передбаченого графіком (додаток № 3), відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожний день прострочення виконання зобов’язань.

Сторонами було погоджено графік передання майна у сублізинг у 2007р.(додаток № 3 до договору), за яким всього підлягає переданню у 2007р. 2 електропоїзди постійного струму ЕПЛ2Т виробника ВАТ "ХК "Луганськтепловоз", у тому числі один у вересні та один у листопаді.

В подальшому сторонами замінено додаток № 3 на додаток № 3а до договору № 59-Д/Т-071376/НЮ, у якому погоджено новий графік передання майна у сублізинг у 2007р., за яким у 2007р. два електропоїзди постійного струму ЄПЛ2Т виробника ВАТ "ХК "Луганськтепловоз" підлягають переданню від відповідача до позивача обидва у грудні.

Згідно із актом приймання-передання майна в сублізинг до договору № 59-Д/Т-071376/НЮ, складеним повноважними представниками сторін, відповідач передав, а позивач прийняв в тимчасове користування на умовах договору № 59-Д/Т-071376/НЮ електропоїзд постійного струму ЕПІЛ-2Т; позивачем оглянуто майно разом з його приладдям, перевірена його справність; майно є справним та придатним для його використання за прямим призначенням.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма, як у ГК України, закріплена також і в ст.526 ЦК України.

Нормами чч.1, 3 ст.202 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; до відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Оскільки згідно із графіком передання майна у сублізинг, який є додатком № 3а до договору № 59-Д/Т-071376/НЮ, переданню у сублізинг майно підлягало у грудні 2007р., відповідачем передано позивачу, а останнім прийнято електропоїзд на умовах договору № 59-Д/Т-071376/НЮ за актом приймання-передання від 28.12.2007, то відповідачем виконано своє зобов’язання щодо передання позивачу електропоїзда вчасно, відповідно до погодженого сторонами строку.

Отже підстави, передбачені ст.ст.216, 218, 230 ГК України, ст.ст.610, 611 ЦК України для застосування штрафних санкцій, відсутні.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Згідно із ч.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ч.3 ст.631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до ч.1 ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Також в пп.15.2 договору № 59-Д/Т-071376/НЮ сторони погодили умову про те, що зміни і доповнення в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюються додатковими угодами до цього договору, а у додатковій угоді № 3 від 05.11.2007 до договору № 59-Д/Т-071376/НЮ сторони погодили умови про те, що до цієї угоди додаються та є невід’ємною частиною договору додатки №№ 3а, 4а; з дати підписання цієї угоди додатки №№ 3 та 4 до договору втрачають чинність; по тексту договору всі посилання на додатки №№ 3 та 4 вважати посиланнями на додатки №№ 3а та 4а відповідно

Законодавством допускається заміна первісного зобов’язання новим.

Згідно із ч.2 ст.604 ЦК України зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, на встановлений сторонами строк виконання зобов’язання у грудні 2007р., не впливає те, що позивачем претензія № НЗТ-03/1410 з вимогою про сплату пені за прострочку передання предмету лізингу за період з 30.09.2007 по 31.10.2007 пред’явлена 31.10.2007, тобто до часу укладання сторонами угоди про зміну строку передання предмету лізингу.

Оскільки новий графік (додаток № 3а до договору № 59-/Д/Т-071376/НЮ) сторонами погоджено за їх вільним волевиявленням, що також передбачено як законадавством так і договором, то немає підстав для твердження того, що укладання цієї угоди відбулось з підстав, зазначених у п.2 ст.611 ЦК України, адже передбачені у цій статті правові наслідки є різновидами санкцій за порушення зобов’язання і у зазначеній статті зміна умов договору, якщо це встановлено договором чи законом, є засобом оперативного впливу (оперативна санкція).

Таким чином рішення суду першої інстанції є таким, що відповідає нормам законодавства та грунтується на матеріалах справи.

Ненадіслання позивачу відповідачем копії відзиву на позовну заяву не передбачено статтею 104 ГПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2008 у справі № 46/54 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2.Справу № 46/54 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді