Ухвала суду № 29910203, 06.03.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/1875/13 Головуючий 1 інст. -

Справа № 2035/9263/12 Журавель В.А.

Категорія: захист честі, гідності та Доповідач - Яцина В.Б.

ділової репутації

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року м. Харків.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

Головуючого - судді - Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі : Гопко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому вказав, що він є членом правління житлового кооперативу «Таймир», який розташовано в АДРЕСА_1 та проживає в цьому будинку багато років. Раніше позивач працював головою ревізійної комісії, на теперішній час є заступником голови правління кооперативу. 29.01.2012 року в кооперативі проходили збори уповноважених кооперативу, на яких розглядалося питання щодо вибору нового складу правління кооперативу. Позивач виступив проти вибрання ОСОБА_3 до складу правління, оскільки він має значну заборгованість по квартирній платі та не є членом кооперативу. Під час виступу позивача ОСОБА_3 роздав присутнім листівки, в яких поширив серед членів кооперативу неправдиву інформацію про роботу позивача в правлінні кооперативу, яка принижує честь та гідність позивача. Крім того, 13.09.2012 року під час проведення ремонтних робіт в будинку АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_3, який є сантехніком-електриком кооперативу, відмовився виконувати свою роботу та ображав позивача нецензурною лайкою. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 поширив інформацію, що, нібито, діяльність позивача зводиться до виявлення порушень в роботі колишнього голови правлення кооперативу ОСОБА_4, що спростовується актом перевірки ревізійної комісії, а пізніше в присутності робітників принизив честь та гідність позивача: ображав його нецензурною лайкою, позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 3000 грн. та відшкодувати понесені ним судові витрати.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 повністю підтримав позовні вимоги, на їх обґрунтування послався на вищевказані доводи.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та пояснив, що 29.01.2012 року на засідання членів житлового кооперативу «Таймир» він подав заяву його голові, в якій просив дати роз'яснення щодо діяльності заступника голови правління ОСОБА_2, оскільки, за його думкою, він намагається керувати роботою ревізійної комісії та виявити порушення в діяльності колишнього голови правління, з яким у ОСОБА_2 були неприязні стосунки. На вказану заяву ОСОБА_3 отримав відповідь від ревізійної комісії. Також відповідач пояснив, що вищевказану заяву він подав особисто голові правлінні на зборах 29 січня 2012 року та не розповсюджував її серед присутніх. Стосовно подій, які мали місце 13 вересня 2012 року, відповідач пояснив, що в цей день в одному з під'їздів будинку проводилися зварювальні роботи, про що відповідача як електрика не було повідомлено. Внаслідок підключення зварювального апарату сталася перевантаження електромережі і спрацював захисний автомат. Приблизно о 18 годині відповідач прибув на місце, ОСОБА_7 став робити йому зауваження, хоча робочий день ОСОБА_3 закінчився о 17 год., тому відповідач вступив у суперечку з позивачем, вживання при цьому ненормативної лексики відповідач не підтвердив.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 302 ЦПК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.

Стаття 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, до якої належить й негативна інформація, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, а стаття 280 визначає, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 32 Констиуції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є заступником голови правління житлового кооперативу «Таймир», розташованого в АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 займає посаду сантехніка в даному житловому кооперативі.

29 січня 2012 року на зборах членів правління, на яких розглядалося питання щодо вибору нового складу правління кооперативу, ОСОБА_3 подав заяву, в якій він просив йому роз'яснити щодо діяльності ОСОБА_2, оскільки останній без рішення правління особисто вирішив займатися перевіркою фінансово-господарської діяльності кооперативу, хоча вказаною роботою повинна ревізійна комісія. За думкою ОСОБА_3 діяльність ОСОБА_2 направлена на виявлення порушень в роботі колишнього голови правління кооперативу, у зв'язку із тим, що в них неприязні стосунки. Тому відповідач вважав, що діяльність позивача відволікає правління від вирішення нагальних проблем та негативно впливає на роботу правління та обстановку у колективі в цілому. Згідно до акту від 12 лютого 2012 року викладені у заяві ОСОБА_3 факти свого підтвердження не знайшли.

З огляду на зміст заяви, яку поширив ОСОБА_3 у своєму зверненні на ім'я правління, вона дійсно містить негативну оцінку діяльності ОСОБА_2 на посаді заступника Голови правління кооперативу. Так, в цій заяві ОСОБА_3 вказує на те, що ОСОБА_2 самостійно визначив свої повноваження, обов'язки та відповідальність, самочинно, без рішення правління вирішив займатися перевіркою фінансово-господарською діяльністю кооперативу, перебравши на себе повноваження ревізійної комісії, а також - намагаючись керувати її роботою. На думу відповідача вся діяльність ОСОБА_2 зводиться до того, щоб виявити порушення у діяльності бувшого Голови правління ОСОБА_4, оскільки він мав з ним конфліктні відносини. На підставі цього ОСОБА_3 вважає, що діяльність ОСОБА_2 на посаді заступника голови правління кооперативу направлена на зведення особистих рахунків з ОСОБА_4, що відволікає від вирішення поточних проблем, негативно впливає на роботу правління і обстановку в колективі у цілому.

Відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію за вичерпними та передбаченими лише у законі підставами узгоджується з положеннями про підстави для обмеження свободи вираження поглядів, що містяться у ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР.

Вказаною нормою міжнародного права визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У рішенні від 08 липня 1986 року Європейський суд з прав людини при розгляді справи «Лінгенс проти Австрії» (Серія А, N 103 стор. 28, параграф 46) звернув увагу національних судів на необхідність розрізняти факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При обранні на керівну посаду в кооперативі позивач повинний бути готовий до критичної оцінки своєї діяльності, яка часом може бути викладена жорсткою і образливою мовою. Таким чином, судова колегія погоджується з висновками районного суду, що при поширенні заяви ОСОБА_3 в цілому йшлося про критику з його боку діяльності позивача - посадової особи правління, який здійснює відповідну публічну діяльність. В цьому випадку, як правильно зазначив районний суд, позивач з передбачених законом у ч. 1 ст. 277 ЦК України підстав, має право на відповідь.

При цьому у тексті заяви ОСОБА_3, окрім чисто оціночних суджень, також містяться певні факти негативного змісту, що ОСОБА_2 самочинно, без рішення правління вирішив займатися перевіркою фінансово-господарською діяльністю кооперативу, перебравши на себе повноваження ревізійної комісії, а також - намагаючись керувати її роботою.

При вирішенні питання про наявність у суду підстав для обмеження поширення такої неправдивої інформації, судова колегія виходить із правової позиції, яка викладена у п. 45 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року по справі «Українська Прес-Група» проти України, заява № 72713/01. При аналогічних обставинах Європейський суд з прав людини наголосив, що втручання у свободу слова становитиме порушення статті 10 Конвенції, якщо воно не підпадатиме під одне з виключень, встановлених параграфом 2 статті 10 Конвенції (див. також рішення у справі Handyside v. the United Kingdom, від 7 грудня 1976, Серія А, N 24, стор. 21, параграф 43).

Наведене вимагає розглянути, чи було втручання у цій справі "визначене законом", чи переслідувало воно мету (цілі), яка/які є законною/законними відповідно до параграфа 1 статті 10, та чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення зазначеної мети.

Як правильно встановив суд першої інстанції, поширення відповідачем вищевказаної інформації перебуває в контексті його звернення до керівного органу кооперативу про перевірку правомірності діяльності позивача, що за недоведеності інших мотивів таких дій відповідача, не свідчить про мету і намір на поширення недостовірної інформації. У світі визначеного у преамбулі Конституції України прагнення Українського народу - громадян України розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу суспільній інтерес в таких справах полягає у забезпеченні можливості критики посадових осіб, що здійснюють публічну діяльність, межі якої пропорційні їх посаді.

Тому, виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права та відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України про справедливість, добросовісність та розумність застосування цивільного законодавства, наявна по цій справі колізія гарантованих у ст.ст. 32, 34 конституційних прав, задля забезпечення можливості критики посадових осіб, які здійснюють публічну діяльність, підлягає вирішенню на користь права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Виходячи з встановленого по цій справі балансу інтересів, судова колегія не вбачає підстав для застосування до відповідача передбаченої ст.ст. 280, 1167 ЦК України цивільно-правової відповідальності.

Що стосується образи позивача нецензурною лайкою, то в матеріалах справи дійсно відсутні належні та допустимі докази на підтвердження такого факту, не були вони надані й при апеляційному провадженні по справі. З огляду на неналежне оформлення акту, наданого позивачем на підтвердження своєї образи нецензурною лайкою з боку відповідача, районний суд правильно та відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України дійшов висновку про неналежність цього доказу, тому судова колегія погоджується з висновками районного суду про недоведеність позову в цієї частини.

Оскільки таким чином районний суд ухвалив рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права, а правильне по суті і справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, і доводи скарги цього висновку не спростовують, то з передбачених ст. 308 ЦПК України підстав судова колегія апеляційного суду відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Що стосується повернення зайве сплаченого судового сбору, то зазначене питання перебуває в компетенції районного, а не апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -