Постанова № 29907316, 12.03.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2013 р. Справа № 5015/4874/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Краєвської М.В.

суддів Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ "Сервісний центр "Діамант", б/н від 24.01.2013р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2012 р.

у справі № 5015/4874/12

за позовом ТзОВ "Сервісний центр "Діамант", м. Львів

до відповідача-1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача-2 ТзОВ "Оптімекс-Україна", м. Львів

про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

- від позивача - не з'явився;

- від відповідача-1 - ОСОБА_3 (адвокат, договір про надання правової допомоги від 14.12.2012 р. у матеріалах справи, а.с. 43);

- від відповідача-2 - не з'явився.

Представникові відповідача-1 роз'яснено його права й обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

За відсутності клопотання від відповідача-1 про здійснення технічної фіксації судового процесу, у судовому засіданні не забезпечується повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.12.2012 р. у справі № 5015/4874/12 (суддя Рим Т.Я.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що твердження позивача про наявність порушень ст. ст. 203, 229 ЦК України при укладенні договору переводу боргу від 02.03.010 р. № 12/09 є необґрунтованими: позивачем не наведено жодних доказів того, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а також того, що мала місце помилка позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні спірного правочину.

Позивач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю з підстав неповного з'ясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення ним норм матеріального та процесуального права.

Вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що місцевий господарський суд прийняв рішення у першому засіданні по даній справі, порушивши право позивача на обґрунтування своєї позиції. Зазначає, що договір № 12/09 від 02.03.2010 р. не містить чіткого строку його виконання, не спрямований на реальне настання правових наслідків та є укладеним під впливом помилки.

Відповідачем-1 подано до суду відзив б/н від 20.02.2013 р. на апеляційну скаргу, у якому він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх. № 11196 від 21.02.2013 р.). Зазначає, що спірний договір укладений сторонами добровільно та за взаємною згодою, а строк його виконання визначений позивачем та відповідачем-1 в угоді про реструктурування боргу № 13 від 02.03.2010 р. Інші аргументи позивача вважає необґрунтованими.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 26.02.2013 р.

Позивач та відповідач-2 вимог ухвал суду від 08.02.2013 р., 26.02.2013 р. не виконали, зокрема, позивач не подав документального підтвердження підстав апеляційної скарги; відповідач-2 не подав письмового відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання 12.03.2013 р. з'явився представник відповідача-1.

Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні повторно не забезпечив та подав до суду клопотання від 11.03.2013 р. про відкладення розгляду апеляційної скарги (повторно) у зв'язку із перебуванням свого представника ОСОБА_4 у відрядженні за межами Львівської області (вх. № 05-04/452/13 від 11.03.2013 р.). Доказів в обґрунтування як попереднього клопотання від 25.02.2013 р. про відкладення розгляду апеляційної скарги, так і клопотання від 11.03.2013 р. позивачем суду не подано.

Розглянувши клопотання позивача від 11.03.2013 р., колегія суддів вважає його таким, що не підлягає до задоволення. Колегія суддів звертає увагу на те, що воно є документально необґрунтованим; позивач своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги; його явка не визнавалась судом обов'язковою; правова позиція позивача викладена в тексті апеляційної скарги, а сам позивач не був обмежений в можливості подати додаткові пояснення у письмовій формі. Також позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами (п. 3.9.2. постанови пленуму ВГС України від 26.12.2011 р. № 18).

Оскільки відповідач-2 належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, причин неявки суду не повідомив та його явку не визнано судом обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача-1 проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у своєму відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача-1, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2012 р. у справі № 5015/4874/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Сервісний центр "Діамант" - без задоволення. При цьому колегія виходила з наступного:

10.07.2008 р. між ФОП ОСОБА_2 (відповідач-1) та ТзОВ «Оптімекс-Україна» (відповідач-2) укладено договір, за яким відповідач-1 зобов'язувався надати відповідачу-2 послуги екскаватора (а.с. 10-11, 25-26). Відповідно до п.3.1. цього договору, оплата виконаних робіт здійснюється згідно виставлених рахунків (актів виконаних робіт). За період з вересня 2008 року по лютий 2009 року відповідачем-1 було надано відповідачу-2 обумовлені договором послуги на загальну суму 250900,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (а.с. 33-39). Відповідачем-2 оплачено надані послуги частково - у розмірі 110000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи (а.с. 40-42).

10.02.2010 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 проведено звірку взаєморозрахунків та зафіксовано заборгованість ТзОВ «Оптімекс-Україна» перед ФОП ОСОБА_2 в розмірі 140900,00 грн., що відображено в акті звірки (а.с. 24).

02.03.2010 р. між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір переводу боргу № 12/09 (а.с. 8-9, 27-28), за умовами якого відповідач-2 (первісний боржник) повністю переводить свій борг в сумі 140900,00 грн. за договором від 10.07.2008 р. на позивача (нового боржника) (п.1. договору).

Відповідно до положень п. п. 3, 5 договору, кредитор (відповідач-1) не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником; новий боржник (позивач) підтверджує, що йому була передана вся необхідна інформація, пов'язана із основним договором. Відповідно до п. п. 11, 12 договору, дія даного договору поширюється виключно на сплату боргу, визначеного в п. 1 договору; договір набирає чинності з дня підписання і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

02.03.2010 р. між відповідачем-1 та позивачем укладено угоду про реструктурування боргу № 13 у зв'язку із неможливістю оплати позивачем заборгованості за договором переводу боргу від 02.03.2010 р. № 12/09. Відповідно до цієї угоди сторонами затверджено графік платежів та визначено кінцевий термін сплати заборгованості - 01.09.2011 р. (а.с. 30-32).

Договір № 12/09 від 02.03.2010 р. та угода № 13 від 02.03.2010 р. підписані представниками сторін без жодних застережень та скріплені відтисками їх печаток; факт укладення договору і угоди сторонами не заперечується.

Позивач вважає, що договір № 12/09 від 02.03.2010 р. було укладено без спрямування на реальне настання правових наслідків (ч. 5 ст. 203 ЦК) та під впливом помилки (ст. 229 ЦК), що й стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ст.ст. 520, 626-627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 19 постанови пленуму ВГС України від 06.11.2009 р. № 9, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що твердження позивача про неспрямованість оскаржуваного договору на реальне настання правових наслідків та його укладеність під впливом помилки не обґрунтовані фактичними обставинами справи: позивачем не вказано в чому проявляється фіктивність оспорюваного правочину та чим це підтверджується; належно не обґрунтовано як наявність самої помилки при укладенні правочину, так і не обґрунтовано її істотність. Судом першої інстанції вірно зазначено, що трактування позивачем помилкою того, що позивачу не надано доказів реального існування боргу, не є помилкою в розумінні ст. 229 ЦК України. Обставин, на які покликається позивач, не вбачається також з матеріалів справи.

Таким чином, виходячи із вищезазначеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень позивача щодо наявності порушень ст. ст. 203, 229 ЦК України при укладенні договору переводу боргу від 02.03.010 р. № 12/09 та про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Твердження скаржника про відсутність у договорі № 12/09 від 02.03.2010 р. однієї з істотних умов - строку, є помилковим. Відповідно до п. 8 вказаного договору, новий боржник (позивач) зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника (відповідача-2) перед кредитором (відповідачем-1) на умовах і в строки, що додатково будуть погоджені кредитором і новим боржником. Такі умови і строк були погоджені відповідачем-1 та позивачем в угоді реструктурування боргу № 13 від 02.03.2010 р., у якій встановлено графік сплати заборгованості та кінцевий термін розрахунку - 01.09.2011 р. (а.с. 30-31).

Покликання скаржника на ту обставину, що суд першої інстанції прийняв рішення в першому засіданні без його присутності, колегія суддів вважає такими, що не можуть виступати підставою для скасування оскаржуваного рішення, зважаючи на таке. Ухвалою місцевого господарського суду про порушення провадження у справі від 19.11.2012 р. (а.с. 1) справу призначено до судового розгляду на 18.12.2012 р. Вказану ухвалу отримано позивачем 24.11.2012 р., що підтверджується наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення ухвали (а.с. 12).

Таким чином, позивач був належним чином повідомлений про судове засідання, у яке не з'явився, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Відповідно до п. 3.9.3. постанови пленуму ВГС України від 26.12.2011 р. № 18, неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в належному порядку.

В силу ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку необхідно покласти на скаржника відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2012 р. у справі № 5015/4874/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Сервісний центр "Діамант" від 24.01.2013 р. б/н - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повна постанова складена 13.03.2013 р.

Головуючий суддя Краєвська М.В.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.