Рішення № 29906971, 06.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1728/13 06.03.13

за позовом Фізичної особи-підприємця Мостового Володимира Ярославовича до Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно" треті особа, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Комунальна установа Київської обласної ради «Фонд комунального майна» 2) Комунальне підприємство Київської обласної ради «Друкар» про визнання додаткової угоди недійсною.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Боронило І.М. - представник за довіреністю б/н від18.07.2012; від відповідача Якимчук М.М. - представник за довіреністю б/н від 06.08.2012; від третьої особи 1 не з'явився; від третьої особи 2 Терехова А.О. - представник за довіреністю б/н від 05.03.2013. В судовому засіданні 06.03.13, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мостового Володимира Ярославовича до Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно" про визнання додаткової угоди недійсною.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.11.2011 між Фізичною особою-підприємцем Мостовим Володимиром Ярославовичем та Комунальним підприємством Київської обласної ради "Київоблкіно" була підписана додаткова угода № 1 до договору оренди № 31/08 про продовження дії договору. Однак, позивач стверджує, що дана додаткова угода №1 була підписана ним під тиском, без його вільного волевиявлення як учасника правочину, а отже недодержання встановлених законодавством вимог вчинення правочину є підставою для визнання останнього недійсним відповідно до норм ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/1728/13 та призначено розгляд справи на 20.02.2013. Вказаною ухвалою, на підставі ст. 27 ГПК України, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальну установу Київської обласної ради «Фонд комунального майна».

Представники сторін в судове засідання з'явились, вимоги ухвали суду від 30.01.2013 виконали в повному обсязі. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, в якому останній, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів щодо порушення умов укладення додаткової угоди №1 позивачем не надано. Відповідач зазначає, що додаткова угода № 1 від 04.11.11 не суперечить чинному законодавству, особи при укладенні договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин укладено в письмовій формі та спрямовано на реальне настання правових наслідків.

Судом досліджено наданні відповідачем докази та встановлено, що згідно з рішенням "Про передачу нерухомого майна з балансу Комунального підприємства Київської обласної ради "Київоблкіно" на баланс Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" від 24.04.2012 № 354-17-VI орендодавцем за договором оренди № 31/08 від 07.07.2008 виступає Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар". У зв'язку з чим, 05.06.2012 року було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди.

З огляду на зазначене, суд вирішив залучити до участі у справі Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та відкласти розгляд справи на 06.03.13.

У судове засідання 06.03.13 представники сторін та третьої особи-2 з'явились, представник позивача надав додаткові пояснення по суті спору, в яких зазначає, що лист відповідача № 144 з вимогою про звільнення приміщення протягом 1 доби суперечить умовам договору оренди та законодавству, оскільки відповідно до п. 5.12 договору у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно у 15-денний термін, а відсутність будь-яких інших дій з боку відповідача, направлених на виселення орендаря з орендованого приміщення свідчить про небажання відповідача припиняти відносини з позивачем.

Крім того, позивач наполягає, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 27.12.11 встановлено, що керівник третьої особи-1 висунув вимогу позивачу про передачу особисто йому в якості хабара грошових коштів у сумі 2500 дол. США за підписання, погодження та пролонгацію договорів оренди, та зазначив що у разі не передачі йому обумовленої суми договори оренди погоджені останнім не будуть. Позивач зазначає, що вимагаючи грошові кошти та погрожуючи непідписанням додаткових угод, керівник третьої особи-1 саме і чинив психологічний тиск на позивача та не залишив іншого вибору як звернутись до правоохоронних органів.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву підстави. Представник третьої особи-2 надав пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримує позицію відповідача, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив.

07.07.2008 р. між Комунальним підприємством Київської обласної ради "Київоблкіно" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Мостовим Володимиром Ярославовичем (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №31/08 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення площею 275 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3. Майно знаходиться на першому поверсі нежитлового будинку, що знаходиться на балансі орендодавця, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 31.03.2008 р. і становить 1 229 250,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики), затвердженої Київською обласною радою та становить без ПДВ за перший місяць 15 583,33 грн.

Згідно з п. 3.3 Договору орендна плата перераховується орендарем у розмірі 100% на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 5 числа на умовах попередньої оплати, 50% орендної плати за нерухоме майно орендодавець перераховує до обласного бюджету. Кінцевий розрахунок за кожний місяць оренди проводиться орендарем після коригування орендної плати на індекс інфляції згідно виставленого рахунку протягом 3-х днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 1092 дні, що діє з 07.07.2008 р. до 03.07.2011 р.

Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін шляхом укладення відповідного договору. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п.10.2 договору).

Згідно з п. 10.4 Договору для продовження терміну дії договору орендар за 1 місяць до закінчення строку договору подає своє письмове звернення до обласної ради (органу управління майном), попередньо узгоджене з орендодавцем.

Відповідно до п. 10.6 договору у разі закінчення строку дії даного договору він може бути продовжений шляхом укладання додаткового договору.

На виконання умов Договору 11.02.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення, що підтверджується актом прийняття-передачі нежитлового приміщення в оренду від 11.02.2010 р. (додаток № 1.4 до договору).

29.06.11 позивач звернувся до відповідача з листом № 2/07 з проханням продовжити дію договору оренди № 31/08 від 07.07.08 на той самий строк (1092 дні).

В свою чергу відповідач листом № 116 від 30.06.11 повідомив позивача, що за ним рахується заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів за договорами оренди № 31/08 та 11/08, тому питання продовження дії вказаних договорів може бути розглянуте після сплати заборгованості.

Листом від 02.08.11 відповідач повідомив позивача про те, що термін дії договору оренди № 31/08 закінчився 03.07.11 і орендар має звільнити займані ним приміщення до 03.08.11. та підписати акти прийому-передачі нерухомого майна.

18.08.11 відповідач листом № 155 повідомив позивача, що орендодавець вважає лист № 144 щодо закінчення строку договору оренди недійсним та таким, що не породжує будь-яких правових наслідків для сторін.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист відповідача, погоджений в.о. начальника управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації, адресований третій особі-1, в якому відповідач просить продовжити дію договорів оренди № 31/08 та 11/08 строком на 1 рік

Додатковою угодою №1 від 04.11.2011 р. до Договору сторони погодили, що договір № 31/08 від 07.07.08 після закінчення строку його дії 03.07.11 було автоматично продовжено на той самий строк, тобто на 1092 дні відповідно до ст.. 762 ЦК України. Відповідно до п.2 вказаної додаткової угоди № 1 сторони домовились зменшити термін пролонгації договору № 31/08 від 07.07.08 з 1092 днів до 366 днів та продовжити термін дії договору № 31/08 від 07.07.08 на 366 дні до 03.11.12. Всі інші умови договору залишено без змін.

Додатковою угодою № 2 від 05.06.12 до Договору сторони дійшли згоди у зв'язку з передачею нерухомого майна з балансу відповідача на баланс третьої особи-2 вважати орендодавцем за договором оренди № 31/08 від 07.07.08 КП КОР «Друкар». Всі інші умови договору залишено без змін.

В обґрунтування своїх вимог позивач стверджує, що дана додаткова угода №1 була підписана ним під тиском, без його вільного волевиявлення як учасника правочину, а отже мало місце недодержання встановлених законодавством вимог вчинення правочину, що є підставою для визнання додаткової угоди № 1 недійсною відповідно до норм ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999, № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 231 ЦК України визначено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої сторони є правочином, який вчинено під впливом насильства.

Судом було детально досліджено вирок Шевченківського районного суду м. Києва у кримінальній справі № 1-2093/2011 за обвинуваченням Терентьєва О.Ю. (голови комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна») у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. Відповідно до вказаного вироку по справі 1-2093/2011 Терентьєва О.Ю. визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та його дії кваліфіковано як одержання службовою особою хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданого йому службового становища.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду з вирішення питань чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Враховуючи викладене, судом не приймаються твердження позивача про те що, що факт підписання позивачем оскаржуваної додаткової угоди під тиском та лише через небажання настання для себе негативних наслідків у вигляді непродовження строку дії договору оренди встановлено вироком суду від 27.12.11. Вироком суду від 27.12.11 встановлено лише факт отримання хабара саме Терентьєвим О.Ю., за виконання дій з використанням наданого йому службового становища, саме в інтересах позивача, тобто навпаки з вказаного судового рішення вбачається бажання та зацікавленість позивача в укладенні додаткової угоди.

Твердження позивача про відсутність його вільного волевиявлення при укладенні спірної додаткової угоди спростовується також тим, що після укладення спірної угоди 04.11.11, позивач не заявляв (до моменту звернення з даним позовом до суду) про незгоду з умовами вказаної додаткової угоди чи про її недійсність, а погодив та підписав ще й додаткову угоду № 2 до договору оренди № 31/08.

Укладаючи спірну додаткову угоди сторони погодили, що договір № 31/08 від 07.07.08 після закінчення строку його дії 03.07.11 було автоматично продовжено на той самий строк, тобто на 1092 дні відповідно до ст. 762 ЦК України, а також дійшли взаємної згоди внести зміни в умови договору оренди № 31/08 в частині терміну його дії, зменшивши термін пролонгації договору № 31/08 до 366 днів та визначивши, що продовжений договір діє до 03.11.12 Вказане повністю відповідає принципу свободи договору передбаченого ст.. 3 ЦК України, та кореспондується з нормами ст. 627 ЦК України: «Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Враховуючи викладене, суд вважає, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на тиск з боку керівника третьої особи-1 або інших осіб під час укладання оспорюваної угоди.

Суд зазначає, що наявне в матеріалах справи листування між орендарем, орендодавцем та третьою особою-1 з приводу погодження або непогодження продовження строку дії договору оренди № 31/08 після 03.07.11 втратило будь-яку доказову силу після підписання сторонами оскаржуваної додаткової угоди № 1 та додаткової угоди № 2, оскільки таким чином сторони дійшли остаточної згоди щодо врегулювання та юридичного оформлення їх відносин за договором оренди № 31/08.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З урахуванням викладеного, через недоведеність позивачем, встановлених законодавством підстав для визнання додаткової угоди недійсною, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання додаткової угоди № 1 від 04.11.11 до договору оренди нерухомого майна № 31/08 від 07.07.08 недійсною.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.03.2013

Суддя Пукшин Л.Г.