Постанова № 29892528, 28.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2013 року 11:05 № 2а-14853/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Патратій О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база»доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 жовтня 2011 року № 0000682302,-ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 жовтня 2011 року № 0000682302.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року було залишено без змін.

08 січня 2013 року позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 19 жовтня 2011 року подано до суду усі необхідні документи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 15 січня 2013 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року на суму 33 333,33 грн., сформованого за наслідками господарських операцій з ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від вказаного контрагенту, який на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Представник зазначав, що отримані від ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» послуги замовлялись з метою використання у власній господарській діяльності; операції з контрагентом є реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

На думку позивача, відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» не може нести відповідальність за невиконання своїми контрагентами податкових зобов'язань із відображення результатів здійснених господарських операцій у власній податковій звітності.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою від 24.01.2013 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 33 333,33 грн., сформованого за наслідками господарських операцій з ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер», оскільки вказаний контрагент не задекларував свої податкові зобов'язання за березень 2010 року, а також безпідставно виписав податкові накладні на користь ТОВ «Дніпровська плодоовочева база», що свідчить про відсутність правових підстав для формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В судове засідання 22 лютого 2013 року представник відповідача не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи з причин, які судом не було визнано поважними.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач - ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» (код ЄДРПОУ 31923768) зареєстроване як юридична особа Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 15 березня 2002 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.07.2012 року № 14360752 (а. с. 84-87), та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 26.04.2011 року по 26.05.2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 3159/23-222-31923768 від 17.06.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - а.с. 42-56.

Податковий орган в ході перевірки повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року встановив його завищення на загальну суму 466 667,00 грн. за наслідками взаємовідносини з ТОВ «Феріартос ЛТД», ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» і ТОВ «Промбудівельник Делюкс».

За результатами розгляду заперечень позивача на Акт перевірки, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва надала відповідь від 01.07.2011 р. № 13977/10/23-211, згідно якої встановлено, що розбіжність по взаємовідносинах з ТОВ «Промбудівельник Делюкс» у розмірі 333 333,34 грн. відсутня, а висновки про завищення податкового кредиту за наслідками взаємовідносини з ТОВ «Феріартос ЛТД», ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» на загальну суму 133 333,33 грн. - залишено без змін.

06.07.2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000382302, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 166 666,66 грн., з яких 133 333,33 грн. за основним платежем та 8 333,33 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження податкового повідомлення-рішення № 0000382302 від 06.07.2011 року в адміністративному порядку рішенням ДПА у м. Києві від 12.09.2011 № 9072/10/25-114 скаргу позивача задоволено частково, рішення - скасовано в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100 000,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 000,00 грн. за наслідками правовідносин з ТОВ «Феріартос ЛТД», в інший частині грошового зобов'язання в розмірі 33 333,33 грн. та штрафних санкцій у розмірі 8 333,33 грн. - залишено без змін (а.с. 10-12).

05 жовтня 2011 року, у зв'язку з частковим задоволенням скарги позивача, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000682302, яким позивачу за порушення пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було визначено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 41 666,66 грн., з яких 33 333,33 грн. - основного боргу та 8 333,33 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (а. с. 7).

Вказане рішення є предметом даного судового розгляду.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку про заниження позивачем суми податкових зобов'язань у розмірі 33 333,33 грн. стали доводи податкового органу про неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» за березень 2010 року.

Так, органом державної податкової служби встановлено розбіжності по задекларованих сумах податкового кредиту ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» та податкових зобов'язаннях його контрагента - ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» на суму 33 333,33 грн., що свідчить, за його висновком, про безпідставність формування та відображення позивачем податкового кредиту у податковій звітності за березень 2010 року податкового кредиту по господарських операціях із зазначеним контрагентом, який не задекларував свої податкові зобов'язання за вказаний період (не подав податкову декларацію).

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 33 333,33 грн. за березень 2010 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» (Замовник) та ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» (Юридична компанія) 31 березня 2009 року було укладено Договір на комплексне юридичне обслуговування № 31-03/09, згідно якого Замовник доручає, а Юридична компанія приймає на себе обов'язки здійснювати абонентське обслуговування Замовника в обсязі і на умовах, передбачених даним договором. Замовник проводить розрахунки по даному договору в обумовлених розмірах і встановлені терміни (п.п. 1.1., 3.1) - а.с. 97-99.

На виконання вказаного договору в березні 2010 року ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» надало позивачу юридичні послуги по розгляду питань дебіторської та кредиторської заборгованості, організації та веденню претензійної роботи, підготовці та укладанні правочинів, узагальненню й аналізу практики укладання та виконання договорів, тощо, що підтверджується актом приймання-здачі робіт № 31-03 від 31.03.2010 року на суму 200 000,00 грн. (а.с. 96).

За наслідками наданих послуг, ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» виписало на користь ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» податкову накладну № 100331005 від 31 березня 2010 року на суму 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 333,33 грн. (а. с. 114).

Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки між ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» та ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» проведені в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача (а. с. 67 - 72).

Суму податку на додану вартість за наслідками вказаної операції ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» включило до складу податкового кредиту за березень 2010 року у розмірі 33 333,33 грн., що підтверджується наданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за відповідний період (а.с. 57-65).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню в контексті наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із наступного.

У роз'ясненнях, викладених в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» та в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Оскільки спірні правові відносини виникли до 01 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, судом при вирішенні справи з урахуванням положень ст. 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп застосовуються ті норми законодавства, які діяли на момент виникнення спірних відносин.

Спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року), є Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу наведених норм права та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Оскільки податкова накладна на користь позивача була виписана в березні 2010 року, надання юридичних послуг відбулося в цьому ж податковому періоді, то в силу приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло, відповідно, у березні 2010 року.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва № 100228022.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті ДПС України, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» було анульоване 30 вересня 2010 року ДПІ за ініціативою податкового органу (а.с. 101), в той час як податкова накладна на користь позивача зазначеним платником податку була видана у березні 2010 року.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкової накладної свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну надану послугу.

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані вказаним підприємством до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, замовник не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно наявного в матеріалах витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11 лютого 2013 року № 15834181, ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» станом на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи (а.с. 111-113).

Тобто станом на момент проведення господарських операцій з позивачем ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» не було ліквідовано, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключено.

Відтак, контрагент позивача не мав дефектів у своєму правовому статусі та мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність вчинення господарських операцій з надання послуг ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» на користь позивача, а також придбання позивачем таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 11 лютого 2013 року № 15834181 до основних видів діяльності ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» належать: «Адвокатська діяльність» (код КВЕД 74.11.1); «Нотаріальна та інша юридична діяльність» (код КВЕД 74.11.2); «Консультування з питань комерційної діяльності та управління» (код КВЕД 74.14.0).

Наданими позивачем податковою накладною, актом здачі-прийому робіт, розрахунковими документами - платіжними дорученнями підтверджується, що придбані у ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» юридичні послуги були фактично виконані.

Згідно акту виконаних робіт надані ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» юридичні послуги полягали в участі Виконавця у розгляді питань дебіторської та кредиторської заборгованості позивача, організації та веденні претензійної роботи, підготовці та укладанні правочинів, узагальненні й аналізі практики укладання та виконання договорів, тощо.

Таким чином, придбання послуг правового характеру у ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» здійснювалось позивачем в межах здійснення господарської діяльності, яка спрямована на отримання доходу.

Враховуючи вказаний вище договір та вид діяльності позивача та його контрагента, з огляду на характер наданих ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер» послуг, надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом є реальними та підтверджуються необхідними документами, а придбані ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» послуги були використані у його власній господарській діяльності.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що єдиною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань було неподання контрагентом податкової звітності з ПДВ за березень 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, податкова декларація за березень 2010 року ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер», в якій визначено суму податкових зобов'язань за наслідками операцій з позивачем у розмірі 33 333,33 грн., була направлена на адресу податкового органу, проте з порушенням встановленого строку, що підтверджується копією відповідної декларації та фіскального чеку № 6725 від 20.05.2010 року (а.с. 66).

В той же час, суд вважає помилковим висновок податкового органу щодо збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість з огляду недекларування та несплату його контрагентом своїх зобов'язань з названого податку до бюджету, оскільки вказане порушення тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд зазначає, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (діючого на момент виникнення спірних правовідносин), відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01.06. 2010 року в справі № 21-573во10. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге , а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

На підтвердження правомірності своїх дій позивачем надано суду первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Юридичний офіс «Б.С. Едвайзер», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання послуг та отримання результатів робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень 2010 року, а висновки Акту перевірки про порушення позивачем пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковим, відтак донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33 333,33 грн. є протиправним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 8 333,33 грн. є також протиправним.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені позивачем та документально підтверджені витрати у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000682302 від 05 жовтня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій