Постанова № 29883634, 25.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2013 року № 826/225/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Національного авіаційного університету

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва

Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Національний авіаційний університет з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 21.11.2007 року №0003512312/0 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва, яким визначена сума податкового зобов'язання Національного авіаційного університету за платежем по збору за використання прісних водних ресурсів (код платежу 13020100) на загальну суму 240924,08 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009 р., позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0003512312/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, яку Ухвалою від 05.12.2012 року задоволено, а справу № 6/220 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Задовольняючи касаційну скаргу Відповідача, направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив про необхідність дослідження факту одночасного використання НАУ водних ресурсів як для власних побутових та санітарно-гігієнічних потреб, так і для виробничих потреб, у зв'язку з чим, суду першої інстанції під час нового розгляду слід встановити, чи зобов'язаний позивач отримувати дозвіл на спеціальне водокористування, якщо передану йому ВАТ АК "Київводоканал" воду для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, використовують комерційні структури, які орендують у НАУ приміщення для виробничих потреб.

Представник Відповідача до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати обов'язкових платежів по взаємовідносинах з ТОВ "Маяк-Інвест" та з Міжнародною благодійною організацією "Міжнародна асоціація випускників Київського Міжнародного Університету Цивільної Авіації" за період з 01.09.2001 р. по 30.06.2007 р., за результатами якої 08.11.2007 р. складено акт № 19/23-70/01132330.

Перевіркою встановлено, що позивач надає в оренду вільні площі приміщень комерційним структурам з різноманітними видами діяльності, метою яких є одержання прибутку. Орендарі використовують воду для виробничих потреб, а саме для їдалень, кафе, перукарень, СТО, лікувальних закладів.

На підставі викладеного, податковий орган дійшов висновку, що оскільки позивач використовує воду як для виробничих потреб так і для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб, то він є платником збору на спеціальне використання водних ресурсів на загальних підставах і повинен сплачувати збір за обсяг використаної води у системах водопостачання.

На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2007 р. № 0003512312/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "збір за використання прісних водних ресурсів" на загальну суму 240 924,08 грн., у т.ч. 167 052,26 грн. - основного платежу та 73 871,82 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Загальний порядок використання водних ресурсів, їх види регулюється Конституцією України, Водним кодексом.

Правові засади здійснення сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів його поняття та визначення кола платників такого збору регулюється Законом України від 25.06.1991 р. № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища"(надалі - Закон України № 1264-XII) та Інструкцією про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 р. № 231/539/118/219 (надалі - Інструкція).

У відповідності до статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Статтею 46 Водного кодексу України встановлено види водокористування, а саме - загальне та спеціальне.

Статтею 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено принцип безоплатності загального використання природних ресурсів для господарської діяльності. Відповідно до ст. 9 цього Закону кожен громадянин має право на здійснення загального використання природних ресурсів, у тому числі й водних, для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів.

Загальне водокористування, згідно статті 47 Водного кодексу України, здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.

Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.

Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Статтею 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено принципи платності спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності та принцип стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Поняття спеціального водокористування визначено статтею 48 Водного кодексу України, згідно якого це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно статті 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування є платним.

Водокористувачі, яким водний об'єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.

На відміну від загального водокористування спеціальне здійснюється виключно на підставі дозволу та за плату, тобто зі сплатою збору за спеціальне використання водних ресурсів. Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється не лише у разі порушення умов спеціального водокористування та охорони вод, а й у разі систематичного невнесення збору за спеціальне водокористування в строки, визначені законодавством.

Справляння зазначеного збору регламентується постановами Кабінету Міністрів України від 18.05.99 р. № 836 «Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» (далі - постанова № 836), від 16.09.99 р. № 1494 «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» (далі - постанова № 1494) та виданим відповідно до цих постанов наказом Мінфіну України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 01.10.99 р. № 231/539/118/219 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», зареєстрованим у Мін'юсті України 19.10.99 р. за № 711/4004.

Стаття 38 Закону України № 1264-XII закріплює порядок використання природних ресурсів, яке здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Усі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності за використання води з водних об'єктів, забраної із застосуванням споруд або технічних пристроїв, а також за скидання в них зворотних вод сплачують збір за спеціальне використання водних ресурсів.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється виходячи з обсягів фактично використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, установлених лімітів, нормативів збору та коефіцієнтів.

При обрахунку збору також слід врахувати умови, за яких збір не справляється, а саме відповідно до ст. 48 Водного кодексу не належать до спеціального водокористування і, відповідно, збір не сплачується за: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подачу (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Відповідно до постанови № 1494 збір за спеціальне використання водних ресурсів не справляється також за: воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності; воду, що використовується для протипожежних потреб; воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів; воду, що використовується у шахтах для пилозаглушення; морську воду, крім води з лиманів; воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису; воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем; воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Відповідно до п. 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року N 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року N 231/539/118/219, передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 Інструкції водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єкта або використовують в установленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, мають відповідно дозволи на спеціальне водокористування або договори на поставку води. Водокористувачам у встановленому порядку затверджуються ліміти використання водних ресурсів.

Судом встановлено, що між Позивачем та ВАТ АК "Київводоканал" був укладений договір з постачання питної води та водовідведення.

Враховуючи, що первісним водокористувачем є ВАТ АК "Київводоканал", якому надано дозвіл на спеціальне водокористування, він і є платником збору за спеціальне водокористування.

Крім того, Судом встановлено, що позивач не здійснював забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснював скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а отримував воду з водозабірних споруд ВАТ АК "Київводоканал" (первинний водокористувач) та скидав стічні води в його систему на умовах договору.

Щодо одночасно використання водокористувачами води для власних потреб і для потреб виробничого призначення та необхідність отримання для цього дозволу, Суд зазначає наступне.

Пунктом 4.5 Інструкції визначено, що при використанні водокористувачами води одночасно для власних потреб і для потреб об'єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства або інших допоміжних служб збори до бюджетів вносять за всю фактично використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Відповідно до Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. N 321, цей Порядок визначає процедуру погодження та видачі юридичним і фізичним особам (далі - водокористувачі) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).

Виходячи з наведеної норми спеціальне водокористування передбачає забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, а відтак, надання дозволів на спеціальне водокористування передбачене для первісних водокористувачів.

Згідно з матеріалів справи, споживання води та скидання стічних вод позивач здійснює на підставі договору, укладеного з ВАТ АК «Київводоканал», який виступає первинним водокористувачем та має дозвіл на спеціальне водокористування.

Управління екологічного нагляду ВАТ АК «Київводоканал» не виявили особливостей водокористування Національного Авіаційного Університету, які б вимагали отримання дозволу на спеціальне водокористування. Вказане підтверджується актами перевірки підприємства від 15.03.2007 року, 29.05.2007 року та листом від №15/3-3118.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що Позивач є вторинним водокористувачем, Суд приходить до висновку про відсутність законодавчих підстав та обов'язку отримання Позивачем дозволу на спеціальне водокористування.

На підставі вищевикладеного, Суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позивач не здійснював спеціальне використання водних ресурсів, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, що свідчить про протиправність донарахування податкового зобов'язання з плати за спеціальне використання водних ресурсів та застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.1, підпункту 17.1.2, п. 17.2 ст. 17 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Крім того, щодо внесення плати за спеціальне водокористування, яке здійснюється первинним водокористувачем, суд зазначає, що Головне управління з питань цінової політики КМДА листом від 27.11.2007 року підтвердила той факт, що в тарифах на комунальні послуги з центрального постачання холодної води та водовідведення ВАТ АК «Київводоканал» враховані витрати на сплату збору за спеціальне водокористування. Отже, посилання відповідача на порушення позивачем Інструкції «Про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», то вони спростовані матеріалами справи в повному обсязі.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 99-102, 103, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 21.11.2007 року №0003512312/0 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва, яким визначена сума податкового зобов'язання Національного авіаційного університету за платежем по збору за використання прісних водних ресурсів (код платежу 13020100) на загальну суму 240924,08 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук