Постанова № 29883281, 28.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2013 року № 2а-17442/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтраст»до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№0010712208 від 22.10.2012

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтраст», звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби №0010712208 від 22.10.2012 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Інтраст» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ріоніт» за травень вересень та жовтень 2011 року та ТОВ «Лігал Едвайзинг» за листопад 2011 року. За результатами якої складено акт перевірки від 04.10.2012р. №801/22-8/36305040.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: ст. 185, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 086 952,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано Заперечення, за результатом розгляду Заперечень, Податковим органом Листом 17.10.2012 р. №8635/10/22-810, яким повідомлено Позивача, що висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2012 р. №0010712208, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 1 170 253 грн. (1 086 952,00 грн. - основний платіж, 83 301,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «РІОНІТ» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №05/06-ПГ купівлі-продажу природного газу від 25.05.2011 року (надалі по тексту Договір №05/06-ПГ).

У відповідності до п. 1.1 Договору №05/06-ПГ, Продавець зобов'язується продати Покупцю для подальшої реалізації в період червень 2011 року природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

Згідно п. 3.4 вищезазначеного Договору, Продавець зобов'язується передати Покупцю по даному Договору в період червня 2011 року обсяг природного газу 1 500,000 тис. куб.м.

Відповідно до п. 5.2 Договору №05/06-ПГ, ціна природного газу, що поставляється по цьому Договору, за 1000 куб.м складає 2512,50 грн., крім того ПДВ 20% - 502,50 грн. Всього ціна з ПДВ 20% за 1000 куб.м. складає 3015,00 грн.

Між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «РІОНІТ» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №9/12-ПГ купівлі-продажу природного газу від 27.09.2011 року (надалі по тексту Договір №9/12-ПГ).

У відповідності до п. 1.1 Договору №9/12-ПГ, Продавець зобов'язується продати Покупцю для подальшої реалізації в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2 Договору №9/12-ПГ, Продавець передає Покупцю в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ (надалі-газ) в обсязі до 3 00,000 куб. м., в тому числі по місяцях: жовтень - 1 000,000 тис. куб. метрів; листопад - 1 000,000 тис. куб. метрів; грудень - 1 000,000 тис. куб. метрів.

Згідно п. 3.4 вищезазначеного Договору, Продавець зобов'язується передати Покупцю по даному Договору в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року обсяг природного газу до 3 000,000 тис. куб.м.

Відповідно до п. 5.2 Договору №9/12-ПГ, ціна природного газу, що поставляється по цьому Договору, за 1000 куб.м складає 2 998,50 грн., крім того ПДВ 20% - 600,00 грн. Всього ціна з ПДВ 20% за 1000 куб.м. складає 3 598,20 грн.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується рахунками-фактури, Актами прийому-передачі природного газу, додатковою угодою, реєстрами реалізації природного газу у червні 2011 року, реєстрами фактично протранспортованих обсягів природного газу газовими мережами, податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Крім того, між Позивачем (Замовник), з одного боку, та Дочірньою компанією «Укртрансгаз Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №110501727 на збереження (закачування, зберігання, відбір) природний газу від 11.05.2011 року (надалі по тексту Договір №110501727).

У відповідності до п. 1 Договору №110501727, Виконавець зобов'язується протягом строку, визначеного даним договором, зберігати в ПСГ природний газ (далі-газ), у тому числі страховий запас газу, переданий йому Замовником, та повернути Замовнику газ у кількості, визначеній у цьому договорі, а Замовник зобов'язується внести плату за послуги із зберігання (закачування, зберігання, відбору) у встановлені цим договором строки.

Пунктом 2.1 Договору №110501727, Замовник передає Виконавцю газ на зберігання, у тому числі страховий запас газу, в таких обсягах: 2 500,0 тис.куб.м - обсяг газу, що закачується в ПСГ у поточному сезоні зберігання (період з 16 квітня 2011 року по 15 квітня 2012 року); 2 500,0 тис. куб.м - обсяг газу в ПСГ, на який Замовник набуває право власності в ПСГ.

У випадку наявності в ПСГ невикористаної частини (залишку) обсягу газу Замовника на кінець минулого сезону зберігання (період з 16 квітня 2010 року по 15 квітня 2011 року), останній залишає його в ПСГ Виконавця на зберігання у поточному сезоні зберігання, що оформляється сторонами у відповідності до пункту 2.15 цього договору.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами звірки розрахунків за спожитий природний газ, реєстрами виданих податкових накладних, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати Товариствами податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідач в запереченнях на позовну заяву зазначає наступне: «В провадженні старшого слідчого СВ ПМ ДПА у Волинській області старшого лейтенанта податкової міліції Кудлай С.В. знаходиться кримінальна справа №49-3247, порушена відносно голови правління ВАТ «Горохівський цукровий завод» ОСОБА_1 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.З ст.212 КК України.

В ході проведення досудового слідства встановлено, що у січні 2008 року ВАТ «Горохівський цукровий завод» придбало у ВКП «Українська нафтогазова компанія» цукор-пісок в кількості 11315т. на загальну суму 45 873 000грн. Розрахунки за цукор проведено векселями на суму 33 956 500грн. та 55 047 600грн. відповідно.

Згідно додатку К-1 до декларації з податку на прибуток ВКП «Українська нафтогазова компанія» приросту та убутку виробничих запасів за наслідками проведеної операції за перший квартал 2008 року не відбулось. ТзОВ «Захід-Груп» такої звітності за наслідками проведених операцій в 2007-2008рр. взагалі не подавало.

29 липня 2008 року Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області юридичні особи ВКП «Українська нафтогазова компанія» та ТзОВ «Захід-Груп» визнано банкрутами та ліквідовано без встановлення правонаступництва.

У зв'язку з цим, працівниками ДПІ у Горохівському районі Волинської області при проведенні виїзної планової перевірки ВАТ «Горохівський цукровий завод» (акт №002/23-00372641 від 18.01.2010р.), кредиторську заборгованість ВАТ «Горохівський цукровий завод» по погашенню векселів перед ВКП «Українська нафтогазова компанія» та ТзОВ «Захід-Груп» визнано безповоротною фінансовою допомогою у зв'язку з ліквідацією вказаних контрагентів і за результатами перевірки ВАТ «Горохівський цукровий завод» донараховано податок на додану вартість на суму 3 224 433грн. та податок на прибуток на суму 22 298 225грн.

Крім того встановлено, що в червні-серпні 2011 року ВАТ «Горохівський цукровий завод» до податкового кредиту включено ПДВ на загальну суму 3 358,6тис.грн. по операціям з постачання газу в адресу ВАТ «Горохівський цукровий завод» від ТОВ «Ріоніт» (код ЄДРПОУ 36218092) зареєстрованому у Шевченківському районі м. Києва, який в свою чергу відобразив у податковій звітності придбання ТМЦ від ТОВ «Алекс-А ДТД» (код ЄДРПОУ 33443792).

В ході відпрацювання співробітниками ВПМ Луцької ОДПІ ТОВ «Ріоніт» та ТОВ «Алекс-А ЛТД» підтверджено відсутність СГД за юридичними адресами вказаними у статутних документах, а також відсутність трудових та матеріальних активів, що може свідчити про нелегітимність діяльності суб'єктів господарювання та відсутність поставки газу по ланцюгу ВАТ «Горохівський цукровий завод» - ТОВ «Ріоніт» - ТОВ «Алекс-А ЛТД».

Також, співробітниками ДПІ у Шевченківському районі м.Києва відповідно до пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.4 ст.78, п. 79.1, п. 79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ «Алекс-А ЛТД» (код ЄДРПОУ 33443792) за період з 01.07.2011 року по 30.11.2011 року за результатами якої складено акт від 12.01.2012 року за №32/2307/33443792.

В ході проведення даної перевірки встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Алекс-А ЛТД» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Алекс-А ЛТД», фінансово-господарські взаємовідносини між контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями ТОВ «Алекс-А ЛТД» за період липень 2011 року - листопад 2011 року є фіктивними правочинами.».

Таким чином, Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договором, укладеними між Позивачем та його контрагентом не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директорів Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств під час укладання та виконання договорів.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржений договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір був укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0010712208 від 22.10.2012 року підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Постанова ВАСУ 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12, Ухвалах ВАСУ від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби №0010712208 від 22.10.2012 року.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук