Рішення № 29874792, 28.02.2013, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Провадження №2/485/43/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року Снігурівський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді - Устіченка К.І.,

при секретарі - Коренець Н.А., Одажіу А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Снігурівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування реституції,

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування реституції. В заяві зазначив, що 01 липня 2008 року уклав з дружиною відповідача ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки площею 50,00га в межах Горохівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області терміном на сорок дев'ять років. Згідно умов вказаного договору, позивач наперед за всі сорок дев'ять років сплатив орендну плату за земельну ділянку у сумі 120 000 доларів США, що еквівалентно 978 000грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а земельну ділянку після її смерті успадкував відповідач, який не визнає право позивача як орендаря.

31 жовтня 2012 року рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ договір оренди вказаної земельної ділянки між сторонами розірвано.

Відповідно до вимог ст.216 ЦК України позивач просив суд застосувати реституцію, стягнувши з відповідача на його користь 898 164грн. орендної плати за землю, яка була сплачена наперед.

12 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки. В заяві зазначив, що укладаючи 01 липня 2008 року договір оренди земельної ділянки припустився помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме дії строку договору. Укладаючи правочин, він був впевнений, що земельною ділянкою буде користуватися сорок дев'ять років, а тому і сплатив наперед повністю суму орендної плати за цей період.

Пункт 12.6 Договору передбачає, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, є підставою до розірвання договору оренди. Після розірвання договору оренди земельної ділянки Вищим спеціалізованим судом України, позивач був позбавлений права користуватися земельною ділянкою протягом 44 років, незважаючи на те, що за цей період ним сплачена повністю орендна плата.

На підставі ст.229 ЦК України просив суд визнати п.12.6 Договору оренди земельної ділянки недійсним.

14 лютого 2013 року вказані позовні заяви об'єднані в одне провадження.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав повністю та просив суд про їх задоволення.

Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти вимог позивача, послався на ту обставину, що кошти від позивача він не отримував, а договір оренди земельної ділянки розірвано. Просив суд відмовити позивачеві у задоволенні його позову.

Дослідивши докази, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦК України, обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 05 серпня 2009 року, яке набрало законної чинності, встановлено факт укладення договору оренди земельної ділянки площею 50 га між позивачем і ОСОБА_3 терміном на 49 років 01 липня 2008 року і отримання довіреною особою орендодавця наперед орендної плати за 49 років у розмірі 120 000 доларів США, що еквівалентно 978 000грн.( 120 000 доларів США х 8,15грн.).

Рішенням від 12 грудня 2012 року Вищого спеціалізованого суду України встановлено факт визнання за відповідачем на підставі рішення Снігурівського районного суду від 01 липня 2011 року право власності на спірну земельну ділянку після смерті його дружини ОСОБА_3, яка була головою фермерського господарства.

Таким чином, спір, який виник між сторонами витікає із договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2008 року.

В силу ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладаючи договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3, позивач вважав, що сплативши орендодавцю орендну плату наперед за весь час терміну оренди у розмірі 120 000 доларів США він буде користуватися вказаною земельною ділянкою протягом 49 років.

ОСОБА_3 отримала всю суму орендної плати за весь період оренди, а ОСОБА_2 успадкував права на вказану земельну ділянку після смерті дружини та розірвав вказаний договір оренди земельної ділянки з позивачем, тобто ОСОБА_1 від укладення вказаного договору зазнав матеріальних втрат.

Статті 215,216 ЦК України встановлюють підстави і наслідки недійсності правочину. Вимога про встановлення нікчемним правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідного спору.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Укладаючи договір оренди земельної ділянки і виплачуючи наперед суму орендної плати, за всі 49 років користування земельною ділянкою, позивач помилився щодо обставин п.12.6 Договору, яким встановлено, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи, є підставою для розірвання договору оренди. Враховуючи, сплачену наперед суму орендної плати за 49 років, втрати, які поніс позивач, пов'язані із смертю орендодавця ОСОБА_3

Суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі, як такі, що знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду справи.

Посилання відповідача та його представника на ту обставину, що він не отримував кошти за оренду земельної ділянки суд не бере до уваги, враховуючи, що воно спростовується доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи.

У зв'язку з тим, що орендодавець померла, а відповідач успадкував права на вказану земельну ділянку, суд покладає на нього обов'язок по поверненню позивачеві суми орендної плати за землю за 45 років.

Орендна плата за чотири роки користування земельною ділянкою позивача становить 79 836грн. (978 000 : 49х 4).

Таким чином, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві в порядку реституції за договором оренди земельної ділянки 898 164грн. (978 000грн. - 79 836грн.).

Відповідно до вимог ст.ст.79,88 ЦПК України суд постановляє про стягнення на користь позивача з відповідача понесених ним судових витрат у сумі 1118грн.16коп.

Керуючись ст. ст.3,10, 11, 15, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування реституції задовільнити повністю.

Визнати недійсним п.12.6 Договору оренди земельної ділянки площею 50га, кадастровий №4825781400:28:000:0036, в межах Горохівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області строком на сорок дев'ять років, укладеного 01 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Стягнути в порядку застосування реституції з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 898 164грн. та судові витрати у розмірі 1118грн.16коп., а всього 899 282 (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті вісімдесят дві) грн.16коп.

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитися 06 березня 2013 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10-ти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Снігурівський районний суд.

СУДДЯ